"Білорусь використовує міграцію у якості зброї", – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ в коментарі Reuters З вересня. Він не перший, хто характеризує дії режиму Аляксандра Лукашенки таким чином. Ще з літа про це говорять представники урядів країн, куди з Білорусі "висилають" нелегальнтх мігрантів, – Литви, Латвії та Польщі. «Операціями гібридної війни» називає фактичне «викидування» мігрантів з території Білорусі до його країни міністр закордонних справ Литви Ґабріеліс Лансберіґіс. Від початку 2021 року в Литву із території Білорусі прибуло понад 4 тисячі осіб. В основному це громадяни Іраку, Конґо-Браззавіль, Камеруну, Сирії, Ірану та Росії. Якщо порівняти кількість нелегальних мігрантів, які прибули до Литви за цей рік (в основному упродовж літа) із тими, хто намагався незаконно перетнути кордон країни минулого року, то цифра буде у понад 50 разів більшою. Аналогічно за вісім місяців цього року у Польщі зафіксували 3700 спроб незаконного перетину. Лише в серпні таких було понад 3500. Понад 2 тисячас таких спроб перетнути польський кордон завадили польські прикордонники. Як пише журнал Polityka, для них найскладнішим завжди був український відрізок кордону через велику протяжність та потоки контрабанди. Білорусь же навпаки жорстко його контролювала зі свого боку. Тож бачити такі дії в іншому контексті, а ніж елемент гібридного протистояння, – складно. Найменш напружена ситуація в Латвії. Туди "дійшли" чотири сотні нелегалів. Усі вже тоді, коли Литва закрила свій кордон. Однак уряд такою ситуацією занепокоєний не менше, а ніж сусіди. І наразі разом із балтійськими сусідами та Польщею закликає до змін європейської міграційної політики.
Однак «біженці Лукашенки» – не єдиний виклик міграційній політиці ЄС. Після виходу американських військ із Афганістану в Європі побоюються напливу мігрантів звідти. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців попередило, що до кінця року близько півмільйона афганців можуть покинути свою рідну країну в пошуках кращої долі. ЄС, як повідомляє "Голос Америки", нині готовий витрачати мільярди, для того щоб змусити сусідів Афганістану виконувати роль свого роду вартових, для нелегальних мігрантів. Утім Пакистан, Узбекистан та Таджикистан не готові до цієї ролі і заявляють свою готовність бути лише транзитними країнами, для тих, хто втікатиме із Афганістану.
Читайте також: Die Welt: міграційне питання, уроки Путіна для Ердогана та збірна Німеччини на ЧС
Поки що три країни ЄС, з якими межує Білорусь, намагаються робити все, що у їхніх силах, аби зупинити потік нелегальної міграції. Литва та Латвія оголосили надзвичайний стан у зв’язку із ситуацією на кордоні ще влітку. У Польщі 3 вересня президентським указом також оголошено надзвичайний стан у регіонах на кордоні із Білоруссю. Литва як країна, що найдужче потерпає від гібридних методів боротьби режиму Лукашенки, намагається застосовувати усі доступні їй методи. Наприкінці серпня президент Литви Ґітанас Науседа закликав Естонію, Латвію, Польщу спільно спробувати переглянути міграційну політику ЄС і підняти питання будівництва фізичного бар'єру на кордоні з ЄС. 7 вересня Чехія стала першою країною ЄС, що пожертвувала кошти на будівництво такого бар'єру. Прага передала Вільнюсу понад півмільйона євро для цієї потреби. Будівництво нових фізичних бар’єрів на кордонах ЄС, провокує до неоднозначних оцінок таких дій. Наприклад, у США нагадують про те, як ЄС оцінював рішення ексрпрезидента Дональда Трампа побудувати стіну на кордоні із Мексикою. Тоді Федеріка Моґеріні наполягала, що ЄС у «своїй історії намагається будувати мости та зносити стіни», замість того щоб їх будувати. Упродовж останніх років цей процес зазнає зворотнього розвитку. У серпні Греція закінчила будівництво 40-кілометрового відрізка стіни на кордоні із Туреччиною, тоді ж Литва розпочала будівництво огорожі на кордоні із Білоруссю. Країна сподівається побудувати її за рік.
Минулого тижня, під час надзвичайного засідання міністрів внутрішніх справ країн ЄС, учасники погодилися "діяти спільно, щоб запобігти повторенню неконтрольованих, масштабних, незаконних міграційних рухів, з якими стикалися в минулому". На цьому засіданні йшлося не лише про гібридні методи війни чинного білоруського режиму, але й про нову хвилю, спровоковану виходом американських військ із Афганістану.
