14 жовтня речник МЗС Олег Волошин повідомив, що до офіційного графіка президента Віктора Януковича дату візиту до Брюсселя 20 жовтня 2011 року наразі не внесено, а такий візит запланований лише у віце-прем'єра Андрія Клюєва. При цьому у МЗС спробували звернути з хворої голови на здорову, мовляв, проблема постала не через дикі дії української влади, а через внутрішні проблеми ЄС: «Яка нині ситуація – перенесено саміт Україна – ЄС. І подобається нам це чи ні, але питання Греції та взагалі розпаду єврозони набагато важливіше, ніж питання України. Це саме по собі «підвішує» 20-те число, тому що Баррозу має займатися вищевказаним питанням».
«А ми на вас образилися!»
Але те, що причина аж ніяк не в Греції, засвідчив шквал заяв українських високопосадовців, за винятком хіба що президента, які більш чи менш прямо давали зрозуміти, що в Україні «образилися».
Зокрема, Володимир Литвин в інтерв’ю телеканалу «Рада» заявив, що якщо ЄС наполягатиме на припиненні діалогу щодо укладання Угоди про асоціацію з Україною, то Київ відмовиться від такої співпраці та зробить ставку на Росію, тобто на спільну діяльність в рамках Митного союзу. «Я маю сказати, що товарообіг між Україною та Росією – це більше, ніж товарообіг з усіма європейськими країнами. Втрата цього – це майже як катастрофа України. У нас тут має бути здоровий реалізм і прагматизм». На додачу Володимир Михайлович ще й нагадав, що Москва зі свого боку пообіцяла (в тім-то й річ!) Україні $9 млрд на рік за умови членства у Митному союзі: «…множимо на 8 – і закриємо всі проблеми з ПФ. Тому я можу прогнозувати такий розвиток подій, що якщо європейські політики, які говорять, що через справу Тимошенко треба з Україною припинити мати справу або лише технічно вести перемовини про зону вільної торгівлі, дотримуватимуться такої позиції або вона взагалі візьме гору, то я думаю, що Україна відмовиться від такої позиції… і робитиме ставку на економічний прагматизм».
Можливо, «випадково», але ознаки тієї самої «образи» на Захід проглядаються навіть у заяві основного переговірника із західними фінансовими інституціями Сергія Тігіпка, який під час ХI Міжнародного економічного форуму у Трускавці розкритикував МВФ за незговірливість у питанні дефіциту Нафтогазу та протиставив конструктивній Росії: «…ми впираємося i шукаємо інші варіанти… i я вважаю, що найближчим часом ми зможемо досягти узгодження з російською стороною. Найголовніше – там з'явилися конструктивні фактори, що дають нам змогу мати відповідні сподівання».
І саме в цей час зовсім «випадково» в українських ЗМІ з’являється звістка – українська дочка «Сбербанка Росии» відкриє ДАТ «Чорноморнафтогаз» мультивалютну кредитну лінію, еквівалентну 465 млн грн. Кінцевий термін укладення договору між сторонами – 11 листопада 2011 року. Так би мовити, дрібниці, а приємно. Дарма, що відсоткова ставка разом з комісією – 9%, тоді як МВФ кредитує під 3%, а цільове призначення – «фінансування кредитної заборгованості» – надто насторожує, оскільки буде спрямоване на фактичне приховування тієї збитковості, вимагаючи позбутися якої, таку принциповість якраз і демонструє «неконструктивний МВФ».
Через ЗВТ СНД до Митного союзу з ЄЕП?
Коментуючи очікування Києва від запланованого на 18 жовтня саміту глав урядів держав СНД у Петербурзі, Микола Азаров заявив: «Передусім я чекаю від зустрічі в Пітері навіть не цінової домовленості щодо газу, а, зрештою, укладання угоди про зону вільної торгівлі у рамках СНД з урахуванням реалій Митного союзу». Але ж раніше ЗМІ неодноразово повідомляли, що неофіційно в Москві визнають затягування зі створенням ЗВТ елементом тиску на Україну у питанні приєднання до Митного союзу ЄЕП. І в контексті нещодавно оприлюдненої Путіним стратегії побудови Євразійського союзу здається малоймовірним, щоб Владімір Владіміровіч просто так змінив позицію. Тому не викликає сумніву, що ЗВТ має свою ціну. От лише, яку?
В цьому контексті показовою є активізація скандально відомого від цієї весни «головного євразієінтегратора» в Україні – Валерія Мунтіяна. Отже, 14 жовтня «уповноважений КМУ з питань співпраці з Росією й державами – учасницями СНД, Євразійського економічного співтовариства та іншими регіональними об'єднаннями» на спеціальній прес-конференції, присвяченій перспективі створення ЗВТ з країнами СНД фактично повторив тезу Путіна про логіку інтеграційних процесів на теренах Євразії і місце в них України, яку той на початку місяця виклав у своїй відомій статті у російському виданні «Известия». Пропоную порівняти.
