Так в Ірані оголошено, що парламент розгляне питання про призупинення реформування системи субсидій на продовольство і нафтопродукти. Питання винесено на обговорення Голамрезою Месбані-Могаддамом, впливовим головою бюджетно-планового комітету іранського парламенту.
По суті, це стало фактичним визнанням того, що введені Заходом санкції вже почали досягати своєї мети. Голосуванню в парламенті передувало різке падіння курсу національної іранської валюти – ріала, який за останні два тижні подешевшав відносно до долара більш ніж на 30%, що призвело до масових заворушень у Тегерані.
Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї у цей час проголосив, що Іран здатен подолати жорстокі економічні санкції, котрі введені західними країнами через його ядерну програму. Хаменеї заявив у телевізійному виступі, що «ці санкції жорстокі і нелогічні, це війна з народом. Санкції проти Ірану введені не сьогодні, їх Захід ввів після революції 1979 року, однак вони не принесли результатів».
Аятола Хаменеї визнав, що санкції створили «проблеми» і особливо «грошові коливання», але він підкреслив, що ці проблеми виникли через «помилки в адмініструванні». Проте, наголосив Хаменеї: «вороги, особливо Америка, її агенти та ізраїльські особи повинні знати, що іранський народ не чекатиме спокійно на напад. Його відповідь на будь-яку агресію або загрозу буде настільки потужною, що знищить нападників і агресорів зсередини».
Читайте також: Ізраїль-Іран: якщо завтра війна?
Втім, ця пафосна риторика аятоли Алі Хаменеї вже не здатна пояснити простим іранцям, чому ядерні забаганки купки релігійних ісламських фанатиків при владі мають економічно знищувати їхню країну. Захід схоже вдарив в найбільш вразливу точку – залежність Ірану від експорту сировини. Адже Іран закуповував на нафтодолари широкий спектр товарів для своєї промисловості, а також великий асортимент товарів народного споживання.
А різке скорочення експортної виручки змушує багатьох іранців звертатися до валютних спекулянтів, щоб хоч якось зберегти свої грошові запаси від остаточного обезцінення. У результаті в Тегерані утворився величезний ринок спекуляцій валютою, який влада спробувала ліквідувати, що і призвело до масових заворушень і сутичок з поліцією.
У намаганні хоч якось спасти ситуацію, іранський режим вирішив ввести заборону на ввезення товарів з-за кордону – імпортних автомобілів, комп'ютерів, годинників та мобільних телефонів. Всього мова йде про 75 видів товарів. Ці обмеження стали черговим заходом у відповідь на введення західних санкцій.
Хоча навряд чи це здатне покращити економічну ситуацію в Ірані. Навпаки, дефіцит товарів лише збільшить впливи чорного ринку і підштовхне іранців до нових протестів. Подібні жорстке «стимулювання» Ірану Сполученими Штатами і Заходом, щоб змусити його відмовитися від своєї ядерної програми, здатне поставити режим мулл на грань економічного колапсу.
Адже за даними Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), видобуток нафти Ірані, у зв'язку з санкціями, впав до найнижчого рівня за останні 23 роки, що й призвело до зниження доходів на 60% . Це і стало причиною різкої девальвації іранського валюти, яка втратила свою цінність вдвічі, у порівнянні з її вартістю в 2010 році.
Сьогодні Іран опинився в нижній частині списку десятки країн-експортерів нафти після того, як він нещодавно був третім за величиною експортером нафти у світі. Можливо, якби в іранського керівництва було б трохи більше часу, то воно б змогло зробити спробу збільшити свій експорт нафти до Китаю. Адже в минулому 2011 році експорт нафти до Китаю складав аж 22% від експорту сирої іранської нафти. Однак зараз на подібне перепрофілювання нафтопотоку часу вже немає.
Ситуацію також значно погіршує і те, що як повідомляють офіційні звіти, в Ірані більше ніж 2,5 мільйона безробітних у містах і 500 тисяч у сільській місцевості. При чому, найбільшу кількість безробітних (а це більше ніж 2 мільйони), складають молоди люди у віці від 15 до 29 років.
За офіційними даними, на даний час в Ірані безробітними від 3 до 3,5 мільйона чоловік. Хоча експерти вважають, що ця цифра в дійсності перевершує вже 4 мільйони. До цього потрібно додати, що близько 800 тисяч іранців щороку виходять на ринок праці, але Ісламська Республіка не в змозі забезпечити повної зайнятості для цієї категорії населення. І ситуація стала ще більш важкою після введення міжнародних санкцій і здійснення плану реформи субсидій.
