«Якби я був українцем, я б, чесно кажучи, не говорив про розпад Росії. Я не думаю також, що американці повинні про це говорити», – сказав у одному з нещодавніх інтерв’ю Тімоті Снайдер. «Україна може зробити дві хороші речі для Росії – виграти війну і стати прикладом великої східнослов’янської держави, яка має верховенство права і яка процвітає». Ну а що вже відбуватиметься у Росії далі, на думку історика, «залежить від росіян».
Такий погляд не унікальний. Тут Снайдер виражає настрій значної частини західних інтелектуалів та політичного істеблішменту. Втім, порівняно із закликами задовольнити Путіна, згодувавши йому принаймні частину України, це вже значний прогрес. Але на загал, така позиція видається недалекоглядною і цілковито невідповідною національним інтересам України.
Почати з того, що облишити подальшу долю Росії в руках росіян – це повне безглуздя. 1945 року ніхто не говорив, що доля Німеччини залежатиме від самих німців. Все зайшло надто далеко, аби світ міг самоусунутись від розв’язання проблеми, котрою тоді була Німеччина, а тепер є Російська Федерація. Міра та засоби втручання можуть бути різні, проте сама його необхідність не повинна обговорюватись в принципі! І це не про помсту – це про безпеку континенту. Адже навіжена путінська диктатура, котра зараз чинить геноцид українців і погрожує світові ядерною війною – не прикра історична випадковість, а результат закономірного розвитку Росії протягом останніх двох десятиліть. Тож ані військова поразка Росії, ані навіть зміна влади у Кремлі не гарантують, що в цій країні стануться докорінні позитивні зміни.
Читайте також: Коли закінчиться Друга світова війна?
Та й звідки певність, що росіяни здатні щось змінити на краще? Якщо тамтешня соціологія не бреше, і близько 80% громадян РФ схвалюють війну, то де гарантія, що поразка в Україні не здійме хвилю реваншизму, яка приведе до Кремля ще більш навіжених фашистів? Якщо ж російська соціологія бреше, і Путін насправді не має підтримки суспільної більшості, то виходить, що теперішні росіяни – це інертна маса, позбавлена громадянської суб’єктності. Ця маса дозволила Путіну два десятиліття вибудовувати диктатуру, а потім розпочати криваву війну. То на чому ґрунтується сподівання, що після краху Путіна ця деморалізована і перелякана маса буде спроможна розвернути Росію на шлях миру і демократії?
Ідея про те, що процвітаюча Україна стане прикладом, який нарешті доведе росіянам переваги демократії, права і ринку – красива, але вкрай наївна. Після розпаду СРСР росіяни мали перед очима більш ніж достатньо хороших прикладів для наслідування. Але це не спрацювало – і не тому, що ті приклади були недостатньо переконливими чи недостатньо близькими для «загадкової російської душі». Той-таки Путін починав з цілком прозахідної риторики. 1999 року, ще будучи прем’єр-міністром, він міркував про те, як досягти ВВП на рівні Португалії та Іспанії. Але скоро виявилося, що така риторика не надто захоплює росіян. Політичне довголіття йому забезпечило не так зростання ВВП, як роз’ятрювання давніх імперських комплексів та посттоталітарних фобій, котрими керується російське політичне підсвідоме. І саме це підсвідоме вимагало карати сусідів, які наважились піти шляхом демократії, права та ринку – спочатку Грузію, потім Україну.
До того ж, як Україна стане процвітаючою, коли над нею й надалі нависатиме загроза російського вторгнення? Хто інвестуватиме у економіку регіонів, які завтра, за рік чи за десятиліття знов можуть стати полем бою? Хто відбудовуватиме міста, які скоро можуть бути зруйновані знов?
Читайте також: Ілля Пономарьов: «Російська Федерація припинить своє існування як держава»
«Імперії падають і розпадаються, але зазвичай основна динаміка непередбачувана. Це може статися, але коли це станеться, ми не повинні приділяти занадто багато уваги цьому». – каже пан Снайдер. І далі: «Я вважаю, що справа України – говорити, що Росія – це імперія і це імперська війна, що ми захищаємося від російського колоніалізму. Але те, що роблять башкири, татари чи чеченці – я б, чесно кажучи, залишив осторонь. Це дуже непередбачувано, і ви несете відповідальність за свою частину припинення Російської імперії. Цього вже достатньо».
