Тож, якщо ЦВК підтвердить свої оціночні дані, президент Андріс Берзіньш буде зобов’язаний передати проекти змін до Конституції на розгляд парламенту, а в разі його відхилення там винести на загальнонаціональний референдум.
Загроза існуванню латиській мові і державності
В середовищі латиських політичних партій позиція щодо надання російській мові статусу державної однакова – негативна. Відрізняється вона лише своєю категоричністю. Так, екс-президент країни Вайра Віке-Фрайберга пояснила, що в разі надання російській мові офіційного статусу постане реальна загроза зникнення латиської мови, оскільки «латиші досить часто відразу ж переходять на іншу [російську. – Ред.]мову, тільки-но в компанії з'являється людина, що не розмовляє латиською, тоді як, наприклад, французи так ніколи не зроблять», а голова Комісії з державної мови Андрес Вейсбергс заявив, що, «ставлячи так питання, ми значною мірою ставимо під сумнів, навіщо взагалі потрібна така держава».
Один із лідерів Націоналістичного альянсу «Все для Латвії!»-ТБ/ДННЛ», Імант Параднієксзаявив, що громадян, які поставили свої підписи за російську мову, просто спрямували проти держави, а інші спікери цієї політичної сили навіть заговорили про позбавлення громадянства і депортацію до РФ усіх, хто підтримує надання російській статусу державної.
Більш помірковані політики із прем’єрського блоку "Єдність", однак вони також виступають категорично проти надання російській статусу державної. Так депутат Сейму від цієї політ сили, росіянин за походженням, Алєксєй Лоскутов заявив, що "латиська має бути єдиною державною в Латвії. Причина дуже проста – Латвія єдина країна у світі, де латиська державна. Ви уявіть собі, що ви в Москві заходите до магазину, а продавець там не розуміє російською".
Категорично проти надання статусу державної навіть нинішній президент Андріс Берзіньш, обраний завдяки підтримці проросійського блоку «Центр злагоди», який під час нещодавньої коаліціади до останнього обстоював створення коаліції на основі цієї політсили. 29 листопада, коли уже стало зрозуміло, що кількість підписів на користь проведення референдуму щодо надання російській статусу державної буде більш ніж достатньою, у своєму радіовиступі він розкритикував цю ініціативу як «спробу окремих політичних сил підвищити свою популярність» та заявив, реальною основою, на якій має гуртуватися латвійське суспільство, має бути саме латиська мова. А днями заявив, що зі свого боку докладе всіх зусиль, щоби не допустити такого розвитку ситуації.
Інструмент дестабілізації ситуації
Для внесення змін до Конституції «за» мають проголосувати понад 50% усіх громадян, котрі мають право голосу (зараз це понад 771 тис. осіб). Тим часом результати опитування, проведеного компанією TNS Latvia з 25 по 27 жовтня, засвідчили, що підтримати надання російській мові статусу другої державної готові 29% респондентів, що мають громадянство, а 61% – категорично проти.
Лідери проросійських політсил, від радикальних до поміркованих, не приховують, що усвідомлюють той факт, що шансів на здобуття російською статусу державної в нинішній ситуації немає, а педалюванням цього питання розраховують дестабілізувати ситуацію в країні і в разі успіху добитися проведення чергових за останні два роки дострокових парламентських виборів навесні – влітку наступного року з метою входження проросійських сил до правлячої коаліції. Один із лідерів Конгресу російських громад Олександр Гапоненко визнає: «Сейм, я впевнений, росіянам відмовить, і тоді буде призначено референдум. Який, звичайно, не збере необхідних нам 800 тис. голосів, але це якраз і буде початком справжнього вирішення питання… ми зможемо подавати протести в ЄС, ООН, що нас гноблять і дискримінують».
