Українська опозиція, громадянське суспільство і протестувальники Євромайдану закликають Захід, зокрема США та ЄС, запровадити санкції проти українських можновладців, винних у жорстокій розправі з мирними демонстрантами, силових методах та переслідуванні журналістів і активістів. Окрім Віктора Януковича, членів його родини та деяких урядовців, протестувальники вимагають санкцій також проти бізнес-еліти країни, так званих олігархів, що підтримують режим Януковича. Українські олігархи активно інвестують у правління останнього (в обмін на пільги, звільнення від податків тощо) і забезпечують функціонування режиму, а отже несуть часткову відповідальність за нещодавні порушення демократичних норм в Україні. Санкції США можуть завдати безпосередньої шкоди товаропотокам, однак перш за все вони позначились би на фінансових рейтингах українських компаній. Але найбільше українські олігархи постраждали б він санкцій ЄС. Їхні компанії продають більшу частину своїх товарів саме на ринку ЄС. Крім того, з огляду на те, що верховенство права на Заході забезпечує набагато більшу захищеність права власності, аніж будь-які тісні зв’язки з українськими політиками, олігархи здебільшого зберігають накопичений капітал та статки у Європейському Союзі. У разі санкцій з боку ЄС, подальша підтримка режиму Януковича коштувала б олігархам надто дорого.
Однак Захід, здається, зайняв вичікувальну позицію. Адміністрація Обами заявила, що розглядає можливість санкцій, у разі якщо український уряд продовжить використовувати силові методи проти протестувальників. Тим часом, попри неформальні розмови в ЄС про теоретичні «цільові санкції» у випадку грубого поводження підрозділів «Беркуту» з мирними демонстрантами, офіційно Євросоюз надає перевагу діалогу з українською владою. Після візиту до Києва у грудні минулого року Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон наголосила на необхідності домовлятися з владою на тлі нинішньої політичної безвиході, а також вести діалог з різними сторонами конфлікту. ЄС «докоряє та присоромлює» українську владу, закликаючи її до захисту права народу на мирні демонстрації і свободи слова для журналістів та інших громадських діячів.
ЄС має чимало простору для застосування санкцій. Раніше Євросоюз вважався насамперед «м’якою» або «цивільною» політичною одиницею, а от з 2010 року почав дедалі більше схилятися до так званих «демократичних санкцій» – обмежувальних заходів у відповідь на порушення демократії або прав людини. Подібні санкції застосовувалися проти країн третього світу, недержавних утворень або індивідів, і можуть передбачати дипломатичні інструменти (вигнання дипломатів, розрив дипломатичних відносин, призупинення офіційних візитів, оформлення віз або заборону на в’їзд) чи економічні інструменти (заборона на імпорт та експорт, скасування тарифних пільг, замороження коштів і рахунків, заборона на здійснення фінансових транзакцій, обмеження кредитування або інвестування). З огляду на економічну роль ЄС для української еліти та олігархічних груп, такі «демократичні санкції», зокрема масштабні, спрямовані проти конкретного сектору економіки (сталеливарної, машинної індустрії), могли б стати потужним інструментом – принаймні для того, щоб зупинити деградацію демократії в Україні.
Однак демократичні санкції можуть призвести й до негативних наслідків, які, очевидно, ЄС наразі і зважує:
1) Рішення щодо демократичних санкцій вимагає одностайності серед країн-членів у Європейські раді. З огляду на те, що бізнес та активи українських олігархів вже стали важливою інвестицією в деякі економіки ЄС, навряд чи у найближчому майбутньому вдасться досягти спільної позиції щодо обмежувальних заходів. Щойно в інституціях ЄС почнуться переговори щодо можливих санкцій, зовнішньополітичній імідж Євросоюзу, очевидно, постраждає, у випадку коли консенсусу щодо цього питання не вдасться досягнути.
2) Санкції ЄС повинні насамперед бути спрямовані проти осіб та організацій, відповідальних за небажану політику та дії. Така відповідальність олігархічних компаній або їхніх фіктивних представників за демократичні порушення може бути лише непрямою. Довести її було б важко, особливо враховуючи участь у проєвропейських демонстраціях провокаторів на кшталт «тітушок». Крім того, обмежувальні санкції на товаропотік, вочевидь, суперечать міжнародним зобов’язанням та угодам ЄС з Україною у рамках СОТ. Таким чином, законність санкцій проти української політичної і бізнес-еліти можна буде оскаржити в суді (так, деякі фіктивні представники компаній Лукашенки нещодавно звернулися до європейських судів щодо запровадження заборон проти них з боку ЄС). Тим часом українські олігархи відомі як майстри диверсифікованої підтримки режиму та опозиції водночас. Буде складно відокремити олігархічні компанії влади і опозиції, особливо у випадку санкцій проти цілих секторів економіки.
3) Механізми запровадження, координації та моніторингу санкцій в ЄС досить слабкі; ці функції покладаються на місцеву владу країн-членів ЄС. Користуючись цією слабинкою, білоруська еліта спромоглася обійти санкції ЄС у деяких випадках (особливо коли йшлося про вузькі санкції – фіктивна компанія продавалася або переїжджала до іншої країни-члена ЄС; фіктивний очільник замінявся на іншого).
4) Експерти нерідко оцінюють санкції ЄС як «постріл у темряву», бо їхня ефективність викликає сумніви. Ефективнішими є санкції, спрямовані проти цілих економічних секторів. Однак від них зрештою може постраждати не еліта, а пересічні громадяни. Вузькі санкції ЄС, на кшталт застосованих до українського сусіда, Білорусі, видаються зовсім не ефективними, адже вони не надто зачіпають режим Лукашенки. Вони радше додали легітимності його режиму і послабили позиції проєвропейських сил, тому що саме санкції ЄС (а не погане керівництво правлячої еліти) можна звинувачувати в економічній скруті та фінансовій кризі в країні. До того ж, санкції ЄС не змінили демократію в Білорусі; вони навіть не зупинили Лукашенку, що продовжує вдаватися до репресій проти опозиції та громадських активістів.
5) Після Вільнюського саміту ЄС, плануючи політику Східного сусідства, повинен більш серйозно брати до уваги Росію. Погіршення економічної ситуації в Україні у зв’язку із санкціями лише підштовхне країну в обійми Росії.
Загалом, ніхто на Заході не хоче, щоб Україна перетворилася на ще одну Білорусь.