«Що це таке — державницька позиція? Який її номер у Камасутрі?»
Із такими інтригуючими запитаннями звернувся до земляків зі своєї сторінки у Фейсбуці генеральний директор Кіровоградської ОДТРК Вадим Мурований. Таку реакцію, очевидно, викликало у очільника Державної телерадіокомпанії засідання комітету ВР, де йшлося про необхідність надати місту у центрі України саме українську, а не царську назву. Реакція прогнозована, враховуючи, що Вадим Жоржович потрапив на свою посаду завдяки колишньому голові ОДА, регіоналу Сергію Ларіну. До речі, він запропонував у ВР свою, альтернативну комітетській, постанову про повернення до назви Єлисаветград. Цю ж назву активно пропагує, створивши купу проектів, наближений до Ларіна місцевий діяч Артем Стрижаков.
Тим часом Мурований з його епатажним випадом став ініціатором флешмобу «Спроси у меня, как назвать мой город?».
Як відомо, минулорічна науково-практична конференція, у якій взяли участь чимало науковців з різних міст України, разом з Інститутом національної пам’яті рекомендувала перейменувати Кіровоград у Інгульськ. Знову ж таки комітет ВР прийняв відповідний проект постанови. Але це викликало хвилю обурення і буквально знущань з боку прихильників назви Єлисаветград. Мовляв, ця річка – брудна калюжа, це те саме, що назватися болотом. Сільська, задрипана і взагалі має татарське походження.
Читайте також: 1918 рік: міська дума Єлисавета та синьо-жовтий прапор
Ще рік тому прихильників української назви звинувачували, що вони, на відміну від єлисаветградців, роз’єднані, не виступають єдиним фронтом. У ситуації, що склалася, це виявилося певною перевагою. Художник Ігор Смичек довгий час наполегливо просував назву Кропивницький, за що отримував від багатьох знайомих чимало докорів, мовляв, слід об’єднуватись навколо чогось одного. Він зумів зібрати підписи представників культурної еліти краю на підтримку свого варіанту і направивив їх до Верховної Ради. Народний депутат від Кіровограда Олександр Горбунов, посилаючись саме на це звернення, і запропонував згаданий уже проект постанови комітету.
А що ж флешмоб, ініційований Вадимом Мурованим? Тут – «спросі» чи запитай, але все зводиться до одного: тільки Єлисаветград. Правда, ця спільнота, все-таки усвідомлюючи ущербність своєї позиції, відступила на півкроку, згодившись на Єлисавет чи Свято-Єлисавет. Офіційним провідником цих назв став ще один народний депутат від Кіровограда Костянтин Яринич. Єлисавет — українізований варіант назви Єлисаветград, так звалося наше місто у часи УНР. Але україноцентричних активістів не влаштував такий напівконсенсус. До її честі тут не відбулося якогось розколу – затяті прихильники Златополя чи Інгульська не стали протиставляти себе кропивничанам, зійшовшись на тому, що спільний пріорітет – саме українська назва. Їхня позиція ще й підсилилась публічним висловом президента про те, що він не допустить повернення імперських назв на карту України. Але він говорив також і про те, що нові назви мають отримати підтримку місцевих громад.
Соціологічна какофонія
Інціюючи згаданий флешмоб, Вадим Мурований заявив, що готовий вкласти власні гроші, аби провести грунтовне соціологічне опитування, – і бажано не одне – аби все-таки виявити, яка ж назва таки найближча мешканцеві центрально-українського обласного центру. За нього це зробила громадська організація «Кіровоградське земляцтво», замовивши соціологічне опитування Київському міжнародному інститутові соціології. Він провів його спільно із Соціологічною групою «Рейтинг».
Варто згадати, що під час минулих місцевих виборів у Кіровограді вже проводилось опитування. Але умови його проведення не витримували жодної критики. Тож стали вони лише додатковим аргументом для прихильників Єлисаветграда, бо показали – із тих, хто взяв у ньому участь, майже 77% висловились за цю назву. При цьому їхня кількість – тільки 18% від загального числа виборців.
Читайте також: Чия столиця Єлисавет?
Під час соціологічного опитування, яке проводилось уже за науковою методикою, було опитано одну тисячу осіб. Виявилось, що більшість – 57% – взагалі не хочуть ніякого перейменцвання і воліють залишити звичну для них назву – Кіровоград. 31% підтримують повернення до Єлисаветграда, лише 4% приймають пропоновану – Кропивницький. Звісно, Кіровоград лишити не можна, якщо його виключити зі списку, то 55% опитаних підтримали б Єлисаветград, 8% – Кропивницький, а якщо виключити Єлисаветград – 70% не знають, яку ж назву дати місту.
Нічого нового і дивного у цих цифрах немає. Вони відображають консервативність мислення нашого степового мешканця, якого підвищені тарифи на комуналку сьогодні хвилюють більше, ніж назва міста. Вони також недвозначно підтверджують те, що фактично усі роки незалежності у місті велась цілеспрямована робота по втовкмачуванню у свідомість обивателя, що Єлисаветград – перша, найкраща, найшляхетніша, найкультурніша назва, врешті, пов’язана з ім’ям святої. Як у цьому напрямку працювала церква Московського патріархату, використовуючи і маніпуляції, і відверту брехню – тема окремого матеріалу.
Але сьогодні уже не перший рік у місті діють і магазин, і готель, і каритинна галерея з назвами «Єлисаветград», ще й з «Ъ». І ніхто ніколи й слова не сказав проти. Та коли заходить мова про українську назву для міста, опоненти відразу ж згадують Генріха Нейгауза, Маланюка, Винниченка. Вони, мовляв, жили у Єлисаветграді! Але ж досі їх ушановували, пам’ятали, вивчали, видавали про них книги у Кіровограді. То у місті з українською назвою щось має змінитися?!
Найдивніше те, що Кропивницький, який міг би усіх об’єднати, як вважали ініціатори цієї назви, був таки ж культурним діячем, але «єлисаветградці» відразу ж знайшли аргументи: якась кропива в городі, він поляк за походженням, він нічого не значить, хто він такий взагалі? Дивно й страшно чути це від тих, хто нібито апелює до ймовірної втрати культурних цінностей минулого.
Читайте також: Місто, яке не може знайти своє ім’я
«Кропивницький не проявив себе, його твори мало видавались» – таку характеристику Марку Лукичу дала Людмила Іванцова – бібліотекар обласної наукової біліотеки імені Дмитра Чижевського. Голова міста Андрій Райкович звернувся до Андрія Парубія з проханням не виносити питання про назву нашого обласного центру на розгляд сесії, доки його не розглянуть міські депутати. Бібліотекаря вони запросили, очевидно, у якості експерта. Результат прогнозований: сесія міської ради не схвалила проект про перейменування міста на Кропивницький. Нездалий він був…
І навіть якщо Верховна Рада прийме таке рішення, у місті є люди, які знову і знову підійматимуть хвилі протесту. І це не лише священики УПЦ МП чи завзяті русофіли, нащадки тих, хто майже 300 років тому колонізовував ці землі. Протестуючих організовано виводять і вивозять (до Верховної Ради у тому числі) крупні бізнесмени Павло Штутман та Євген Бахмач, які, як припускає громадський діяч Дмитро Сінченко, мають комерційні інтереси у Росії. Якби не працівники їхніх підприємств, на подібні протести збиралися б десяток-другий людей. Тут уже варто було б поцікавитися: то який номер антидержавницької позиції у Камасутрі?