Тепер у Тегерані гарячково шукають вихід, що ж робити далі. І ісламські «мудреці» додумались до дуже простого, на їхню думку, рішення. Котре, як вони гадають, здатне замінити нафтові доходи країни. Так голова торгово-промислової палати Ірану Яхья аль-Ісхак натякнув на плани по заміні нафтових доходів – на доходи з податків в бюджет на наступний рік. А міністр фінансів Ірану Шамседдін Хоссейні у своєму інтерв'ю по національному телебаченню прямо заявив, що іранський уряд планує отримувати доходи за рахунок стягування податків, якщо він стикнеться з проблемами при продажі своєї нафти.
Усе це вписується у концепцію, яку представники адміністрації президента Ірану Ахмедінежада окреслювали нещодавно, як «структурні реформи потоку доходів уряду», котрі обумовлені «опором економіки». Термін, який використовується високопоставленими урядовцями для описання хворої економіки Ірану, що перебуває під вагою міжнародних санкцій.
Як зазначає іранська консервативна газета Resalat: «Друга половина 2012 року, через зусилля Заходу вивести нашу економіку з ладу, стала для нашої країни часом особливого економічного стану. Однак економіка Ірану працює і для цього використовує усі доступні їй інструменти. Проте, в цьому зв’язку повинні бути застосовані нові підходи.
У зв'язку з цим ми можемо сказати, що найкращий пошук нових шляхів – це переглянути економічні умови в економіці. І в боротьбі з економічним тиском ворогів, покладатися на внутрішні можливості та ресурси. Необхідно застосувати антикапіталістичну логіку і переглянути принципи нашої участі в глобальному економічному порядку. У такому разі це означатиме не економічну ізоляцію чи закриття наших дверей в світ, а запровадження інших економічних відносин та моделей і нашу економічну незалежність. Економічна революція для економічної могутності країни є найнадійнішою версією. Це просте твердження є результатом досвіду трьох десятиліть економічної роботи в Ірані після перемоги Ісламської революції».
Очевидно, що, з одного боку, іранський уряд розуміє, що через санкції Заходу, економічні труднощі і випробування в країні будуть лише збільшуватись. А будь-які спроби переорієнтувати зовнішньоекономічні зв'язки на нових партнерів не можуть дати швидкого ефекту. Тим більше, що ніяких нових проектів, порівнянних за обсягом з продажами нафти до Європи, поки що немає.
З іншого боку, в Ірані усвідомлюють, що перші масові виступи населення можуть виявитися провісниками наступних політичних потрясінь. І якщо не переломити цю тенденцію, то соціальна напруга буде поступово наближатися до точки революційного вибуху.
Ситуація ускладнюється ще і тим, що в наступному році закінчується термін перебування при владі президента Махмуда Ахмедінежада і мають відбутися нові президентські вибори. А у такі моменти завжди активізується політична опозиція. Те, що опозиція готується дати бій режиму, видно вже за багатьма ознаками.
Так ще в лютому 2012 року, під час офіційних заходів з нагоди річниці революції опозиція вже намагалася організувати мітинги в центрі Тегерана, але тоді ці спроби зірвали «Вартові ісламської революції» і Басиджі – напіввійськова добровільна міліція.
Проте міжнародні санкції сильно підвищили градус соціальної напруженості в Ірані. І молодь, яка не бажає більше жити в країні, де все вирішується релігійними ісламськими мракобісами, готова сказати своє вагоме слово. Режим мулл почав опасатися втрати своєї влади над країною, а керівництво розвідки «Вартових ісламської революції» вже попередило, що все розпочнеться взимку 2013 року.
На порозі чітко проглядається «іранська весна». Тому варто спробувати зрозуміти, чого прагне досягти Захід, і зокрема Сполучені Штати, своїми санкціями проти Ірану. Схоже на те, що США намагаються досягти в Ірані три мети: мінімальної, середньої або максимальної.
Мінімальна мета – це примусити Іран відмовитися від своїх ядерних амбіцій, і поставити свої ядерні програми під повний міжнародний контроль.
Середня мета – це скорочення впливу Ірану в Середземномор’ї і припинення його підтримки та фінансування терористичних організацій типу ліванської «Хезболли».
Максимальна мета – зробити економічний тиск на систему мулл таким потужним, щоб він спонукав до революції в Ірані і падіння ісламістського режиму.
Режим мулл здатен розпочати нові репресії проти іранського народу. Режим настільки відверто і неприкрито увесь час порушував права людини, що не має права спонукати інших до його підтримки. Максимальна мета Заходу може узгоджуватись із баченням тих, хто прагне змінити ситуацію в країні. Проте ця стратегія одночасно таїть в собі велику небезпеку.
