І не тільки нашого, а й усіх сусідів. Але служби аеродрому Бельбек залишилися у повній готовності: із Москви до нас прямує "літерний"! Для тих, хто не служив в авіації і не застав совєтських часів, варто пояснити, що це за звір повітряний такий: це літак, який виконує важливу місію і на борту якого перебувають важливі персони. Настільки важливі, що по трасі руху цього літака скасовується на кілька годин будь-яка активність у повітрі, цивільна і військова.
Ясна річ, що і Харківський, і Симферопольський, і деякі інші аеропорти були закриті на кілька годин, попри сезон відпусток, коли маси люду рухалися до моря та від моря. Але ж люди мусять почекати, тут справа державна!
І от літак прибув. Великий, красивий Іл-62 міністерства оборони СССР. На літаках такого типу літали у ті часи всі вищі посадовці совєтської держави, а ще вони возили обраних цивільних через океан – до Нью-Йорку чи Гавани. До трапу одразу підкотило декілька чорних "Волг", хтось вийшов і сів у них, машини притьмом рушили, а на льотному полі залишилося кільканадцять полковників та майорів, які на цьому повітряному кораблі, разом із головним пасажиром, прибули із Москви. Від них і вдалося дізнатися, яку це важливу персону привіз "літерний", що для цього перекривали повітряний простір над значною частиною європейської території СССР.
…Це був справі неординарний та особливий рейс: на Іл.-62 до Артеку прибув онук міністра оборони СССР маршала Устінова. Плюс, звісно, його обслуга. Ну, а згадані щойно полковники та майори летіли у тому салоні, де обслуга…
І коли тепер хтось починає розводитися, що, мовляв, Совєтський Союз суто випадково (чи зі злого умислу клятих піндосів) розвалився, я одразу згадую про устіновського підлітка-внука. А ще – про перекритий на кілька годин повітряний простір. І про обличчя тих полковників та майорів…
До чого це все розповідати сьогодні? А до того, що несусвітні як на ті часи вигоди, які мала у силу свого родоводу не надто численна "золота молодь" пізньосовєтських часів (діти й онуки вищого керівництва Союзу та союзних республік, армійських маршалів та генералітету КҐБ), виглядають не надто вже й великими на тлі того, що ми бачимо сьогодні, коли йдеться про значно більш чисельних, нахабних та безпринципних "мажорів" України.
Повідомлення про дуже й дуже своєрідні "пригоди" цієї публіки останнім часом просто-таки заполонили інформаційний простір. При цьому на якесь там нещасне використання державних коштів та ресурсів на благо молодих політичних і бізнесових геніїв уже давно ніхто не звертає уваги. Йдеться про справи куди більш небезпечні не лише для фінансового чи морального, а й фізичного здоров’я суспільства, ба, навіть для життя простих українців.
От, скажімо, Наталя Соловей – помічниця київського судді. Наприкінці червня на вулиці Прорізній в центрі столиці вона намагалася припаркувати на тротуарі дорогий джип Mercedes ML, за попередніми даними, переплутала педалі газу і гальмування, відтак буквально розчавила об стіну 44-річну жінку, матір трьох дітей, – на очах усієї її родини. Поки лікарі "швидкої" намагалися надати допомогу вмираючій жінці, Наталя Соловей сховалася на задньому сидінні своєї машини. За словами очевидців, на допомогу їй прибув її батько, який разом з нею пересів до автомобіля ДАІ, пошептався про щось – в результаті вона відпущена під заставу 25 тисяч гривень, без підписки про невиїзд. Чи стане чекати ця панянка та її батьки на суд, що може відправити хазяйку крутого авто на кілька років до в’язниці?
А ось інший персонаж з цього ряду – депутат Луганської міськради Роман Ландік, син народного депутата Володимира Ландіка (фракція Партії регіонів). У ніч з 4 на 5 липня він побив дівчину в луганському ресторані "Баккара". Інцидент почався на ґрунті невдалого флірту депутата (який, до речі, недавно гучно відсвяткував своє весілля) з однією відвідувачкою, яка сиділа з подругами за столиком. За словами очевидців, коли дівчину били, персонал ресторану та охорона їх не рознімали, а лише намагалися вмовити депутата зупинитися. Так само не втрутився і ніхто з відвідувачів, хоча багато хто знімав те, що відбувається, на мобільники. Потерпіла потрапила до лікарні; у її діагнозі вказані струс головного мозку, забій шийного відділу хребта, забій м’яких тканин голови, закритий перелом кісток носа.
Сам Ландік-молодший категорично заперечив факт побиття: мовляв, насправді потерпілий – це він: дівчина била посуд у ресторані, і він її здав в міліцію. Його батько (який, до речі, нещодавно також потрапив у гучний скандал із побиттям інспектора ДАІ) негайно почав погрожувати судом тим виданням, які опублікували інформацію про "тяжку ресторанну діяльність" молодого й талановитого політика; проте майже одразу в Інтернеті з’явився повний відеозапис подій, на якому видно, що Ландік-молодший аж двічі підходив до дівчини і вдавався до кулаків, а після того, як витягнув дівчину з-за столика, продовжував бити її і тягати за волосся по всьому ресторану.
