Щодо дівчини і ДАІшника це, звісно, брехня і шахрайство. А от для західних демократів такі слова справді існують. Є кілька слів, почувши які, вони починають поводитись неадекватно і втрачають здатність до аналізу.
Одне з цих кількох слів – «фашизм». Можна здогадатися, звідки у демократів ця хвороба: свого часу вони заплющували очі на становлення фашистських і нацистських режимів, намагалися їх використовувати для боротьби з комунізмом і не допомагали їхнім жертвам. Тепер у них комплекси.
«ВИ З КИМ?»
Саме тому кремлівські пропагандисти вже котрий рік, застосовуючи усі свої нечувані потужності, небезуспішно намагаються створити враження, що кожен, хто проти поглинання своєї Батьківщини імперією, – фашист. Щоб Захід не заступався.
Для нас створюють штучний вибір між Гітлером і Сталіним. Звучить це начебто красиво: «Ви повинні обрати і визначитися, з ким ви – з тими, хто переміг фашизм, чи з тими, хто служив поліцаями». Закон про червоні прапори (підписаний, вочевидь, в обмін на обіцяне зниження ціни на газ), спровоковані владою сутички у Львові і події навколо пам’ятника Сталіну у Запоріжжі – якраз із цієї опери. Але для того, щоб людина не захворіла на чуму, зовсім не обов’язково заражати її холерою.
Запропонований нам вибір, що б ми не обрали, залишає нас за бортом усього цивілізованого світу. Вони ж там усі політкоректні, тобто нещирі, але зовсім не дурні і добре розуміють, що принципової різниці між цими двома для демократів немає.
Те, що фашизм сучасній Україні не загрожує, думаю, зрозуміло усім. Навіть якби ми з невідомою метою захотіли побудувати в себе фашистську державу – хто б нам дозволив би? Ми ж не Росія і навіть не Іран, у нас ні нафти, ані газу на експорт. Окупували б миттєво. Причому цілком офіційно, з санкції ООН.
А чи загрожує нам сталінізм?
Теж ні. Мабуть, з єдиної причини: необхідною умовою будь-якої диктатури є монополія держави на інформацію. Як тільки людство винайшло інтернет, неможливим стало не лише не знати, а навіть придурюватися, що не знаєш, що робиться у світі (як придурювалися колись на Заході, нібито не знають про Голодомор і масові репресії в СРСР). Не зможуть придуритися, що не знають – значить, змушені будуть втрутитися. Як втрутилися нещодавно іноземні посли, врятувавши від арешту Юлію Тимошенко.
І взагалі відомо, що історія повторюється двічі: вперше – як трагедія, вдруге – як фарс. І всі наші нинішні недолугі кандидати у диктатори – лише жалюгідна пародія на Сталіна. Як їм нас підкорити, якщо ми з них сміємось і знущаємось, якщо весь Інтернет забитий «демотиваторами» з їхніми портретами? Одні ці «демотиватори» ставлять жирний хрест на будь-чиїй спробі запровадити поклоніння собі, без чого справжня диктатура неможлива.
ЧИ ДОПОМОЖЕ НАМ ЗАХІД?
Розраховувати на допомогу Заходу нам водночас треба і не треба. Щоб зрозуміти принципи їхньої політики – згадаймо, як зовсім незадовго до проголошення суверенітету прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер приїздила до нас і запевняла, що Україні не потрібна незалежність і що весь світ підтримує територіальну цілісність держав, в тому числі СРСР.
Політика усіх західних держав побудована на верховенстві економічних інтересів над всіма іншими. А економіка вимагає стабільності.
Автору цих рядків доводилось читати інтерв’ю топ-менеджерів західних фірм, котрі працювали у пострадянському просторі. Вони прямо казали, що згодні змиритися з необхідністю давати хабарі чиновникам, але їх не влаштовують часті зміни чиновників і сум. Бо необхідно ж планувати витрати!..
Тому, що б не стверджували західні пропагандисти з приводу верховенства демократії, прав людини тощо – а Захід може підтримати будь-які зміни у будь-якій державі, навіть якщо йдеться про усунення тоталітарного людожерського режиму, лише в тому випадку, якщо їхні аналітики прорахували, що ці зміни відбудуться все одно. Тоді вони намагатимуться зробити їх якомога більш прогнозованими і вигідними для себе.
Дехто обурено спитає: а яке західні держави взагалі мають право вказувати нам, як жити?
На жаль, мають. Це право держав, у чиїх банках зберігаються гроші, награбовані нашими можновладцями, і в чиїх вузах вчаться їхні діти.
Найважчу і найбільш ризиковану частину шляху національним силам доведеться пройти самотужки. І пройти так, як вони самі вважають за потрібне. Бо прийти до влади і, тим більше, утримати владу, використовуючи західні сценарії, у наших умовах неможливо. Хоча б тому, що вибори фальсифікуються, суди приймають рішення за вказівкою влади, міліція катує затриманих, а виборці поважають сильних керівників, які беруть на себе відповідальність.
Єдина допомога, на яку можна сподіватися від Заходу – вони перешкоджатимуть нашій владі занадто суворо розправлятися з тими, хто бореться з нею, не проголошуючи у процесі боротьби тих самих кількох слів, що викликають у них неадекватну реакцію і відмову від заступництва.
Але робити щось замість нас західні демократи не будуть. Та й не треба.