Коли президент Бразилії Ділма Руссефф виступала на телебаченні в Міжнародний жіночий день 8 березня, у деяких районах її було майже не чути. Тисячі бразильців – представників середнього класу глушили її виступ, калатаючи в каструлі й пательні. Це традиційний спосіб висловлення незгоди в сусідніх країнах, але у Бразилії каструльний протест – «панеласо» – це щось новеньке.
Бразильцям не бракує приводів для нарікань: від економічного застою до режиму суворої економії. Але головною причиною каструльних концертів став скандал навколо державного нафтового гіганта Petrobras. 6 березня суддя Верховного суду погодився відкрити провадження щодо 34 діючих політиків включно зі спікерами обох палат Конгресу, яких прокуратура підозрює у причетності до корупційного скандалу, де фігурують хабарі й суми в мільярди доларів. Усі ці політики, крім двох, мають зв’язки із владною коаліцією Руссефф. Сама вона у списку відсутня, однак була президентом Petrobras у середині 2000-х, коли власне й відбувалася значна частина цих корупційних діянь.
Бразильські протести – явище для Латинської Америки не унікальне. У Мексиці зникнення 43 студентів у південному штаті Герреро (і, ймовірно, їх убивство наркоторгівцями в спілці з поліцією) спровокувало протести, які тривають від вересня. Подробиці угоди про купівлю нерухомості між дружиною президента Енріке Пенья Ньєто й компанією, пов’язаною з бізнесменом, який не раз вигравав державні тендери, підкинули хмизу у вогонь антикорупційних виступів; аналогічні проблеми і в міністра фінансів.
В Аргентині каструльні протести почалися через звинувачення президента Крістіни Фернандес де Кіршнер та її покійного чоловіка Нестора Кіршнера, який був очільником держави до неї, у зловживанні й особистому збагаченні за 10 із лишком років у владі. Сама Кіршнер називає ці закиди безпідставними.
Читайте також: Френсіс Фукуяма: «Становлення демократії – складний і тривалий процес, адже він потребує появи відповідних інституцій»
Син Мішель Бачелет, чилійського президента, нещодавно пішов у відставку з посади очільника державної благодійної організації через звинувачення у використанні свого політичного впливу. Популярність Бачелет упала до найнижчого рівня з моменту її повернення у владу рік тому.
Протидія корупції в Латинській Америці має довгу й переважно безрезультатну історію. Всередині XVIII століття капітан флоту Антоніо де Ульйоа безуспішно намагався викоренити махінації на ртутній копальні в містечку Уанкавеліка в Андах. А відколи до регіону прийшла демократія, корумпованих лідерів виганяли без особливих наслідків для самої корупції. Антикорупційна риторика Уґо Чавеса допомогла йому прийти до влади у Венесуелі, але за роки його «боліварського» режиму вона тільки посилилася. Ув’язнення Альберто Фухіморі, за президентства якого держава у Перу перетворилася на злочинний бізнес, не очистило країни. Потім його систему зруйнували, але її міні-копії збереглися на регіональному рівні, вважає Хосе Уґас, перуанський адвокат і президент міжнародної антикорупційної організації Transparency International.
Попри це, в нинішніх скандалах та у викликаному ними обуренні проглядаються обнадійливі ознаки. Безкомпромісне переслідування вищого керівництва й політиків, відповідальних за скандал у Petrobras, свідчить, що бразильські судові інститути функціонують належним чином. У Мексиці Конгрес проштовхує антикорупційні реформи. Багатообіцяльні експерименти проводять у центральноамериканських державах. Молоді демократії Латинської Америки, можливо, так само вже починають братися за цю проблему, одну з найбільших і найстаріших. Її започаткували правителі колоніальної ери. Вони зосередили у своїх руках владу й купували лояльність місцевих впливових груп. «У Перу зловживання починаються серед тих, хто якраз повинен із ними боротися», – написав Ульйоа в 1749 році. Каудильйо, диктатори й демократично обрані президенти продовжили традицію персоналізації влади. Серед сучасних проявів – чавізм у Венесуелі й кіршнеризм в Аргентині.
Така історія ні до чого доброго не веде. Хоча Латинська Америка – регіон із середнім рівнем доходів, дві третини її країн перебувають у нижній половині Індексу сприйняття корупції, складеного Transparency International. У похмурій регіональній картині Південної Америки дещо світлішими плямами є тільки Чилі та Уругвай (див. карту) – почасти, можливо, тому, що в колоніальну епоху це були глухі провінції. У Центральній Америці винятком стала Коста-Рика. Острівці чесності є і в більш корумпованих країнах: Уґас указує на центробанк і податкову службу Перу.
