Дослідники по-різному визначають кількість війн, які нині тривають на нашій планеті. Так, на сайті Our World in Data зазначено, що щороку у світі виникають чи продовжуються щонайменше 150 військових конфліктів. Там же стверджується, що впродовж 1800–2011 років у таких конфліктах загинуло понад 32 млн людей (лише під час Другої світової — 21 млн). На сторінці вікіпедії можна переглянути й список поточних збройних конфліктів, де серед великих наведено п’ять: громадянська війна в М’янмі (триває від 1948 року), арабо-ізраїльська війна (від 1948 року), ісламське повстання в Магрибі (від 2002 року), наша війна (від 2014 року) і конфлікт у Судані (від 2023 року). Женевська академія міжнародного гуманітарного права та прав людини конкретизує:
— на Середньому Сході й у Північній Африці відбувається понад 45 збройних конфліктів;
— в іншій Африці — понад 35;
— в Азії — 21;
— у Європі — 7;
— у Латинській Америці — 6.
Загалом є підрахунки, що за останні п’ять тисяч років людство не воювало лише 292 роки, але головна проблема полягає в тому, як розрізнити війну, конфлікт, повстання й збройну сутичку, не зводячи все до числа залучених осіб і обсягу охоплених територій.
У червні 2024 року вийшла книжка британського історика Річарда Овері «Чому війна», у якій він, на думку рецензента The Economist, майстерно поєднав майже 100 років наукових та історичних досліджень. Його мета — зрозуміти механізми, які впровадили війну в історію людства. Хоча відповіді, на його думку, залишаються «суперечливими, роздробленими й розчаровують своєю невловимістю», є одна незаперечна константа: людські групи від найдавніших часів до сьогодення вдаються до колективного смертельного насильства проти інших груп, коли до цього спонукають амбіції, страх, потреба чи упередження.
На думку Овері, війну можна пояснити як таку, що закладена в людині в процесі еволюції (дарвінівська боротьба за виживання), визначена культурними нормами або спровокована екологічним тиском. Він також описує «чотири широкі мотиваційні категорії»: віра (релігія), влада, ресурси й безпека. Саме ці чинники стоять за сучасними війнами, а також, як стверджує Річард Овері, за набагато більш ранніми конфліктами між додержавними групами.
Утім, 2011 року канадський психолог Стівен Пінкер стверджував, що люди стають менш жорстокими, ніж їхні предки, і менш схильними до війни. І хоч Овері скептично ставиться до цієї думки, він помилково вважає, що з 1945 року не було жодної війни між великими державами, відмовляючись серйозно сприйняти очевидний воєнний конфлікт у центрі Європи між Росією і Україною. Така короткозорість провідних науковців уже призвела до викривленого розуміння нашого протистояння з Росією на Заході, проте супроти фактів важко протестувати: провідні світові аналітичні агентства вже поступово змиряються з тим, що це справді війна між великими державами.
У рецензії The Economist також згадано, як 1931 року Ліга Націй запропонувала Альберту Ейнштейну можливість обрати співбесідника на вибрану ним тему. Він обрав Зиґмунда Фройда, а тему — «Чи є спосіб позбавити людство від загрози війни?». Фройд не був оптимістом, він вважав, що в кожній людині є «потяг до смерті», імпульс до насильства й руйнування. Підсумком їхньої дискусії стала невелика брошурка зі стенограмою розмови, яка й досі не втратила актуальності.
Хай як нам пояснюють причини війн, дослідники все-таки майже одностайні, що вони неминучі, а причини й цілі ранніх конфліктів часто нічим не відрізняються від причин і цілей пізніших періодів. Утім, про це все можна спокійно розмірковувати, коли війна далека й тому абстрактна й ніяк не загрожує твоєму життю, а коли вона вже майже три роки йде у твоїй державі, то нагальніша проблема — не чому війна виникла, а як вийти з неї переможцем. Бо ж її причини насправді не такі важливі, як наслідки. Й історія знає багато прикладів, коли переможці з радісними вигуками «Vae victis!» («Горе переможеним!») зазнавали потім поразки в мирний час від власних рук: через своїх безвідповідальних політиків чи власну необачність. Піррова перемога нікому не потрібна, як і ситуація, коли довго б’єшся з чудовиськами, перетворюючись на одного з них. Тож справжня війна для України почнеться, коли закінчиться ця перша після 1945 року війна між великими державами, справжні випробовування — ще попереду, але ж ми точно знаємо — Fortes fortuna adiuvat, тобто «хоробрим доля допомагає».