7 вересня до Литви прибула команда підтримки НАТО із протидії гібридним викликам (NATO Counter Hybrid Support Team, CHST). До складу команди входять експерти, які упродовж двох тижнів аналізуватимуть «гібридну агресію» проти Литви та на основі власних спостережень нададуть керівництву країни рекомендації, як можна більш ефективно їм протидіяти. Така команда НАТО – це відносно нова структура в межах організації (започатковано в 2018-му році). Вона залучається до роботи, тільки за запитом однієї із країн-членів. У 2019-му році таким чином CHST працювала у Чорногорії.
Читайте також: Die Welt: Європейські претенденти на правоту
Аналітики підкреслюють, що продовжувати нагнітати ситуацію на кордоні з країнами ЄС в інтересах Білорусі. "Елементом дії у відповідь" на позицію Литви, Латвії та Польщі називає міграційну кризу на кордоні цих країн із Білоруссю Анна-Марія Динер, аналітикиня із Польського Інституту міжнародних справ (PISM). Вона також прогнозує, що ситуацією може скористатися Росія, яка буде зацікавлена взяти під контроль канали пересування афганців, які втекли на її територію, або ж до країн Центральної Азії. "Це може дати Росії додатковий інструмент для тиску на країни східного флангу НАТО і викликати в них політичний розкол", – пише Динер у своєму коментарі на сайті PISM. Те, що ситуація довкола протидії напливу нелегальних мігрантів із Білорусі може провокувати серйозні політичні суперечки в країнах, що потерпають від цього виду "гібридної війни", доводить Польща. 6 вересня після гарячих дискусій, Сейм підтримав рішення президента про запровадження надзвичайного стану у частині Польщі, що межує із Білоруссю. Згідно з розпорядженням президента, надзвичайний стан може протривати 30 днів. Однак дискусії щодо цього рішення у Польщі мають чималий політичний підтекст. «Сьогодні Грузія, завтра Україна, після завтра країни Балтії, а потім може бути черга моєї країни», – зацитував прем’єр-міністр Матеуш Моравецький слова покійного президента Леха Качинського у день голосування у Сеймі щодо дотримання запровадженого президентом Анджеєм Дудою надзвичайного стану. «Надзвичайний стан – не для того, щоб обмежити свободу, а для того щоб її забезпечити», – наголошував він. Представники опозиції у відповідь на це резонно ставили запитання, чому до кінця не вичерпано конституційних методів протидії нинішній ситуації, не було зроблено запиту для співпраці із агенцією прикордонної охорони Frontex. Більш радикальні опозиціонери із «Лівиці» беруться порівнювати нинішню ситуацію із 1981 роком (коли президент Войцех Ярузельський запровадив воєнний стан). Журналісти опозиційних польських медіа вважають, що польська влада використовує боротьбу із мігрантами Лукашенки задля своїх внутрішньополітичних цілей. «Незрозуміло, як надзвичайний стан може практично допомогти прикордонникам та солдатам у виконанні покладених на них завдань», – пише Славомір Сєраковський на сайті журналу «Polityka». Натомість на його думку, він виконує три інші функції: творить атмосферу небезпеки, дає алібі радикальним заходам і має допомогти у боротьбі із журналістами.
Читайте також: Die Welt: Ліва й права політика керування ідентичностями
Однак раціональне зерно у рішенні польської влади також є. «Маємо інформацію, що ситуація дуже напружена. Біля нашого кордону тривалий час будуть тренуватися кілька тисяч солдатів», – заявляв Матеуш Моравєцький під час виступу у Сеймі. 10-16 вересня на території Білорусі також пройдуть спільні російсько-білоруські навчання «Запад-2021». Кожного разу, коли відбуваються ці військові навчання, то видаються більше провокацією, аніж військовими маневрами. Цього року у «Запад-2021» братиме участь понад 200 тис. солдат – це будуть найбільші військові навчання у цих місцях з часу падіння СРСР. Тож з огляду на це тримати ситуацію під контролем – важливе рішення для уряду. Щоправда є й кілька «але». Попри запровадження надзвичайного стану Литва та Латвія не обмежують доступ журналістів до кордону. Для цього потрібно лише отримати відповідну перепустку. Чітке висвітлення таких подій – нині вкрай необхідне. Ще одне «але» – це трактування мігрантів. Країни ЄС наполягають на тому, що чинний білоруський режим використовує біженців в якості зброї. І це так і є. Але згідно із Женевською конвенцією, країни також зобов’язані прийняти та розглянути кожне звернення щодо пошуку притулку. Звичайно, коли білоруське КҐБ виштовхує із своєї території людей, складно говорити, що це їхнє добровільне рішення, але водночас виникає глибокоетичне питання трактування цих мігрантів. Якщо Лукашенка бачить їх лише одним із методів вести «гібридну війну» із країнами, що дають прихисток противникам його режиму, то якими їх бачать ці країни. Особливо, коли йдеться про випадки «перепихання» мігрантів назад до Білорусі. То це «зброя» чи «розмінна монета»? І це те питання, яке доведеться вирішувати не лише країнам «під прицілом» Лукашенки, а усьому ЄС.