Анатомія зла
Хабарництво – багатоголова гідра, яка може набувати різного вигляду. Нечисті на руку президенти потрапляють на перші шпальти новин. Але вони можуть порушувати закон і менш відверто: через конфлікт інтересів (як у випадку з нерухомістю в Мексиці) або кумівства. Такі спокуси постають перед будь-ким у владі, надто коли (як це часто буває) він чи вона не має належної підготовки й гідної платні. Кожен п’ятий латиноамериканець зізнався у тому, що давав хабара впродовж року, найчастіше поліції. Головний борець із корупцією в Колумбії Каміло Енсіко каже, що в державі немає жодного сектору, куди не проникла б корупція.
Важко підрахувати, у що вона обходиться, але суми, звісно, велетенські. У 2010 році Федерація промисловості штату Сан-Паулу оцінила збитки від корупції в 1,4–2,3% ВВП за рік. У Перу, за словами прем’єр-міністра Ани Хари, розкрадання державних коштів становить до 2% ВВП. За даними Всесвітнього економічного форуму, майже п’ята частина бізнесменів вважає корупцію головною перешкодою для бізнесу в Мексиці. Необхідність давати хабара за елементарні послуги на кшталт водозабезпечення робить бідних іще біднішими. За деякими даними, в Мексиці це з’їдає чверть їхніх доходів. За вирішення питань заможніші платять посередникам. Відтак народне обурення корумпованим чиновництвом може перейти у ворожість до самої демократії.
Читайте також: Сonditio sine qua non оновлення країни
Багато хто вважав, що демократизація та ринкові реформи, які почались у Латинській Америці в 1980-х, зупинять корупцію. Але вони відкрили перед нею нові горизонти. Демократія впустила в політику жадібні до спонсорських коштів партії та діячів, які тільки й чекали можливості нажитися. У Мексиці вона викликала «безконтрольну [корупційну] оргію», як описав її експерт Луїс Карлос Уґальде в журналі Nexos. У Бразилії, де цілі штати вважаються одним виборчим округом, кампанії обходяться у величезні суми. На місцевих і національних виборах торік кандидати витратили 4,1 млрд реалів ($1,3 млрд), і це без урахування президентських перегонів. У законах про фінансування кампанії повно різних лазівок. У Чилі спонсори повинні надавати кошти через агентство, яке приховує їхню особу від кандидата. Але в колі нечисленної еліти країни такі таємниці легко просочуються назовні. Опитування показують, що з усіх інститутів у Латинській Америці найменше довіряють саме політичним партіям.
Хабарництво спровокували й економічні реформи. Доходи від приватизації державних компаній збагатили правлячі кліки в Аргентині й дали змогу фінансувати соціальні видатки для підтримки лояльності електорату партій влади в Перу та Мексиці. Бум цін на сировину на початку 2000-х приніс більше грошей та варіантів їх розкрадання. Скандал у Petrobras не був би таким масштабним, якби за останні 15 років ціни на нафту не зростали. Тяжчі наслідки мав сплеск наркоторгівлі після 1980-х, коли в суспільстві вкоренилася думка про те, що всі – від поліції та суддів і до міністрів та президентів – «мають свою ціну», каже Енсіко. За словами Уґаса, потоки законних і нелегальних нових грошей різко поглибили «велику корупцію».
Багато латиноамериканців давно перестали якось бурхливо реагувати на проблему, через що боротися з корупцією тепер іще важче. «Rouba, mas faz» («Краде, але ж щось робить») – так поблажливо кажуть у Бразилії про політиків, які наживаються на службі. Балотуючись на посаду мера міста Сан-Блас на тихоокеанському узбережжі Мексики торік, Іларіо Рамірес Вільянуева визнав на зустрічі з виборцями, що протягом попередньої каденції «таки крав, але зовсім трішки». Крім того, додав він, «другою рукою я повертав усе бідним». Його обрання на посаду святкували, розкидаючи банкноти в натовпі прибічників.
Від такого можуть опуститися руки. Але з’являються ознаки того, що корупція, хоч би якою чіпкою вона була, починає слабшати. Нинішні зусилля в боротьбі проти хабарництва (принаймні в деяких країнах) є не просто зворотною реакцією на останні скандали – це робота інститутів, які стають зрілими, в деяких випадках результат тиску громадськості. Це можна сказати про дві найбільші країни регіону: Бразилію та Мексику. Але не тільки про них.
Конституція Бразилії, яка набула чинності у 1988 році, наділила прокуратуру й суди незалежністю. Але користуються вони нею лише останніх років десять. Жералду Бріндейру, генеральний прокурор за президента Фернанду Енріке Кардозу (1995–2003), дістав прізвисько «генеральний нафталін республіки» за явне небажання переслідувати корумпованих чиновників.
