Якщо сприймати передвиборчі обіцянки більшості партій нової Верховної Ради, то одним із перших у стартовому пакеті мусить бути розглянутий законопроект про скасування депутатської недоторканності. Адже практично всі політсили нового парламенту (за винятком Партії регіонів), в тій чи іншій варіації постановили своїми виборчими програмами анулювати депутатський (а то й президентський і суддівський) імунітет.
Та чи реально нині розрубати цей гордіїв вузол, що вже давно став хворобливим та дратівливим для цілого суспільства? Тут треба враховувати щонайменше три аспекти.
Позиція цивілізаційно-ціннісна. Демократія – це, передовсім, рівність усіх перед законом. Конституція України статтею 24 закріплює цю рівність і забороняє привілеї та обмеження за будь-якими ознаками. Недоторканність за певним політичним статусом, поза жодними сумнівами, є таким привілеєм. Отже, даруйте за тавтологію, орвелівських «рівніших» врешті-решт таки необхідно вирівняти у правах із простими «рівними».
Здається, ця річ – очевидна. Тим паче, що у низці країн ЄС депутатський імунітет, хоч і існує, проте має цілком обмежений характер. Так, у цілому багатьох європейських країнах депутати мають недоторканність лише під час парламентських сесій. У канікулярний період парламентар, підозрюваний у вчиненні злочину, піддається кримінальному переслідуванню і навіть може бути заарештований до суду. Інша річ, що, скажімо, у Бельгiї чи Люксембурзi розгляд кримiнальної справи проти депутата може бути припинений на перiод сесiї за вимогою палати, а самого народного обранця тимчасово звiльнено. У Францiї депутат, переслiдуваний за підозрою у вчиненні злочину в міжсесійний перiод, може бути заарештований лише з санкцiї бюро палати.
В країнах англо-саксонського права статус депутата щодо юридичної відповідальності мало чим вiдрiзняється вiд правового становища звичайних громадян. Так, британський парламентарій не має iмунiтету проти арешту у зв'язку з порушенням i розслiдуванням кримiнальної справи. А ось що записано в Конституції однієї з найбільш демократичних країн світу – США: «Сенатори i представники… в усiх випадках, крiм зради, тяжкого кримiнального злочину i порушення громадського порядку, не можуть бути заарештованi пiд час присутностi на сесiї вiдповiдної палати, а також на шляху до палати i пiд час повернення з неї (ст. І, розд. 6)». Чимало правників-експертів відзначають, що в країнах, де панує прецедентне право, недоторканностi депутатiв у сферi кримiнально-правових вiдносин, по сутi, не iснує.
Позиція політичної доцільності. Інша річ – Україна. Так уже склалося у вітчизняній політичній практиці, що партія влади де-факто обстоює позбавлення недоторканності депутатів і, водночас, – збереження імунітету за президентом і суддями. Опозиція ж – з точністю до навпаки. Це – якраз саме той випадок, коли місцезнаходження точки сидіння визначає точку зору, компліментарну з поточним політичним моментом.Як відомо, правляча Партія регіонів вже підготувала ґрунтовні підстави для скасування депутатської недоторканності, народивши відповідний проект змін до Основного Закону і передавши на розгляд Конституційного Суду. Його рішення наприкінці серпня виявилося прогнозовано схвальним – витлумачено цілком конституційним відкриття кримінальної справи проти нардепа без обов’язкової згоди ВР. Якщо ж суд визнає депутата винуватим, то його можуть посадити без санкції парламенту. Наявність останньої необхідна лише для затримання чи арешту до судового вердикту.
Отже, зважаючи на позірну одностайність парламентських партій щодо скасування недоторканності, справа, як то кажуть, за малим – набрати 226 голосів на першій сесії нового складу ВР і 300 – на наступній? Та не все так просто. Адже опозиція в особі її ядра – партії «Батьківщина» – послідовно й незрушно відстоює правову максиму щодо імунітету: якщо доторканні, то всі; себто – не лишень депутати, а й президент з суддями. Вельми ймовірно, що цю формулу так само підтримають союзники – партії «Удар» і «Свобода».
Ясна річ, що «регіонали» за жодних умовин не проголосують за позбавлення недоторканності президента, поки таким лишається Віктор Янукович. Що ж до недоторканності суддів, то ПР і так влаштовує статус-кво із Вищою Радою юстиції на чолі. Та й, вочевидь, серед самих «регіоналів» існують такі, котрі усвідомлюють, що влада є категорією далебі тимчасовою. І вже завтра несподівано знадобиться надійна парасоля, під якою можна бути сховатися від кримінальних переслідувань.
Все це може означати, що хворобливе питання недоторканності українських «брахманів» від влади так і зависне (вже звично) у політичному вакуумі – щонайменше до президентських виборів 2015 року.
Та чи таким вже невтішним виглядає відтермінування у часі тотальної доторканності владоможців, особливо, в їх депутатській частині? Особливо зважаючи на особливості національного контексту.
Уявімо малоймовірне: «триголова» опозиція солідаризується з «регіонало»-комуністами й виконує свою виборчу програму – принаймні, в частині скасування (чи обмеження) депутатського імунітету. Неважко уявити перший наслідок: принаймні двох опозиційних екс-політбіженців Арсена Авакова і Тетяну Слюз виведуть з нової Ради в кайданках. Решті, скоріш за все, доведеться постати перед вибором – або «тушковано» переходити в тісні лави регіональної більшості, або ж позбуватися власного бізнесу і лягати на нари.
До схожого прогнозу спонукають свіжі події. Так, податкова міліція вже сьогодні проводить обшук в офісі компанії Phoenix Capital, яку очолює чоловік Лесі Оробець – № 24 у списку ОО «Батьківщина». При цьому сама депутатка розповіла ЗМІ, що їй телефонували з прихованого номера і пропонували «вирішити питання шляхом політичних переговорів». Заступник голови партії «Удар» Віталій Ковальчук повідомляє пресі, що вже сьогодні на депутатів – «списочників» і «мажоритарників» – чиниться тиск і лунають погрози.
Володимир Рибак зізнається, що ПР матиме більшість у новій ВР, проте цього замало. Тому нині ведеться активна робота з усіма, хто в новому парламенті «переосмислить» свої попередні позиції. Інструментів і «стимулів» для такого «переосмислення» у президентської команди вистачає.
Тож, суспільство знову змушене вибирати одне із зол: чи зберегти поки що депутатський імунітет у недоторканності; чи позбутися останніх залишків парламентаризму і демократії та продовжити курс остаточно на Росію, а то й на Білорусь.
Принаймні, друга опція навряд чи стане можливою, коли суспільна довіра до судів і правоохоронних органів вимірюватиметься не нинішньо-жалюгідними 3-ма відсотками, а щонайменше 60-ма, як у наших найближчих сусідів-членів ЄС. Не кажучи вже про Данію й Норвегію – з довірою у 90 %.