Очевидно, що ключовим словом тут є «непередбачувано». Воно тут справді не зайве, адже дезінтеграція Російської Федерації змінить диспозицію на великій геополітичній шахівниці – ту реальність, до якої Захід призвичаївся за останні три десятиліття. Не дивно, що острах перед невизначеністю змушує багатьох західних людей уникати розмов про ліквідацію останньої імперії на континенті.
Але тут пригадується кучмівський афоризм: «Це ж було вже!» 1 серпня 1991 року Джордж Буш-старший, виступаючи у Києві, багато розповідав про жахи радянського тоталітаризму. Але при цьому застерігав українців перед виходом зі складу СРСР. «Свобода – не те саме, що незалежність», – говорив американський президент, прозоро натякаючи, що плодами першого можна скористатись і без здобуття другого. Українці вирішили інакше і виявились праві. Не хочеться навіть уявляти, де б ми були зараз, коли б не наважились проголосити незалежність. Пройшов 31 рік і тепер американський професор каже, що захищатись від російського колоніалізму треба, але говорити про розпад імперії – не на часі. Ніби убезпечитись від імперських зазіхань можливо й без ліквідації самої імперії.
Читайте також: Держава-zомбі. Коротко про суть російського імперіалізму
На позір, так воно й виглядає. На питання журналіста про те, що має зробити світ, щоб «ця криза» не повторилася знов, Снайдер відповів: «Переконатися, що Україна має добре оснащені Збройні сили, має сенс для всіх, хто хоче запобігти війні. І тут важливі такі речі, як членство в ЄС та НАТО. Але ще важливішим є те, що Україна стане процвітаючим та успішним суспільством». Про процвітання ми вже поговорил: в умовах постійної військової загрози ззовні – це радше мрія, аніж план. Що ж стосується здатності до самооборони і НАТО – це цілком слушно. Але це – програма-мінімум, адже йдеться про нашу здатність відбити черговий напад, коли він станеться. Натомість наша програма-максимум має полягати в тому, щоб такий напад перестав бути можливим в принципі.
Тому що кожний напад Росії – хай який неуспішний – це тисячі і тисячі українських життів. Скільки нам коштував напад Росії у 2014-2015 роках, ми не знаємо й досі. Просто тому, що вже вісім років не маємо змоги розшукати усі братські могили на окупованому Донбасі. А скільки людських життів забере цей раунд?.. За кожну російську спробу «встать с колєн» Україна платить занадто високу ціну. Тому наш життєвий інтерес полягає в тому, щоб ці імперські судоми нарешті припинилися.
Зрозуміло, що уявити, яким буде світ без Російської Федерації, поки складно. І також зрозуміло, що настільки масштабний процес, як дезінтеграція Російської Федерації, не можна пускати на самоплин. Але треба готуватись до того, що в будь-який момент він може початись сам собою. У 1980-х ніхто у СРСР і уявити не міг, що тоталітарна держава скоро розвалиться. Путінська Росія набагато слабша, а криза, через яку вона нині проходить – набагато глибша і гостріша, ніж усе, що підточувало пізній Радянський Союз. І коли крига скресне, Захід повинен мати готовий план дій.
Читайте також: Ідея об’єднаної Європи: проти воєн, проти Росії
Але для того, щоб цей план з’явився, треба для початку витягнути голову з піску. І до розпаду Росії не треба ставитись, як до ідеї, котру просувають мстиві українці. Демонтаж Російської імперії – це задача, яку цивілізований світ не виконав ще у минулому столітті. Другу світову війну розв’язали два імперських монстри – Третій Райх і СРСР. 1945 року нацистська імперія загинула, радянська – ні. Потім були десятиліття половинчастих заходів зі стримування й умиротворення СРСР. 1991 року Імперія Зла не зникла, а просто скинула стару шкіру і невдовзі почала робити те, що робила завжди: розхитувати світовий лад, атакувати близьких сусідів і погрожувати далеким. Проте Захід вперто – і марно! – намагався одомашнити монстра, посадити його на шворку торгівельних угод, заплющав очі на його звірства у Чечні, Молдові, Грузії, Україні. Але після 24 лютого це стало неможливо. Демонтаж російської імперії – це завдання, із виконанням якого цивілізований світ надовго забарився. Але його треба виконати. І в цьому інтереси України та світу цілком співпадають.
Але для початку декому треба витягнути голову з піску.