Усіма своїми попередніми діями система довела, що вона сильна і дієздатна. Вона зіткнулася з потужними страйками у 2003 році та успішно придушила народні протести після президентських виборів в 2009 році, які ставили під сумнів достовірність результатів виборів. Вона й надалі практикує репресії, як це було нещодавно після краху валюти, що різко погіршило рівень життя простих іранців.
Тому малоймовірно, що лише самих економічних санкцій буде достатньо для того, щоб це могло призвести до падіння режиму. А це означає, що максимальна стратегія потребує додатково ще різноманітних механізмів, котрі могли б дієво доповнити ці санкції. Крім того, стратегія швидкої зміни режиму потребує втягнення у відкритий конфлікт з Іраном Сполучених Штатів, а вони нині не вважають доцільним такий розвиток подій.
Таким чином, середня стратегія, котра націлена на досягнення покращення поведінки Ірану на міжнародній арені, виглядає більш реалістичною і досяжною. Тим більше, що подібна політика США в минулому показала свою доцільність.
Варто пригадати, що в кінці 80-их – на початку дев’яностих років Іран провів серію терористичних актів по всьому світу від Берліна до Буенос-Айреса. Але після того, як у червні 1996 року терорист-смертник на вантажівці підірвав казарму ВПС США на авіабазі Дахран в Саудівській Аравії, де загинули 19 і були поранені більше 500 військовослужбовців, адміністрація президента Білла Клінтона пригрозила Ірану військовою відповіддю. І іранці, протягом наступних шести років, зменшили темпи своєї терористичної діяльності.
Тому американська стратегія, скоріш за все, полягатиме у комбінуванні згаданих стратегій, а поліпшення поведінки Ірану на міжнародній арені здатне призвести до пом’якшення санкцій. Режим мулл мусить нарешті зрозуміти, що для того, аби він зміг вижити, йому необхідно відмовитися від своєї ядерної програми. Оскільки видалення іранської ядерної загрози дає шанс реально усунути глобальні і регіональні загрози, котрі надходять від Ірану.
Втім, будь-яка нестабільність в Ірані, незважаючи на тиск на Махмуда Ахмедінежада, буде поганою новиною для всієї держави. Важкий спад в економіці вплинув сьогодні на життя мільйонів іранців, і малоймовірно, що вони будуть тільки звинувачувати у цьому Ахмедінежада. Аятола Хаменеї може чинити додатковий тиск на своїх критиків, але криза тільки посилює розбіжності у керівництві Ірану. А критичний стан економіки піднімає ще й до того, політичні і соціальні питання.
Нинішня нестабільність в Ірані цілком здатна поширити революційні настрої на всю країну. Адже ресурс страху перед жорстоким насиллям всесильних іранських спецслужб може вичерпатися у той момент, коли іранці просто не зможуть купувати собі навіть елементарної їжі. А плани режиму мулл обкласти іранців ще більшими податками і непомірними поборами, не можуть не викликати спротиву суспільства.
Можна сказати, що ймовірний колапс ісламістського режиму надає Ірану історичний шанс для його просування по демократичному шляху розвитку. І як показало масове повстання, котре захлеснуло Іран після фальшування на президентських виборах 2009 року, попит на демократичні зміни, права людини і гендерну рівність є високим.
Тим не менш, поява стабільного конституційного порядку після розпаду хомейністского режиму аж ніяк не гарантована. Без достатнього планування і попередньої серйозної підготовки Заходом, в разі падіння Ісламської Республіки, порядку в Ірані може загрожувати небезпека з боку повстанців, котрі будуть лояльними до колишнього режиму і спалах етно-міжрелігійної ворожнечі.
У останні роки ми стали свідками падіння чотирьох диктаторських режимів на Близькому Сході і в Північній Африці. У Єгипті та Тунісі, режими рухнули під вагою довгострокового пригнічення населення і внутрішнього невдоволення. У Лівії режим Муаммара Каддафі було повалено після обмеженої західної військової підтримки повстанців.
Нарешті, в Іраку, режим Саддама Хусейна було скинуто безпосередньо після вторгнення західних військових сил. Однак у жодному із цих випадків, після повалення диктаторів, не приділялося достатньо уваги формуванню ліберальної та демократичної влади і її структур.
Очевидно, що усі ці помилки не повинні бути повторені в Ірані. Західні політики мали б розглядати іранське майбутнє в довгостроковій перспективі, і вже зараз почати підготовлювати план, за яким радикальні зміни в Ісламській Республіці Іран зможуть забезпечити стабільність і свободу цієї країни. Адже, як вчить увесь попередній досвід, без допомоги із зовні неможливо самостійно завершити перехід від стану диктатури до демократії.