Донедавна відділення інтенсивної терапії, або ж реанімації, в українських лікарнях були закритою територією, а відвідування суворо обмежувалося. Про стан пацієнтів, які туди потрапляють, у більшості випадків можна було дізнатися виключно від медичного персоналу. Родичі часто навіть не здогадувалися, в якому стані їхня дитина, батько чи дружина з цього відділення повернеться і чи повернеться взагалі.
«Пустіть у реанімацію»
Не існує жодних законних підстав не пускати рідних у реанімацію до пацієнтів, це завжди було ініціативою лікарень та медиків. 16 років тому Анастасія Леухіна втратила маленького сина – він помер у реанімації, куди її так і не пустили. А через деякий час в іншій лікарні її дідусеві зробили операцію на серці – і рідних навпаки запросили в реанімацію, щоб вони побули разом. Другий син Анастасії народився в приватному пологовому будинку. Реанімація, в якій за ним наглядали, була розташована поряд із палатою, і мама могла бачити сина в будь-який час.
Юлія Тишковець 10 років тому пережила важке лікування сина. Його забрали в реанімацію, бо він задихався. Юлію не пустили, вона ночами сиділа біля зачинених дверей відділення, передавала медикаменти, підгузки, грудне молоко. За майже тиждень бачила сина лише кілька хвилин. Коли малюка виписали, Юлія знайшла на його ручках і ніжках рани – дитину прив’язували до ліжечка, щоб не заважала процедурам. Шкіра була червона й подразнена, бо медперсонал не переймався належним доглядом.
Читайте також: Чому в Україні так складно вилікувати рак легень
У 2015 році батьки, громадські діячі та проактивні лікарі запустили інформаційну кампанію «Пустіть у реанімацію», ділилися історіями своїх близьких, які провели жахливі дні в закритих відділеннях інтенсивної терапії без належної уваги та догляду. Результатом кампанії у 2016 році став наказ Міністерства охорони здоров’я №592 про вільний доступ до реанімацій. Доступ справді став простішим, проте через три роки дії наказу далеко не всі знали про своє право бути поряд із близькими і не всі лікарні дотримувалися цього правила. Так, у 2019 році ГО «Горизонталі» та Info Sapiens опитали 498 людей, які мали досвід перебування в реанімаціях чи відвідували там когось. Опитування не репрезентативне, проте показало певні тенденції.
Зокрема, 21% відвідувачів мали безперешкодний доступ до відділень інтенсивної терапії, 21% не змогли туди потрапити, 30% пустили на короткий час за згодою персоналу, 28% могли вільно відвідувати відділення у встановлені години (для дитячих реанімацій їх частка становить 48%).
Водночас лише 53% знали про існування наказу про вільний доступ до реанімацій, 45% ніколи про нього не чули. У 80% випадків лікарні не виконують наказ повністю або частково – обмежують години доступу за згодою лікаря.
Дослідження засвідчило, що і пацієнтів, і родичів найбільше хвилює навіть не важкий стан пацієнта, а відсутність контакту, неможливість доглядати за близькою людиною, зверхнє ставлення персоналу, нестача інформації про стан здоров’я.
Чому важлива присутність близьких
«Недопуск до реанімацій в Україні – це пережитки тоталітарної медицини СРСР, де лікарі повністю контролювали доступ до тіла, а людські аспекти не бралися до уваги. Серед аргументів, які наводили лікарі, – санітарні норми та їхня зручність, бо начебто відвідувачі часто неадекватно поводяться. У «доковідні» часи в цивілізованих країнах доступ до реанімацій був відкритий. Там зрозуміли, що родичі допомагають одужувати, а не заважають. Вони відштовхуються від того, що пацієнт – це людина, і треба не лише лікувати тіло, але й емоційно підтримувати, сприяти комфорту. Є багато досліджень про те, що в відділених дітей виникає посттравматичний розлад. З огляду на всі ці фактори є сенс допускати близьких людей до пацієнтів», – пояснює Анастасія Леухіна, яка створила ГО «Горизонталі» та стала співініціаторкою наказу про доступ.
У найкращих лікарнях світу практикують індивідуальний підхід до виходжування новонароджених, основна турбота про дітей покладається на батьків, додає співзасновниця Асоціації батьків передчасно народжених дітей в Україні Олександра Балясна.
