Резолюція Європарламенту, розтиражована напередодні голосування 27 листопада, не містила конкретних назв компаній. Але й без того зрозуміло, що в ній ідеться про американського інтернет-гіганта. В одному із проектів цього документа містяться заклики до «розмежування пошуковиків та інших комерційних сервісів», щоб забезпечити рівні правила гри для європейських компаній та споживачів. Це найновіший і найсерйозніший вияв гуглофобії в Європі.
Хоакін Альмунія, нині вже екс-єврокомісар із питань конкуренції, пролобіював цього року низку рішень, які вимагають від Google виставляти серед результатів пошуку на запити про товари чи про координати на картах поруч зі своїми даними більше інформації конкурентів. Але євродепутати хочуть, щоб його наступниця Марґрет Вестаґер діяла жорсткіше. Звідси й заклики розбити Google на різні складові.
Насправді Європарламент не має достатньо влади, щоб реалізувати цю погрозу. Але він порушив питання, про яке вже давно говорять політики – від Вашингтона до Сеула – і яке поєднує в собі купу подразників – від приватності до політики індустрії. Наскільки небезпечне домінування Google та інших лічених гравців у інтернеті?
Хто боїться великого страшного пошуковика?
Частка Google (голова її ради директорів Ерік Шмідт входить також до аналогічного органу материнської компанії The Economist) на пошуковому ринку в Америці становить 68%, у багатьох європейських країнах – понад 90%. Як і Facebook, Amazon та інші технологічні гіганти, Google виграє від ефекту мережі, коли популярність сервісу приваблює більше користувачів, а ті додають популярності йому – і так по висхідній. Компанія збирає більше даних, ніж будь-яка інша на ринку, й ефективніше використовує їх в аналітиці. Якщо користувач уже прийшов до пошуковика Google (а ще до його електронної пошти, карт і сервісів для зберігання великих обсягів інформації), він рідко віддає надалі перевагу конкурентам. Малі рекламодавці не переходять на інші платформи, бо для них це не варте зусиль.
Тобто позиція Google, безперечно, панівна. Але чи зловживає вона цим – то вже інша тема. Компанію звинувачують у тому, що вона фаворизує результати пошуку із власних сервісів, а через це рекламодавцям складно координувати проекти між кількома різними платформами, а ще іноді пропонує відповіді безпосередньо замість того, щоб спрямовувати користувачів на інші сайти. Одначе така її поведінка зовсім не з тієї самої опери, що системна кампанія Microsoft проти браузера Netscape наприкінці 1990-х: вона не розсилає повідомлення про те, що перекриє конкурентові кисень. До того ж деякі моменти, що шкодять конкурентам Google, є перевагою для споживачів. Коли люди можуть миттєво дістати інформацію про свій авіарейс, значення слова чи маршрут, вони економлять час. А поки рекламодавці часто платять чималі суми за кліки, користувачі дістають послугу Google безкоштовно – це як у випадку сантехніків чи флористів, чиї телефони записані в довідниках, і людей, яким їх роздають безкоштовно, або як у нічних клубах, де чоловіки платять за вхід кругленьку суму, а жінки – нічого.
Читайте також: Як продати свободу. Радник Google Джон Кампфнер про новий авторитаризм та загрози приватності в інтернеті
Віртуальні монополії варто регулювати слабше, ніж невіртуальні ще й з інших причин. По-перше, зайти в цифровий бізнес стало набагато простіше. Розкрутити новий онлайн-продукт чи послугу тепер легше, ніж будь-коли: подивіться на стрімкий злет Instagram, WhatsApp або Slack. А збудувати інфраструктуру, що конкуруватиме з фізичними виробничими потужностями, куди витратніше (поцікавтесь у операторів телекомунікаційних мереж чи енергетичних компаній), тож у реальному світі значно менша конкуренція (і більша необхідність в антимонопольному регулюванні). Щоправда, деякі компанії можуть завжди придбати конкурента-новачка (як Facebook – Instagram та WhatsApp; Google – Waze, Apture і багатьох інших). Але такі злиття стимулюють виникнення ще більшої кількості стартапів, що створює додаткову конкуренцію для тих, хто вже в грі.
По-друге, перехід із Google чи ще якихось онлайн-велетнів на іншу платформу не безкоштовний, але їхній продукт не замикає користувачів на собі, як це робив Microsoft через операційну систему Windows. А ефект мережі може діяти якись час, але він не означає автоматичної переваги на тривалу перспективу: згадайте занепад MySpace, а нещодавно – Orkut, колись панівної у Бразилії соціальної мережі від Google. Обидва сервіси витіснив Facebook, якому тепер, своєю чергою, загрожує шквал прикладних програм для обміну повідомленнями.
Насамкінець останні кіль- ка десятиліть показали, що технологічні монополісти (як IBM у комп’ютерній техніці чи Microsoft в операційних системах для ПК) можуть якийсь час домінувати, але зрештою їх посувають, коли вони перестають іти в ногу з часом або коли нові технології розширюють ринок у несподіваному напрямі, впускаючи туди нових суперників. Facebook відбирає прибутки Google від реклами. Попри успіх Android, мобільної платформи останньої, розквіт смартфонів може підірвати Google: користувачі тепер більше часу проводять у застосунках, ніж у мережі, і Google поступово втрачає контроль над Android, бо інші компанії набудовують власні мобільні екосистеми на його базовому відкритому програмному забезпеченні. Поки що жодній компанії не вдалось протриматися на вершині ІТ-індустрії від одного циклу до наступного. Іноді колишнім монополіям залишається у спадок від давньої слави прибуткова франшиза. Але імперії, якими вони правили, стають тільки частинами значно більших територій.
Піщинка в чужому оці
Гуглофобія Європарламенту, здається, приховує дві причини для занепокоєння, і одна з них серйозніша за другу. Та, якою варто перейматися і яку американські політики виділили минулого тижня, зводиться до бажання захистити європейські фірми. Серед найгучніших голосів у кампанії проти Google – Axel Springer і Hubert Burda Media, два німецькі медіа-гіганти. Замість того щоб нападати на успішних американських гравців, європейські лідери мають спитати себе, чому Google чи Facebook не з’явився на їхньому континенті. Якби вони дужче відкрили ринок цифрових послуг ЄС, то принесли б більше користі, ніж захищаючи місцевих гравців.
Справді обґрунтоване занепокоєння стосовно інтернет-гігантів породжує питання приватності. Обмежувати можливості використання персональних даних для Google чи Facebook правильно: їхні сервіси повинні, наприклад, автоматично містити налаштування, що змусять компанії, які збирають персональну інформацію, запитувати дозволу в користувачів. Європейські політики продемонстрували більший інтерес до цього, ніж американські. Але, щоб вирішити ці питання, вони мають регулювати поведінку компаній, а не їхній вплив на ринку. Європейські громадяни тільки виграли б від чіткого мислення своїх політиків.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com