Завзяті бразильські медіа знизили поріг терпимості до корупції серед простих громадян і службовців, відповідальних за її викорінення. Минув час, змінилося покоління. Наступник Бріндейру був першим, кого обирали самі прокурори. А вже його спадкоємець, своєю чергою, засудив Робітничу партію, до якої належить Руссефф, під час попереднього гучного скандалу в Бразилії, коли стало відомо про підкуп конгресменів у обмін на голосування за пропозиції уряду. Обвинувач у справі Petrobras Родріґу Жанот і Сержіу Мору, який веде цю справу у федеральному суді в Куритибі, належать до тих, хто вважає корупцію не лише порушенням моралі, а й відчутною небезпекою, стверджує Луїш Феліпе д’Авіла з аналітичної організації Center for Public Leadership. За словами Жанота, «корупція вбиває».
Розбудити сторожових псів
Поява таких нових бразильських суддів і прокурорів частково є результатом інституційної модернізації, зумовленої не пов’язаними між собою змінами у законодавстві та впливом нових технологій. Поки що ця модернізація тільки часткова, але має спрацювати. «Акт про чисті компанії», який набув чинності в січні 2014 року, передбачає покарання не лише тих, хто бере хабарі, а й тих, хто їх дає. Юристи кажуть, що фірмам довелося серйозно поставитися до його дотримання. Вкрасти або покласти до кишень прибічникам місцевого владоможця грошову допомогу бідним стало складно через електронізовану систему виплат Bolsa Família («Сімейний пакет»). Департамент транспорту штату Сан-Паулу дозволив поновлювати водійське посвідчення в онлайн-режимі, залишивши без прибутків нечистих на руку чинуш, і планує обладнати автомобілі екзаменаторів відеокамерами.
Монополія на владу мексиканської Інституційно-революційної партії (ІРП), до якої належить президент Пенья, закінчилася лише у 2000 році. Мексиканська преса, за деякими винятками, не така зухвала, як бразильська, почасти тому, що багато видань залежать від державної реклами. Але тиск із вимогами реформ збільшується. Убивства студентів у штаті Герреро та витік інформації про операції з нерухомістю викликали вибух гніву проти глави держави й політичної еліти. Якщо їхню чесність не буде відстояно, постраждає амбітна президентська програма реформ в енергетиці та інших секторах.
Читайте також: Простий рецепт подолання корупції
Еліта вже почала реагувати на ці події. Наприкінці лютого нижня палата мексиканського парламенту схвалила зміни до Конституції з метою створення «національної антикорупційної системи». Замість довірити відповідальність єдиній комісії, як це зроблено в деяких латиноамериканських країнах, Мексика хоче розподілити її серед різних державних органів і судової системи. «Ми підтримуємо систему стримувань і противаг, інститути, а не героїв», – каже Маурісіо Меріно, провідний координатор групи неурядових організацій під загальною назвою Accountability Network, яка домоглася прийняття цих змін.
Доки не буде ухвалене вторинне законодавство для врегулювання конфліктів інтересів і визначення повноважень нових органів, не можна сказати, наскільки ефективно працюватиме нова система, як зазначає Меріно. Уже спостерігається протидія губернаторів штатів, особливо членів ІРП. Ці реформи можуть бути так само важливими, як і ті, які привели країну до демократії, але, за його словами, «для зміни звичок знадобиться принаймні одне покоління».
Інші країни вживають заохочувальних заходів. Президент Гондурасу Хуан Орландо Ернандес підписав угоду з неурядовими організаціями, котрі діятимуть як «паралельні аудитори» в освіті, охороні здоров’я та інших бюджетних сферах. Вони переконали його призначити міністра освіти, який припинив виплату зарплати «вчителям-привидам». У Чилі незабаром закриють лазівки в законодавстві, що регулює фінансування виборчих кампаній. У Перу Уґас бачить надію в активності студентів, які успішно протестували проти призначення некваліфікованих кандидатів до Конституційного суду й на посаду омбудсмена. Він каже, що це була «реакція молоді на корумпований клас».
Такі здобутки ще дуже крихкі, а в деяких країнах і цього немає. Жовтневі президентські вибори в Аргентині навряд чи принесуть покращення. Де влада наступає на свободу преси (як-от в Еквадорі та Венесуелі), там корупція, очевидно, процвітатиме. Бразилії потрібна реформа виборчого законодавства, щоб підвищити якість політиків. Навіть успіхи в судовій гілці влади ще дуже непевні. Розслідування у справі Petrobras вражає, каже суддя Мору, «але інституційна реакція повинна стати правилом. А вона ще не стала». Проте зі зростанням рівня життя, освіти й наближенням до рівноправності в Латинській Америці громадяни дедалі настійніше вимагатимуть чесних політиків і чиновників. У віддаленій перспективі демократія працюватиме на їхню користь. Саме «завдяки політичному плюралізму ми наперекір усьому просуваємося в правильному напрямку», – каже Меріно. Це добра прикмета для Мексики та її сусідів.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com