Колишній депутат від радикальної проросійської організації «ЗаПЧеЛ» Мірослав Митрофанов, визнавши, що надання російській статусу державної – це неблизька перспектива, наголосив, що політизація мовного питання дуже необхідна ще й для мобілізації російської громади, припинення процесу її інтеграції до латвійського суспільства: «зараз втрачені цілі, не зрозуміло, заради чого жити. В цьому випадку має значення сам процес. Боротьба за статус рідної мови – це мета. Нам це потрібно».
До речі, в поліцію безпеки країни нещодавно надійшла скарга на розпалювання ініціаторами збору підписів міжетнічної ворожнечі. Як приклад навели агітаційний відеокліп товариства «Рідна мова», в якому його лідери Владімір Ліндерман та Євґєній Осіпов наспівували: «Нас так довго ламали, нам затикали рот. Нас вважали жалюгідним натовпом і бидлом. Але ми не зламані, і цей час, про який усі мріяли, прийшов, щоб російська стала державною. Вони замахнулися на найсвятіше, прагнучи перетворити нас на німих і тупих. Двадцять років нацисти не заспокоюються».
Тим часом російські дисиденти Валерія Новодворская та Константін Боровой нещодавно заявили, що кампанія за надання статусу державної російській мові в Латвії інспірована російськими спецслужбами і пов'язана з реставраційними амбіціями Владіміра Путіна, заявленими на найближчу каденцію. За словами Константіна Борового, все це є другою серією після безладів в Естонії 2007 року, пов’язаних із перенесенням Бронзового солдата: «Триває пошук будь-якого приводу, щоб визвати конфронтацію в латвійському суспільстві… Актуалізація мовної проблеми може стати лише першим пунктом, за яким йтиме, наприклад, питання про членство в НАТО, аналогічно тому, як це відбувалося в Криму».
У цьому контексті варто звернути увагу на той факт, що лідери проросійських організацій планують активізувати зусилля щодо залучення на свою підтримку частини соціально невдоволених і етнічно індиферентних латишів. Намагаючись нав’язати громадській думці уявлення про пов’язаність жорсткої національної політики і соціально-економічних негараздів, що останнім часом проявляються в країні значно яскравіше, аніж у інших балтійських державах. Так лідер «Центру злагоди» Ніл Ушаков нещодавно заявив: «У людей, які поставили підписи за зміни до Конституції, немає проблем із латишами – у них є проблеми із правлячими політиками. А вони є у багатьох суспільних груп, не лише за етнічною належністю».
Естонія наступна?
Латвія є більш вразливою, а тому першою, але аж ніяк не єдиною мішенню «мовної війни». Останнім часом актуалізувалося мовне питання і в Естонії, де галузеве законодавство значно жорсткіше, а позиції проросійських сил значно слабші (на відміну від потужного «Центру злагоди» тут немає впливових російськиї партій). Наразі мовний конфлікт тут розгортається в суміжному із Ленінградською областю регіоні Іду-Вирумаа, де частка російськомовних перевищує 95%, а також у зв'язку із переведенням російських шкіл в країні на естонську мову викладання.
Об’єктом критики є функціонування в країні Мовної інспекції при Міносвіти, завданнями якої є контроль за дотриманням вимог законодавства щодо використання естонської мови як єдиної офіційної в діяльності органів місцевого самоуправління та закладів освіти, охорони здоров'я, сфери послуг та торгівлі. Так, 18 листопада Мовна інспекція визнала неприйнятним виявлені під час перевірки факти ведення засідань міськради міста Нарви переважно російською мовою та поставила перед її головою Алєксандром Єфімовим вимогу привести її роботу у відповідність до національного законодавства про місцеве самоуправління та державну мову.
Завдяки зусиллям комісії набули поширення екзаменування учителів російських шкіл на знання естонської мови, штрафування та звільнення тих, хто досі не зміг її опанувати. Наприклад, нещодавно були звільнені п’ять працівників дитячого садка у Нарві. За словами директора закладу Маре Вялья, після попередження, зробленого рік тому, вони так і не вивчили естонської, а тому продовжувати працювати не мали права. Останньою краплиною став той факт, що двоє естонських дітей, які потрапили до цього закладу, заговорили російською, що викликало обурення в естонських ЗМІ та органах державної влади.