Читайте також: «Комета» для медиків
«Старша медична сестра навчає маму змінювати підгузок, доглядати з шкірою дитини, звертати увагу на емоції, правильно торкатися, не робити боляче, бути поряд, говорити, щоб дитина відчувала запах, тепло і присутність. Дотики мають значення, бо для дитини це зменшення больового синдрому та занепокоєння, нормальне серцебиття, коли мама просто кладе руку на спинку. Запах і звуки мами означають, що дитина в комфорті і безпеці. Коли вона цього не відчуває, відповідно, рівень стресу збільшується, дитина направляє всі сили на заспокоєння», – каже Балясна.
У закритих реанімаціях є проблеми з доглядом за тілом, а неякісний догляд може погіршувати стан пацієнтів, каже Леухіна. Родичі, на відміну від завантаженого медперсоналу, можуть на належному рівні стежити за гігієною, робити масажі, перев’язки – це значно покращує якість життя людини. Часто також родичам видають списки ліків, які вони мають принести в реанімацію. У закритих відділеннях неможливо простежити, чи справді пацієнт вживає ці ліки, чи точно пішли вони на людину, для якої призначені.
Реанімації знову закрив карантин
Із початком епідемії COVID-19 ситуація лише погіршилася: відвідувачів перестали пускати навіть із дотриманням усіх правил індивідуального захисту.
«Зараз, під час карантину, ми отримуємо багато повідомлень про те, що реанімації фактично закриті як для дорослих, так і для дітей. Було навіть кілька скарг на відомі приватні лікарні. Але доступ має бути, люди можуть вдягати додаткові засоби захисту. COVID-19 – не привід закрити доступ і не виконувати наказ МОЗ», – розповідає Леухіна.
Проблема стосується не лише України, а й цілого світу. «Наскільки мені відомо, в деяких закладах мам взагалі не пускають до новонароджених, поки вони перебувають в інтенсивній терапії – мама може передавати якісь речі, ліки, але ніякої інформації про дитину не отримує. Це дуже велика проблема. У мами страждає ментальне здоров’я, лактація. Єдина причина недопуску – COVID-19, можливість інфікувати дитину та інших пацієнтів і лікарів. Але, з іншого боку, лікарі так само їздять у транспорті, контактують із іншими людьми», – додає Балясна.
Європейський фонд турботи про новонароджених та Глобальний альянс догляду за новонародженими, представницею яких є Олександра, зараз проводять кампанію Zero separation («Ні відокремленню») про важливість невідокремлення батьків від дітей на початку життя.
«Основні лідери думок у цій тематиці виступають ще з початку літа на світовому рівні, вони говорять, що не варто відділяти дітей від батьків, бо це шкодить їхньому здоров’ю. І шкодить не лише зараз, а матиме вплив через багато років. Коли дитина не відчуває маму поряд, це впливає на відчуття довіри до світу. Дитина народилася, нікого поряд нема, її кинули. Перша базова потреба – почуватися в безпеці. Якщо немає контакту, то наскільки коректно з психоемоційної точки зору ця дитина буде розвиватися? Я вже не кажу про грудне вигодовування, неможливе без запаху мами», – розповіла активістка.
Читайте також: Втручання у медреформу. Чим це небезпечно
За її словами, деякі країни почали створювати петиції і звернення щодо допуску в реанімації. Наприклад, Ірландія запустила флешмоб «15 хвилин – це не окей» – там дозволено перебувати з дитиною лише 15 хвилин. «Із суб’єктивної точки зору, якщо людина переносить хворобу, то за 15 хвилин все одно її передасть іншим, тому яка різниця. А для мами 15 хвилин на день із дитиною – це дуже мало», – каже Балясна.
Чому лікарі опираються змінам
За словами Леухіної, головним аргументом лікарів про недопуск до відділень була турбота про гігієну. Проте ризик занесення зовнішніх інфекцій можна звести до мінімуму, дотримуючись звичайних правил – не йти в реанімацію із симптомами хвороби та ретельно мити руки. Водночас куди більшою проблемою є стійкі до антибіотиків внутрішньолікарняні інфекції. Більш реалістичним поясненням є зручність самих лікарів, які віддають перевагу роботі без нагляду з боку родичів.