Минуло лише пару діб – і тепер уже в Одесі син голови Апеляційного суду Києва Дмитро Чернушенко та його довгонога супутниця, будучи напідпитку, побилися з охороною нічного клубу "Ібіца". Викликаному адміністрацією клубу наряду міліції Чернушенко заявив: він – працівник Верховної Ради, а його тато – важливий суддя в Києві. Солодка парочка ображала міліціонерів і погрожувала звільнити їх з органів внутрішніх справ. По тому, як це двійко доправили до Приморського райвідділу міліції, там з’явився молодик, який назвався помічником судді Приморського районного суду Одеси, попросив міліціонерів не здіймати шум і втихомирив своїх друзів. В підсумку після письмового пояснення київських гостей відпустили. Пікантність ситуації і в тому, що супутниця Чернушенка є суддею Дніпровського райсуду столиці, і в тому, що сам ініціатор бійки є працівником комітету з боротьби із корупцією Верховної Ради, а перед тим був депутатом Одеської облради (фракція Блоку Наталії Вітренко), отримавши цей мандат у 19 років.
Ось така хроніка подій певного ґатунку лише одного літнього тижня…
Утім, це ще не все. Не забуваймо, що суспільство, як і риба, гниє з голови, тож норми поведінки задають найвищі верхи. Що робить тамтешня "золота молодь"? Останнім часом інформації про бійки чи наїзди за участю дітей цих верхів не надходило (хоча кілька років тому бувало й таке), але безгрішності тут не розглядіти навіть у бінокль. А йдеться ж про справи загальнодержавні.
Отож: 8 липня під час прес-конференції, у відповідь на запитання, чи може він вплинути на свого сина, щоби той не порушував Конституцію, постійно голосуючи за трьох-чотирьох інших депутатів (що заборонено як Основним Законом, так і рішенням Конституційного Суду), Віктор Янукович-старший почав, як колись казали, розводити антимонію, ледь не перейшовши на погрози журналістці: "У вас є діти? Я бажаю, щоб у вас було багато дітей… коли ви станете матір’ю, ви зрозумієте, що таке дитина… Коли чіпають дітей – це зовсім інше. Я вас запевняю, що мені не соромно за моїх дітей і онуків. Я хочу, щоб ваші діти були не гірші, ніж мої… Коли дітей втягують у той бруд, у який ви намагаєтесь втягнути моїх дітей, мою сім’ю. Ви ще зачепіть онуків, старшому онуку 11 років, давайте, поганяйтеся ще за ними"…
Отже, Януковичу-старшому – гаранту Конституції України – не соромно, що Янукович-молодший демонстративно витирає ноги об цю Конституцію. Чи потрібні якісь інші коментарі щодо тенденцій розвитку демократії в Україні?
…Але саме у ці дні Віктор Янукович-фіс не ґвалтував систему "Рада". Він, очевидно, щоб перепочити від нелегких законотворчих буднів, взяв активну участь у трофi-рейді "Ukraine Trophy-2011". І не просто покатався поліським бездоріжжям, а виграв це змагання у найскладнішій категорії (щоправда, не самостійно, а разом із Едуардом Карбовським). Утім, хіба хто сумнівається у такій чесно здобутій вікторії? "Золота молодь" здатна і не на таке – збив же свого часу Васілій Сталін кілька німецьких літаків (щоправда, під прикриттям цілого винищувального полку), ставши за свої героїчні заслуги у 21 рік полковником, а в 25 – генерал-майором.
Та що цікаво: якщо і траплялося синові "самого" під настрій і чарку врізати комусь по пиці, то наступного ранку Сталін-молодший посилав свого ад’ютанта до постраждалого із пляшкою коньяку – просити пробачення. Причому зовсім не так, як батько, котрий часом полюбляв красиві жести щодо своїх жертв, а щиросердо, без жодної підступності, без кривих думок…
А от майбутній маршал Устінов, котрий у роки війни, що її хтось досі здуру вважає "Отєчєствєнной", був наркомом озброєнь – наймолодшим наркомом в уряді Сталіна, можна сказати – ще одним представником тодішньої "золотої молоді" – дуже непогано поліпшив свої та родичів житлові умови, поки інші клали голови на фронті. За часи війни цей персонаж примудрився підгребти під себе аж чотири розкішних квартири у Москві, одна із яких мала площу понад 200 квадратних метрів. Потім, щоправда, одну довелося віддати, але ж три залишилося. Отож, схоже, нинішні можновладці мають такий великий пієтет до червоного прапора тому, що під ним тодішній панівний клас міг безкарно грабувати народи "першої у світі соціалістичної держави".
Утім, ми дещо відволіклися від головної теми. Попри те, що традиції нахабства та безкарності нинішніх "мажорів" закорінені в комуністичному минулому, все ж у минулі часи можновладна верства – і батьки, і діти – хоч якось намагалися замаскувати свої діяння. А коли маскуватися перестали – то й партія невдовзі припинила своє існування, і комуністична система гигнула. То, може, теперішня поведінка "мажорів" та їхніх батьків-покровителів – це один із симптомів занепаду та швидкого краху чинної владної системи?
Принаймні, якщо почитати коментарі в інтернеті щодо всіх цих подій та побажання їхнім призвідцям (найлагіднішим із яких є "щоб у них земля під ногами горіла!"), то такий висновок видається цілком умотивованим.