Чи стане УДАР партією влади?

Політика
12 Червня 2014, 14:49

Два з половиною місяці тому, 29 березня, на ХІ з’їзді партії УДАР було урочисто ухвалено рішення підтримати кандидатуру Петра Порошенка на виборах президента й Віталія Кличка – на мера Києва. На тому зібранні два лідери підписали декларацію про єднання, в якій зобов’я­зувалися консолідувати старання для забезпечення спільної перемоги демократичних сил на наступних президентських і парламентських виборах та місцевих у столиці. Однак після того як президентські й київські перегони відбулися, сам УДАР утрапив у дуже двозначну ситуацію.

Передусім він нібито став у очах широкого загалу повноцінною партією влади, будучи вже не тільки одним із засновників урядової коаліції, а й політсилою президента. Це попри те що після повалення Януковича партія Кличка весь час намагалася дистанціюватися від влади, зокрема від входження до тимчасового кабміну Яценюка, хоча люди за квотою УДАРу становили цілком пропорційну його вазі у правлячій коаліції частину призначень у системі виконавчої влади. Розрахунок був очевидний: уникнути публічної відповідальності за розвиток ситуації в країні у критичний момент.

Офіційне обґрунтування позиції неучасті у виконавчій владі, що лунало з вуст лідера та спікерів політичної сили, – відсутність у неї достатніх повноважень для реалізації своєї програми кардинального перезавантаження країни. Нині, після приголомшливої перемоги підтриманих УДАРом президента Порошенка та мера Кличка, а також сформованого тим корпусу депутатів-ударівців у Київраді, такі можливості нібито з’явилися. Боксер-чемпіон має не лише посаду міського голови, однопартійну більшість у міськраді столиці, а й союзника-президента, який начебто мав забезпечити йому режим найбільшого сприяння та невідкладно призначити мера ще й своїм «намісником» – головою КМДА.

Нові призначення Порошенка свідчать, що він воліє стримувати представників УДАРу в їхньому рухові до ключових посад

Сам Кличко, склавши повноваження депутата й переорієнтувавшись на столичний рівень, фактично вибув із активної політичної боротьби в загальнонаціональному масштабі, щонайменше до кращих часів. Ті можуть настати в разі його успішного управління Києвом, адже досвід європейських країн свідчить, що колишні мери столиць згодом успішно ставали главами своїх держав. Однак для донедавна очолюваної ним політичної сили це не змінює основного наслідку: у випадку дострокових виборів до парламенту її шанси самостійно пройти до ВР значно падають.

З одного боку, тому що УДАР як партія влади змушений відповідати за все, що відбуватиметься впродовж найближчих місяців у країні: від успішності проведення АТО до дедалі відчутнішого погіршення соціального самопочуття більшості громадян. Із другого – кадрова політика самого Кличка, а тим паче Порошенка від перших кроків рясніє одіозними призначеннями, здатними вмить дискредитувати тих, хто акцентував саме на «якісному оновленні» країни. Для самого Кличка як уже обраного мера та його більшості в Київраді це наразі не становить загрози, однак для політсили на парламентських виборах – навпаки.

Читайте також: Петровська доба. Про Порошенка без ілюзій

При цьому вплив партії Кличка на загальноукраїнську політику стрімко падає, а члени його колишньої команди змушені шукати шляхів самостійної інтеграції до нової – Порошенкової.
Нові призначення Петра Олексійовича свідчать, що він воліє стримувати представників УДАРу в їхньому рухові до ключових, імовірно, обіцяних під час раніших переговорів про взаємопідтримку, посад. Віталій Ковальчук, сірий кардинал Кличка та керівник виборчого штабу Порошенка на президентських виборах (який, за інформацією джерел, і відіграв ключову роль в ухваленні рішення про підтрим­­ку УДАРом на президентських перегонах кандидатури Петра Олексійовича), так і не дістав посади глави Адміністрації президента. Він змушений був обмежитися тим, що замість обраного мером столиці Віталія Кличка очолив фракцію УДАРу в парламенті, який, схоже, доживає свої останні місяці.

Поки що незрозуміло, чи виконає Петро Порошенко бодай свою частину домовленостей стосовно Києва. Зокрема, Кличко від початку заявляв про потребу об’єднання посад міського голови та голови КМДА, але на засіданні Верховної Ради, яке відбулося 3 червня, не вистачило голосів: «за» висловилися 224 депутати. Альтернативний варіант – його призначення на посаду голови КМДА президентом, одначе в такому випадку він буде постійно залежним від доброї волі новообраного глави держави.

Читайте також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти

Зрештою, наразі бачиться, що за логікою кадрової політики нового господаря Банкової саме давній бізнес-партнер Пет­­ра Порошенка, обраний за списком УДАРу Ігор Кононенко мо­же стати фактичним «смотрящим» за Києвом. За плечима боксера-чемпіона, який ризикує перетворитися на весільного генерала навіть у столиці, стирчатимуть вуха безпосередньо зорієнтованих на президента ключових посадовців у КМДА та Київраді, від яких і залежатиме ухвалення всіх важливих ріше­­нь. Тоді як політична відповідальність лежатиме на Віталієві Кличку.

Поширеною є думка, що УДАР із великою імовірністю стане організаційною основою для пропрезидентської партії на майбутніх виборах до парламенту. Хоч у новій реальності і це завдання не конче вирішуватимуть із його допомогою. Адже нині в цілковитій дезорієнтованості перебуває традиційна партія влади, функціонери якої востаннє входили до складу ПР. Так само «вільними» є і досить розгалужені структури Народної партії Литвина, який має нині мінімальні шанси самостійно пройти в парламент.

У цих умовах для Порошенка значення партійної структури УДАРу як розгалуженої і придатної для участі в найближчих виборах до ВР може виявитися сильно перебільшеним. У новій іпостасі він цілком здатен вибудувати потужні альтернативні структури, спираючись на адміністративний ресурс, зокрема й поки що повноправних ОДА та РДА, які йому підконтрольні. Врешті, можна обмежитися пря­­мим поглинанням там, де це потрібно, місцевих осередків УДАРу для підготовки до парламентських перегонів без домовленостей із керівництвом політсили загалом.

Читайте також: Світ про інавгурацію Порошенка: великі амбіції, серйозні виклики та історичний символізм

Зі стилю призначень Порошенка помітно, що колишні «союзники», в яких немає нагальної потреби на сьогодні, швидко перетворюються для нього на баласт, котрого слід максимально швидко, але якомога безболісніше позбутися. Натомість Петро Олексійович воліє робити ставку на власних, перевірених і залежних від нього людей, що довели свою ефективність раніше, в бізнесі чи на адміністративних посадах у системі державної влади.

У цих умовах УДАР як політична сила, схоже, ризикує перетворитися на відпрацьований матеріал, який свою функцію виконав. А його окремі члени, які значною мірою є вихідцями з колишньої «Нашої України» або команди Віктора Ющенка, змушені будуть шукати прямої комунікації з Порошенком. А сам Кличко та його сірий кардинал Віталій Ковальчук у такій розстановці можуть виявитися просто зайвими.