«Історично в нас досить закрите суспільство, яке тривалий час жило в умовах комуністичного режиму, де було закрите все, що можна було закрити. Це відлуння того періоду в царині медицини. Крім психологічного комфорту медичного персоналу, відіграють роль ще й умови наших реанімацій, які далеко не завжди дозволяють виконати наказ про необмежений допуск. Частково в цьому винні лікарі, бо не вони були ініціаторами змін. Наказ створили громадські організації та пацієнти, тому його ухвалили в тому вигляді, який був. Лікарі завжди будуть винні в тому, що не реалізовують наказ повною мірою», – пояснює Сергій Чернишук, завідувач відділення реанімації та інтенсивної терапії Центру дитячої кардіології та кардіохірургії. У цьому центрі вже 15 років практикують відкритий доступ до дітей-пацієнтів, а пан Сергій входив до складу робочої групи, яка готувала наказ.
Він вказує на певні недоліки документа. «Наприклад, є фраза, що родичі мають право перебувати в реанімації біля своєї дитини 24 години на добу. Я пропонував замінити цю фразу на «мають право доступу до дитини в реанімацію 24 години на добу». Ніби схоже формулювання, але інший зміст. Якщо дозволити перебувати в реанімації цілодобово, людина може прийти туди з речами і не виходити цілими днями, і байдуже, що про це думають лікарі, які мають проводити маніпуляції з пацієнтом. Людина може відповісти, що за законом має на це право. А якщо мати цілодобовий доступ, це означає, що до дитини можна зайти в будь-який час доби, не обмежуючись «прийомними» годинами. Але перебувати можливо обмежений час, бо далеко не кожна реанімація може забезпечити постійне перебування батьків для всіх дітей», – каже лікар.
Цей центр перейняв практику допуску до реанімацій у США. Проте там дещо інші умови, пояснює Чернишук. Наприклад, у кожного пацієнта є окрема реанімаційна палата із кріслом чи ліжком для відвідувача. Українські реанімації – це велике приміщення на багатьох пацієнтів одночасно, без зайвого місця та приватного простору, тому тут складніше організувати цілодобовий доступ для всіх охочих.
За його словами, в реанімації справді бувають моменти, коли відвідувачів краще не пускати, адже не кожному варто дивитися на хірургічні маніпуляції чи серцево-легеневу реанімацію близької людини. Проте у всіх інших випадках родичі краще розуміють, що відбувається з пацієнтом, можуть пересвідчитися, що лікарі діють професійно.
Читайте також: Пандемія: між гребенями хвиль
«Ризик занести якусь інфекцію з вулиці мінімальний, якщо дотримуватися елементарних правил, мити руки. Цей аргумент використовували скоріше через небажання пускати батьків, тому що їхня присутність серйозно дисциплінує медпрацівників. Це вже не закрите відділення, де батьки не знають, що відбувається з дітьми, а навпаки, вони бачать, чи належний догляд отримують діти. Далеко не всі лікарі хочуть, щоб батьки їх ось так контролювали, це змушує їх працювати більш якісно, іноді проти волі», – говорить Чернишук.
Він переконаний: якщо вільний доступ у реанімацію позитивний для пацієнта, але негативний для лікаря, то лікар має вибрати інтереси пацієнта.
Що треба знати перед відвідуванням реанімації
Батьки часто відмовляються боротися за доступ до своїх дітей у відділеннях інтенсивної терапії або не знають, як це правильно робити. Адже дитина перебуває в руках тих, із ким доводиться вступати у конфлікт. Щоб допомогти батькам зорієнтуватися, активісти ініціативи про відкритий доступ до реанімацій створили посібник «З дитиною в реанімації: що важливо знати».
Відповідно до наказу №592, в Україні можна вільно відвідувати реанімації всіх закладів охорони здоров’я цілодобово і без вихідних. Одночасно біля пацієнта може перебувати не більше двох людей, один відвідувач – без обмежень. Водночас родинні зв’язки доводити не потрібно.
Якщо вас все-таки відмовляються впустити, нагадайте медичному персоналу про існування цього наказу, поясніть, що вони його порушують, не пускаючи вас у відділення. У більшості випадків звичайна розмова допомагає. У разі відмови треба звернутися до головного лікаря чи виконувача обов’язків із письмовою заявою, він має відреагувати протягом 24 годин.
Якщо й головний лікар відмовив, слід надіслати письмову скаргу, електронною чи звичайною поштою, до місцевого департаменту охорони здоров’я. У вихідні та святкові дні, коли керівництва немає на місці, можна викликати поліцію і скласти протокол.
Відвідувачі реанімацій повинні мити та дезінфікувати руки, не приходити з хворобою, в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, не курити перед візитом. У відділенні не можна чіпати жодну апаратуру, прислухатися до прохань персоналу, поважати приватність інших пацієнтів. Відповіді на найважливіші запитання можна знайти на сайті ініціативи.