Протягом листопада також тривали перманентні акції протесту про переведення усіх російських шкіл на естонську мову викладання. Нещодавно ухвалена програма естонізації російських шкіл (60% освітнього процесу має відбуватися російською) стала реакцією на низький рівень знань державної мови у школах, де викладання проводиться російською, а державна мова вивчається лише як предмет, внаслідок чого прогресу в інтеграції іноземців до естонського суспільства не відбуваєтсья.
Зрештою, за 20 років в країні так і не створено громадсько-політичної організації, здатної репрезентувати естонців російського походження, а не звернуті в минуле, або на схід радикальні організації. За оцінками місцевих оглядачів, російськомовна громада розділилася на чотири групи: цілком асимільовані, які абстрагувалися від російськомовної громади; ті, хто живе вчорашнім днем, ігнорує можливість конструктивного діалогу і провокує «внутрішнє відчуження» своїх прихильників від Естонії; все ще дуже нечисельна група, яка вважає Естонію своєю домівкою, але прагне зберегти культурну ідентичність; аморфна маса, яка у різних пропорціях, проте рухається по стопах перших трьох. Подібна ситуація не несе нічого доброго ані російськомовній громаді, ані безпеці і стабільності країни, адже до певної міри «просто не має, з ким розмовляти».
Між молотом і ковадлом: загроза прийде з Європи?
На цьому тлі недостатнє усвідомлення постімперських проблем країн Балтії, помножене на активні зусилля російської дипломатії, призводить до того, що європейські структури фактично сприяють посиленню присутності Кремля в регіоні, а відповідно і його дестабілізації. Зокрема, 1 квітня 2011 року (відомим широкому загалу рішення стало лише в листопаді) Консультативний комітет Рамкової конвенції Ради Європи про захист нацменшин виступив за пом’якшення Таллінном мовної політики, зокрема, ліквідувати Мовну інспекцію, оскільки вона, мовляв, більше не потрібна і може навпаки «спричинити відчуження значної частини населення». Представники організації Amnesty International, за результатами нещодавнього візиту до країни, також різко розкритикували діяльність інспекції, назвавши її «карателями».
Місцеві проросійські організації уже отримали відповідний сигнал, і 2 жовтня Координаційна рада російських співвітчизників Естонії (КРРСЕ) виступила з ініціативою створити міжнародний Громадянський комітет проросійських організацій в країнах ЄС для використання можливостей механізму «Європейської громадянської ініціативи» (так зване правило ЄС №211/2011) для набуття російською мовою статусу офіційної в Європейському Союзі. Ця норма законодавства ЄС набирає чинності у квітні 2012 року і дозволяє громадянам країн ЄС ініціювати підготовку Єврокомісією будь-якого рішення для винесення на розгляд Європарламенту. Для використання цієї ініціативи має бути створений комітет із семи громадян різних держав-членів, після чого необхідно зібрати мільйон підписів громадян ЄС, пропорція по окремих країнах визначається за коефіцієнтом.
Отже, наступного року і в подальшому можна очікувати продовження мовної кампанії у країнах Балтії, яка може бути посилена новими інструментами тиску ззовні. Крім того, з року в рік автоматично зростає частка російськомовних громадян Латвії та Естонії внаслідок процесу їхньої натуралізації. А тому зростатимуть і шанси на завоювання цих країн «зсередини». При цьому ні в кого не має бути сумніву, що в нинішній геополітичній реальності в Центрально-Східній Європі, мову не можна розглядати виключно як засіб комунікації, адже, як неодноразово заявляв Владімір Владіміровіч, саме вона в його свідомості і є маркером, який окреслює межі омріяного «Русского міра», особливо коли йдеться про території, які уже були частиною Російської імперії у тій чи іншій її формі. Це своєрідний «базис», на якому він і планує відроджувати «надбудову» у вигляді Євразійського союзу, ОДКБ, рублевої зони тощо.