Вплив російсько-українського конфлікту в цьому документі видно неозброєним оком. По-перше, зміни зачепили так звану «загрозу зелених чоловічків» або «ввічливих людей», які торік захопили Крим. Незважаючи на те що всі розуміли, чиї це «ввічливі люди». Тому до Закону «Про воєнний стан» включено пункт, відповідно до якого такий стан може бути запроваджено, якщо «інша держава» направляє «збройні групи, іррегулярні сили або підрозділи регулярних військ» на територію Республіки. Такі дії офіційно вважатимуться військовою загрозою, достатньою для введення в країні воєнного стану.
По-друге, оновлений документ розширив саме поняття військової загрози, достатньої для запровадження воєнного стану. До нього увійшли концентрація збройних сил іншої держави біля кордону Білорусі, якщо ця держава заявляє про агресивні плани, а також проведення в ній мобілізації для нападу на «синьооку».
Однак в іншій царині все набагато серйозніше. У законі також прописано, що вважається нападом на Білорусь. Тепер атакою на країну є не тільки прямі чи опосередковані бойові дії проти неї, а й «агресія проти одного з учасників ОДКБ» (Організація договору про колективну безпеку, військовий блок, до якого входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан). А ось із цим, як кажуть, «не все чисто».
Прийняття такої норми в той час, коли один із «союзників» по ОДКБ веде бойові дії проти іншої сусідньої держави, коли Росія воює з Україною, одразу ж викликало в суспільстві багато запитань. Чи зобов’язана Білорусь підтримати РФ у цьому конфлікті й допомогти своєму партнерові по ОДКБ? Зважаючи на дух документа, так. Тоді вона втягується у війну з Україною. Але формально ні, оскільки на Росію ніхто не нападав, це вона напала на Україну й анексувала Крим. Тим більше що конфлікт сама РФ війною не називає і заявляє, що участі в ньому не бере.
Читайте також: Настрої в Білорусі: у «братерстві» з РФ дедалі більше сумнівів
Другий цікавий момент. В Україні регулярно проводиться мобілізація, але спрямований цей захід, певна річ, не проти Білорусі. Формально мобілізація в Україні є підставою для запровадження воєнного стану в Білорусі. Але «наполовину», оскільки про агресивні плани щодо своєї північної сусідки Україна не заявляє.
Момент третій: українська мобілізація спрямована проти військ РФ, яка є партнером Білорусі по ОДКБ. Чи має, таким чином, місце «агресія України щодо члена ОДКБ – Росії», що, згідно з новим законом, є агресією і проти Білорусі?
Зазначений документ неабияк стурбував білоруське суспільство. Але експерти стверджують, що хвилюватися щонайменше передчасно.
Керівник військово-аналітичного проекту Belarus Security Blog Андрей Паротнікав зазначає, що розробка нового закону почалася задовго до конфлікту в Україні. «Наскільки мені відомо, безпосередня робота над ним тривала впродовж усього 2014 року. А підготовка до неї, аналіз ситуації, загроз і так далі почалися ще раніше», – каже Паротнікав. Цим він і пояснює включення положення про «агресію проти членів ОДКБ» до нової редакції Закону «Про воєнний стан».
За його словами, включення до закону положення про агресію щодо країни – союзниці по ОДКБ аж ніяк не означає, що Білорусь його виконуватиме. «Наприклад, що таке «агресія проти члена ОДКБ»? З одного боку, це питання до юристів-міжнародників, чим є агресія за визначенням ООН, яка держава є агресором, а яка є жертвою агресії. У такому разі потрібно, щоб ООН визнала одну з них агресором. З другого – як бути з агресією «недержав»? Якщо агресію проти члена ОДКБ Таджикистану вчинить «Талібан», чи це підстава для реакції Білорусі? А якщо таліби приходять до влади в Афганістані? Ми не визнаємо «Талібану», чи є тоді агресором Афганістан? Таких моментів у новому законі дуже багато», – зазначає експерт.
Через невизначеність термінів, на думку Паротнікава, закон можна трактувати як Бог на душу покладе і його трактування залежатиме від суб’єктивних чинників і розвідданих. «Наприклад, мобілізація в Україні спрямована в протилежний від Білорусі бік, і не можна говорити, що Україна справді загрожує нам. Мобілізація, приміром, у Латвії, – інша річ. Треба вивчати, для чого вона здійснюється: для атаки, для проведення навчань, може, це плановий призов резервістів на перепідготовку, чи становить він загрозу для Білорусі і так далі», – пояснює експерт.
Читайте також: Погляд на Україну із Празького града
З приводу залучення Білорусі в російсько-український конфлікт безпосередньо (через бойові дії з її боку) або опосередковано (через надання Росії можливості напасти на Україну з білоруської території), то тут, як зазначає Паротнікав, також «є місце для подвигу». «Ми маємо двосторонню угоду щодо використання військової інфраструктури: вони (Росія) використовують нашу, ми – їхню. Однак вона передбачає, що повинна бути загроза з боку третьої держави для обох сторін. Якщо для нас ніякої загрози немає, ми можемо відмовити Росії», – каже експерт.
У новому законі багато розмитих формулювань, які потребують уточнень. Тому, зазначає Паротнікав, будь-яке рішення, ухвалене в межах цього документа, буде політичним, а отже, волюнтаристським. Головне, щоб у самої Білорусі, у білоруського керівництва вистачило духу не встрявати в конфлікти, які безпосередньо країни не стосуються.
Схоже міркує і колишній міністр оборони Білорусі Павєл Казловський. Він також не вбачає загроз для країни у зв’язку з мобілізацією, що проводиться в Україні, й зазначає, що «офіційно РФ в Україні не воює – вона лише допомагає добровольцям». «Про офіційне введення російських військ в Україну не йдеться. Тому я не думаю, що Росія проситиме Білорусь якось їй допомогти в цьому конфлікті, й не бачу підстав для запровадження воєнного стану в нашій країні у зв’язку з конфліктом на Донбасі», – каже він.
Однак те, що на сьогодні приводу для втручання Білорусі в російсько-український конфлікт немає, не означає, що він не може з’явитися в майбутньому. Наприклад, виникнуть питання, якщо після «вирішення питання з Донбасом» Україна захоче повернути собі Крим. «Тоді, не виключено, привід для втручання в Білорусі буде», – вважає Казловський.
Однак і тут мова йтиме про міжнародне право і про те, чий усе ж таки Крим. І знову ж таки рішення про втручання Білорусі в цей потенційний конфлікт залежатиме від позиції білоруського керівництва.