У статті російського прем’єра йдеться про те, що «економічно логічна і збалансована система партнерства Євразійського союзу та ЄС має створити реальні умови для зміни геополітичної та геоекономічної конфігурації всього континенту». І лише коли цей простір стане «гармонійним за своєю економічною природою, але поліцентричним з погляду конкретних механізмів і управлінських рішень», а відтак Москва зможе грати першу скрипку у виробленні спільної позиції, «буде логічно розпочати діалог щодо принципів взаємодії із державами АТР, Північної Америки, інших регіонів». У свою чергу, Мунтіян 14 жовтня заявив: «Світ так влаштований, що завтра центром економічного розвитку буде материк Євразія. Триває нова архітектоніка, й ми не маємо бути спостерігачами цих процесів, а насамперед слід бути їхніми активними учасниками. І що раніше ми це зрозуміємо та почнемо це робити, значить, ми будемо не прохачем, а відстоюватимемо свої національні інтереси на однакових правах».
У своїй «інтеграційній» статті Путін переконує, що інтеграція до ЄС та Євразійського союзу не заважають одна одній: «…це хибна дилема… Ще 2003 року Росія і ЄС домовилися про формування спільного економічного простору… Тепер учасником діалогу з ЄС стане Митний союз, а в подальшому і Євразійський союз. Відтак входження до Євразійського союзу, окрім безпосередніх економічних переваг, дасть змогу кожному з його учасників швидше і на вигідніших позиціях інтегруватися до Європи». У свою чергу Мунтіян на прес-конференції заявляє минулої п’ятниці: «Насправдівигідний за таких умов для України вступ поетапно в зону вільної торгівлі СНД, потім у Митний союз. А потім разом, коли вже вирівняємо та захистимо свій внутрішній ринок… тоді ми інтегруємося безпосередньо в Європейський Союз». Коментарі, як кажуть, зайві.
Складний вибір
Очевидно, у владному конгломераті присутні особи, зацікавлені як у крутому розвороті зовнішньополітичного курсу країни, який, на їхню думку, посилить перспективи вкорінення авторитарного режиму в Україні, так і ті, які розглядають «образу» на Захід не більш як елемент тиску. Ситуація ускладнюється тим, що європейські партнери, зокрема, й через роботу російської сторони можуть виявити цього разу принциповість, а проросійські сили у владному конгломераті скористатися цим як аргументом для трансформації «елементу переговорного тиску» на зміну стратегічного вектора. Небезпека полягає і в тому, що для нинішнього режиму в тій формі, у якій він зараз вибудовується в Україні, на жаль, інстинктивно ближчою насправді є реінтеграція до Євразійської імперії, відновленню якої Путін уже пообіцяв присвятити свою найближчу «дюжину». Як відомо, з вовками жити – вовком бути».
Але водночас Віктор Янукович та, можливо, більша частина його оточення не може не усвідомлювати тих колосальних ризиків, яке нестиме для їхньої перспективи «білоруський шлях». Крім того, якщо у президента справді є честолюбні амбіції вписати своє ім’я в історію як такого собі українського Іонеску, тобто хоч і представника старого, за своєю суттю постсоціалістичного, політикуму який, однак, зробив вагомий внесок у справу повернення своїх країн до Європейського Дому, то він мав би таки ухвалити складне, але стратегічне рішення, і встояти перед тиском прихильників «зміни віх».
Voxpopuli
У будь-якому разі перед тим, як робити спробу розвернути стратегічний курс України, владі варто звернути увагу на електоральні перспективи на найближчих парламентських виборах, адже навіть значна частина її електорату віддає перевагу все ж європейській, а не євразійській інтеграції. При цьому більшість українців усвідомлюють ілюзорність інтеграції до Союзу Європейського через союз Євразійський. Як свідчать результати проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 29 вересня по 4 жовтня 2011 року дослідження, якщо громадянам коректно ставлять запитання, вони роблять чіткий вибір між вступом до ЄС та Митного союзу ЄЕП, причому прихильників першого майже у півтора раза більше (43,7%), ніж другого (30,5%). До того ж серед молоді частка прихильників ЄС майже вдвічі вища, ніж серед людей похилого віку.
Ігнорувати думку українців на тлі й без того достатньої кількості факторів для невдоволення громадян виконанням нею передвиборних зобов’язань напередодні найближчих парламентських виборів було б нерозумно. Адже ті, хто покладається на вирішення в Україні «електоральної проблеми» на основі російського досвіду, мають зрозуміти: «Україна не Росія» і Янукович ніколи не мав і об’єктивно не може матиме в дуже різнобарвній Україні тієї суспільної підтримки, яку мав і досі зберігає у порівняно більш гомогенній Росії Владімір Путін і його партія. А однією тотальною фальсифікацією виборів, в умовах коли соціально-економічна ситуація в країні швидко рухається до небезпечної межі, чогось путнього досягнути владі не вдасться.