На тлі подій останніх двох місяців все більш очевидними стають хиби попередньої політики згортання атомної енергетики у Європі. Ми переконуємось, що загрози від АЕС, причому навіть за умови їх цілеспрямованого ураження ворогом, були безмірно перебільшені. Реально загрожують світові не атомні електростанції, а російський ядерний арсенал. Натомість страх перед мирним атомом, який цілеспрямовано навіювався суспільствам впродовж десятиліть, лише зробив європейців більш вразливими до нафтогазового шантажу Москви. На жаль, залагодити шкоду від ухвалених у минулому рішень, що призвели до занепаду атомної генерації у Старому світі, швидко не вдасться. Потрібен тривалий час і значні зусилля для того, щоб зміцнити довгострокову енергетичну безпеку континенту на основі давно і добре випробуваного інструменту, яким є атомна генерація.
Одна з підвалин євроінтеграції
Тут важливо пригадати, що співпраця в ядерній енергетиці та створення наприкінці 1950-х років Євроатому лежали в основі європейської інтеграції, яка в результаті й призвела до появи сучасного ЄС. Тоді одним із поштовхів для розвитку галузі став конфлікт довкола Суецького каналу в 1956 році, який створив загрозу поставкам нафти і актуалізував питання енергетичної безпеки країн Старого світу. Можливості масштабних поставок вуглеводнів із СРСР на той час не розглядалися. Тож атомна енергетика, особливо в країнах без великих власних покладів викопного палива, перетворилася на пріоритет. І впродовж 1960-80-х років галузь стрімко розвивалася, перетворившись у низці держав на одну з підвалин енергетичної безпеки.
Щоправда в межах ЄС атомна енергетика була розміщена вкрай нерівномірно. Явним лідером тут завжди була єдина ядерна держава континентальної Європи – Франція. Саме французи очолювали Євроатом від моменту його створення. Якщо загалом в країнах ЄС станом на 1 січня 2022 року в експлуатації перебували 52 АЕС та 119 реакторів сумарною встановленою потужністю 116,4 ГВт, то на Францію припадало понад 61 ГВт. Понад те, ця країна є другою за цим показником у світі після США та набагато перевершує Китай, Японію чи Росію. Натомість найбільша економіка Європи – Німеччина – завжди відставала в розвитку атомної енергетики. Особливо, якщо зважати на її енергобаланс. А наразі, після закриття більшості енергоблоків, ФРН взагалі зберігає на порядок менші, аніж Франція, потужності працюючих АЕС. Так само у Франції найвища не лише у Європі, але й у світі частка атомної генерації у виробництві електроенергії (тримається на рівні понад 70%). Близько 50% і більше від усього струму на атомних станціях донедавна вироблялося також у Бельгії, Словаччині та Угорщині, дещо менше – близько 40% – у Чехії, Словенії та Болгарії. Тоді як у Швеції, Швейцарії та Фінляндії йдеться про виробництво на АЕС уже лише близько 30% струму, а в Румунії та Іспанії – 20%. В решті країн континентальної Європи атомні станції досі (або вже) відсутні, або генерують останнім часом всього кілька відсотків від річного випуску електроенергії, як от в Німеччині чи Нідерландах.
Читайте також: The Ukrainian Agricultural Sector in Wartime: Its Current Status and the Near Future
Щоправда, маючи потужну атомну генерацію, країни ЄС потребують закупівель урану для виробництва ядерного палива чи й готових паливних збірок. А основні поклади уранової руди знаходяться переважно в країнах далеко за межами європейського континенту. Окрім Росії та Китаю йдеться насамперед про такі країни як Австралія, Казахстан, Канада, ПАР, Намібія, Нігер та Бразилія. Однак чимале різноманіття потенційних постачальників та незрівнянно простіша логістика таких поставок не створює проблем, подібних до закупівель і переміщення із віддалених джерел сотень мільярдів кубометрів блакитного палива чи сотень мільйонів тон нафти. Нарешті, на відміну від вуглеводнів, у виробництві паливних збірок для АЕС західні компанії цілковито домінують у світі. Чого не можна сказати більше про жодне джерело енергії.
Однак попри очевидні успіхи в розвитку атомної генерації, після завершення Холодної війни не лише нарощування, але й збереження існуючих потужностей у країнах Європи перебувало під постійним тиском. Лякаючи аваріями на Чорнобильській АЕС в Україні, а потім на Фукусімі в Японії, антиатомне лоббі поступово, але впевнено просувало ідею відмови від атомної енергетики. Один за одним заморожувалися або закривалися атомні енергоблоки в Австрії, Італії, Швеції, Німеччині, Болгарії, Литві. Зокрема лише минулого року припинили роботу три з шести діючих на той час у Німеччині АЕС, а решту мали вивести з експлуатації цього року. Так само протягом 2022-2025 року планувалося зупинити усі атомні електростанції Бельгії – однієї із найбільш залежних від цього виду генерації країни ЄС.
За «дивним збігом» цей антиатомний лобізм, прикритий благими намірами переходу до чистих та відновлювальних джерел енергії на основі вітру чи сонця, насправді супроводжувався стрімким збільшенням виробництва струму на газових ТЕС. А відтак і створював додаткову потребу в блакитному паливі, основним вигодоотримувачем від чого виступав російський Газпром та Кремль, а жертвами – країни ЄС, які швидко підсідали на «газову голку» Путіна. Показово, що ФРН вирішила відмовитися від атомної енергетики у 2002 році, за часів канцлера Герхарда Шредера, проти якого зараз навіть соратники по партії СДПН хочуть запровадити санкції за лобіювання російських інтересів.
