Коли створювалася так звана Співдружність Незалежних Держав (СНД), більшість російських політологів розглядали її як друге, «оновлене і доповнене» видання СРСР. Натомість неросійські експерти і політики, зокрема й перший президент України (не будемо зараз сперечатися, чи можна вважати першим Михайла Грушевського) Леонід Кравчук, вважали СНД механізмом «цивілізованого розлучення» колишніх союзних республік. У 1990-ті роки Співдружність не виправдала надій істеблішменту Російської Федерації, тому про неї казали, що «клієнт радше мертвий, ніж живий», однак розпускати не поспішали. Рушниця залишалася на стіні…
Водночас усі спроби колишніх радянських республік перетворити СНД на ефективний механізм економічної співпраці на пострадянському терені блокувало московське керівництво. Співдружність (створювати яку український народ Леонідові Кравчуку не доручав) від початку містила приховану загрозу – наявність наднаціональних керівних органів: Рада міністрів оборони над оборонними відомствами незалежних держав, Рада міністрів внутрішніх справ над відповідними відомствами країн – членів СНД тощо. Усе це дуже нагадувало ситуацію 1922-го, коли союзні керівні структури наклали свою адміністративну павутину на формально суверенні республіки. З тієї павутини вдалося вибратися за 70 років…
Майже 20 років усі ці важелі підпорядкування пострадянського простору Москві не працювали через політичну, а частково й фінансово-економічну слабкість та геополітичну вразливість РФ. Нині ситуація помітно змінилася. Російські газо- і нафтодолари, фактично диктаторський режим спецслужб, що чудово навчилися грати у формальну демократію, дали Кремлю змогу згадати рушницю на стіні… Україну тривалий час рятувало те, що Кравчук, Кучма і Ющенко не підписували Статуту СНД, розуміючи, чим це загрожує. Що уможливлювало становище України в СНД як спостерігача.
Але після приходу до влади Віктора Януковича його команда вирішила таки підписати згаданий документ. Протягом весни 2011-го він має бути ратифікований, що суттєво полегшить Москві справу перетворення цієї організації на оновлений Союз. І, зрозуміло, завдасть нищівного удару по суверенітету України, адже реальна влада буде вже не в Києві, а в Білокам’яній. Зокрема, гуманітарна політика визначатиметься не в Україні, а в якійсь Раді СНД із гуманітарної співпраці. Саме там формально чи неформально (а це вже не має особливого значення) обговорюватимуться кандидатури українських міністрів освіти і науки, культури та інформації. Та й усі заяви про європейську інтеграцію втратять будь-який сенс. Що ж, їхня людина в Києві робить свою справу, і процес деконструкції української державності набирає обертів. Цілком імовірно, що до 20-ї річниці незалежності України від неї залишаться тільки гімн, герб і прапор. Зрештою, змінити їх можна буде й пізніше, нікуди не подінуться…
Саме цього не зрозуміла значна частина української інтелігенції, демонструючи доволі слабкий інтелект. Вона не побачила, що Партія регіонів докорінно відрізняється від решти політсил в Україні, а Віктор Янукович – це не просто ще один президент… Розгубленість і безвідповідальність вітчизняних інтелектуалів, невміння мислити стратегічно й небажання цього вчитися уможливили національну трагедію, коли народ не помітив найбільшої національної загрози, власноруч прирікши свою державу на загибель… Швидке втягування України в СНД, яка перебуває під цілковитим кремлівським контролем, не віщує нам нічого доброго. Символічно, що все це відбувається під орудою виконавчого секретаря Співдружності, генерала армії і колишнього шефа Служби зовнішньої розвідки РФ Сєрґєя Лєбєдєва. Отже, виконавчий секретаріат СНД має тепер ефективне спецслужбістське керівництво. Україну швидко, щоб не встигла отямитися, женуть у московську стайню. Нинішня влада на Печерських пагорбах уже приєднала нас до Положення про Національних координаторів держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав і до Правил процедури вищих статутних органів. Процес утворення СРСР-2 відбувається напрочуд успішно. А на 20 травня в Мінську заплановано підписання Договору про зону вільної торгівлі (ЗВТ) у межах СНД.
Після цього питання про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом відпаде саме по собі. Та й узагалі геополітичний вибір київської влади стане однозначно зрозумілим для всіх. Прощавай, Європо, добридень, Азіє… Україна повертається в 1990 рік. Але тоді була надія на майбутнє, на перспективи. Сьогодні нас усього цього позбавляють і повертають туди, звідки з такими величезними зусиллями вдалося втекти.
Згадуються слова Карла Маркса: «Нації, як і жінці, не пробачається хвилина розгубленості, коли перший-ліпший авантюрист може легко її зґвалтувати». Саме це й сталося з українською нацією в 2010 році не без допомоги її «розуму, честі й совісті» в особі певної кількості людей із дипломами про вищу освіту, з літературними та іншими преміями… На жаль, їхній розумовий потенціал такий, що вони й досі не зрозуміли, що сталося, і не перестають писати й говорити дурниці. А рушниця дочекалася свого часу і вистрілила.