Небажання забезпечувати воєнні потреби України може обернутися для Заходу катастрофою. Чи можуть союзники давати нам більше?
Час грає на боці Росії?
Третій рік повномасштабної російсько-української війни ознаменувався переходом до фази боротьби на виснаження. Ми говоримо про героїзм Сил оборони України, здатних на рівні боротися проти опонента, що значно переважає нас у будь-якому кількісному вимірі. Водночас незаперечним є той факт, що союзницька допомога для України надається в недостатній кількості та постійно із затримками й обмеженнями щодо її застосування.
Російські керівники переконані, що час грає на їхньому боці. Від самого початку в Москві вважали, що союзники рано чи пізно стомляться від тривалих воєнних зусиль, дозволивши окупанту отримати те, чого він хоче. Навіть величезна перевага Заходу над Росією в обсягах економічних ресурсів не спонукає Кремль відмовитися від цієї думки.
Нехай нині Європа, США й інші лише починають наздоганяти Москву за темпами виробництва озброєння, у довгостроковому періоді з їхньою економічною силою зможе посперечатися лише Китай, але аж ніяк не Росія. Однак якою мірою союзники вже сьогодні могли б забезпечити Україну в боротьбі проти агресора?
Яким є співвідношення сил?
Згідно з даними Світового банку, зважений валовий внутрішній продукт (ВВП) України в понад десять разів менший за ВВП Росії. Годі й казати, що це ставить нас у вельми непросте становище в умовах прямого протистояння. До того ж Росія майже в чотири рази переважає нас за кількістю населення й приблизно вдвічі за ВВП на особу. Утім, сукупний ВВП США, ЄС і Великої Британії приблизно в дев’ять разів більший за російський. Якщо рахувати без США, Велика Британія і ЄС переважають Росію в п’ять разів. Отже, колективний Захід є економічно більшим за Росію приблизно в такій самій пропорції, у якій Росія є більшою за Україну.
Відповідно до даних Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, 2023 року Москва витратила на війну 5,9 % ВВП, тоді як Україна — 37 %. Отже, російський військовий бюджет переважав наш приблизно на $150 млрд. Припустімо, що союзники мають допомогти нам саме на таку суму. $150 млрд становлять лише 0,26 % сукупного ВВП Великої Британії, ЄС і США. Якщо рахувати тільки Велику Британію та ЄС, частка становитиме 0,48 % ВВП.
Припустімо, що цю суму треба збільшити удвічі, щоб частково компенсувати нестачу людських ресурсів. Тоді допомога виросте до $300 млрд, що дорівнюватиме 0,51 % ВВП Великої Британії, ЄС і США, або 0,96 % ВВП Великої Британії та ЄС.
Інвестувати, а не витрачати
Наші розрахунки є дуже приблизними. З одного боку, Росія може збільшувати воєнні витрати. З іншого — не весь військовий бюджет РФ спрямовує безпосередньо проти України. Ми також отримуємо суттєву допомогу від інших країн, наприклад, від Канади, Норвегії, Японії тощо.
Однак числа демонструють загальну картину. Колосальні для Росії витрати на ведення війни є незначними на тлі економічної сили Заходу. Це твердження залишається правильним, навіть якщо прибрати з розрахунків США — найбільшу економіку світу.
Союзники мають розглядати підтримку України як інвестицію для запобігання значно більших витрат у майбутньому. Без сумніву, російський успіх на українських теренах продовжиться агресією далі на Захід. Пошкодувавши коштів на підтримку України сьогодні, союзникам доведеться дуже скоро жертвувати життями своїх громадян. Як показують наші розрахунки, незначні для таких великих економік витрати нині можуть запобігти катастрофічним подіям у недалекому майбутньому.
Захід та інші союзники України цілком здатні стати нашим надійним запіллям і забезпечити нас усім потрібним. Це буде найнадійнішим шляхом до гарантування миру в Європі й покаже Росії, що вона не зможе винести тягар витрат. Звісно, нині Москва не показує жодного бажання відступати. Але демонстративна готовність Заходу до тривалої боротьби зрештою стане одним із тих чинників, що змінить думку кремлівських злочинців.