Повернення до здорового глузду
І лише минулорічний газовий шантаж Європи Газпромом, який призвів до рекордного за багато років зростання цін на європейському ринку, створив передумови для ренесансу атомної енергетики на континенті. У результаті, ще до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Європейська комісія визнала генерацію струму на АЕС екологічним джерелом енергії за умови, що компанії забезпечують безпечну утилізацію відходів. А низка країн Європи переглянули свої попередні плани щодо закриття атомних енергоблоків або навпаки стали активніше рухатися до будівництва нових. Навіть у тих випадках, коли раніше такої генерації не мали.
Ще до початку повномасштабної російсько-української війни президент Франції – країни-лідера європейської атомної енергетики – Еммануель Макрон оголосив про наміри будівництва щонайменше шести нових реакторів, а також продовження терміну експлуатації наявних. У вересні 2021 року польська компанія KGHM Polska Miedz та американська NuScale Power LLC уклали угоду про розробку та будівництво в Польщі ядерних реакторів малої потужності на майданчиках вугільних теплових електростанцій, які виводитимуть з експлуатації. Загалом, відповідно до схваленої наприкінці 2020 року нової Енергетичній стратегії, там планують створити з нуля атомну електрогенерацію сукупною потужністю до 9 ГВт.
Про плани за допомогою США побудувати малий модульний реактор заявили також в Румунії – він має запрацювати у 2028 році. Про необхідність побудови АЕС спільно із Естонією також заявляли в Латвії. А створений минулого року новий коаліційний уряд Нідерландів також вирішив повернутися до розвитку ядерної енергетики. Російське ж вторгнення в Україну та усвідомлення енергетичного виклику для ЄС внаслідок відмови від палива з РФ, лише увиразнили важливість атомної електроенергетики у новому геополітичному контексті. Зокрема, як заявив Александр де Кроо, прем’єр-міністр Бельгії — країни, котра планувала вже до 2025 року зупинити усі свої АЕС – «продовження [їх роботи – Ред.] зміцнить незалежність нашої країни від викопного палива в неспокійному геополітичному середовищі».
Читайте також: Том Купер: «Росіяни бомблять і обстрілюють, як дурні, але нічого не координують, а тому всі їхні наземні атаки захлинаються»
Простимулювати розвиток ядерної енергетики в Європі у нових умовах здатне посилення змагання на відповідному напрямку між компаніями зі США та Франції. Зокрема, американці останнім часом виявляють неабияку активність у просуванні як свого ядерного палива, так і енергоблоків у країнах Центральної та Східної Європи. А такі країни як Чехія уже працюють над тим, щоб замістити поставки паливних збірок Росатому на продукти як американських, так і французьких компаній. Наявність такого вибору у країн регіону здатна запобігти потраплянню у монопольну залежність від однієї компанії чи країни-постачальника та зробити галузь ще більш привабливою з точки зору диверсифікації енергетики. Важливим завданням при цьому є витіснення з європейської атомної енергетики Росатому.
Атомна генерація у середньостроковій перспективі здатна не лише витіснити вуглеводні із електроенергетики і в такий спосіб посприяти зменшенню на них світового попиту та цін. Адже за оцінками Міжнародного енергетичного агенства, лише відмова від закриття бельгійських та німецьких реакторів у поєднанні із завершенням будівництва нового реактора у Фінляндії може скоротити попит на газ на понад 10 млрд м3. Вона так само може поволі перекрити значну частину потреб європейських країн у газі для комунального використання, у моторному паливі для авто та енергії для руху залізничного транспорту чи роботи більшості промислових об’єктів. Так, все це потребуватиме часу, модернізації та розбудови інфраструктури і випуску нового обладнання. Однак за планомірного підходу часу цілком досить, адже будівництво атомних енергоблоків потребує близько 10 років. Натомість завдяки попиту на нове обладнання та техніку, будівельно-монтажні роботи може бути надано потужний поштовх розвитку європейського промислового виробництва. Останнє, за умови захисту відповідного ринку від китайських постачальників з міркувань безпеки, здатне ще й пришвидшити економічне зростання у Старому світі. При цьому атомна генерація не заперечуватиме розвитку відновлювальної енергетики, проте матиме перед нею очевидні переваги. Адже постійне навантаження АЕС, на відміну від нестабільної генерації струму відновлюваними джерелами, набагато простіше з часом узгодити наприклад із зарядженням акумуляторів електромобілів чи електроніки.
Для України у цьому контексті важливо, що зі своїми 13,8 ГВт потужності атомних станцій, які останнім часом забезпечували понад 50% усієї генерації струму в країні, ми донедавна посідали друге місце в Європі. Наразі майже половина з них – 6 ГВт – залишилися на захопленій російськими військами Запорізькій АЕС. Проте перспектива добудови блоків на існуючих майданчиках західноукраїнських АЕС, а також потенційне будівництво малих та середніх модульних реакторів в різних куточках країни здатні суттєво збільшити потужності української атомної генерації. Представники ДТЕК, наприклад, ще наприкінці 2021 року пропонували будівництво малих модульних реакторів на майданчиках вугільних ТЕС компанії, які плануються до виведення з експлуатації. Поєднуючи будівництво таких реакторів із розширенням гідроакумулюючих потужностей, планомірним розвитком електротранспорту в країні та переведенням на електроенергію житлово-комунального сектора та промисловості, Україна може розраховувати не лише на зміцнення власної стійкості до нестабільності на ринках газу чи нафти, але й поглибити економічні контакти в енергетиці зі США та Францією.