В Україні великий резонанс викликали слова голови Державного військово-промислового комітету Республіки Білорусь Алєга Двігальова, який обмовився, що Білорусь та Україна припинили військово-технічну співпрацю. «З Україною в нас взаємодія в цій сфері зменшена, не реалізується, оскільки ми повинні розуміти, що Білорусь є насамперед майданчиком з урегулювання конфлікту на Донбасі. Ми не створюємо додаткових проблем і питань», — сказав він. І додав: «Не можна допустити, щоб ця ситуація (військово-технічна співпраця) могла якось використовуватися не в наших інтересах».
У Держвійськпромі Білорусі слова Двігальова підтвердили. Військово-технічну співпрацю Білорусі та України справді заморозили. Але українська інтерпретація цього факту в ключі «все пропало» в прес-службі білоруського ВПК викликала щирий подив. Річ у тім, що офіційно співпраця припинилася «з початком антитерористичної операції на Донбасі й набуття Мінськом статусу майданчика для переговорів», тобто близько двох років тому.
Читайте також: Український ВПК шукає альтернативу Росії в ЄС, Азії та Канаді
Як каже білоруський військовий оглядач Аляксандр Алесін, під військово-технічною співпрацею зазвичай розуміють прямі поставки зброї та військового майна тій чи іншій державі або спільне виробництво якихось видів озброєння в інтересах обох сторін чи якоїсь однієї. У результаті все одно виходить, що країна отримує певний вид військового майна, техніки або озброєння тим чи іншим способом: або через пряму поставку, або через ліцензійне складання, або через організацію виробництва повного циклу на своїй території з допомогою країни-постачальниці.
«Щодо співпраці з Україною, то постачання летального озброєння справді припинено два роки тому. Можливо, це було політичне рішення на найвищому рівні під впливом Росії. Я думаю, що були якісь контакти й військово-політичне керівництво вирішило «не дражнити гусей». Хоча слід зазначити, що співпраця не дала того результату, на який розраховували її ініціатори на початку 2000-х років. Були дуже великі плани», — каже Алесін.
Наприклад, білоруси планували, що Україна допоможе у створенні ракетної зброї, тих самих оперативно-тактичних ракетних комплексів «Полонез», які зараз Білорусь випустила з китайською допомогою. Є інформація, що вони відвідували Південмаш, КБ «Південне» та інші українські об’єкти, які є спадкоємцями радянського ВПК і випускають ракетну зброю, системи управління, паливо для ракет тощо. Була співпраця у виробництві протитанкових ракетних комплексів, зокрема комплексу «Скіф»: білоруси постачали системи наведення та управління вогнем, а українці — саму бойову ракету. І кожна сторона діставала право реалізувати спільний продукт індивідуально.
За словами Алесіна, були дуже перспективні розробки. Наприклад, зенітно-ракетний комплекс малої дальності Т38 «Стилет», який випускала білоруська компанія «Тетраэдр». Там розподіл праці був такий: шасі й уся електронна начинка білоруські, а ракета, планер ракети, паливо, боєголовка, пороховий заряд українські. Але українська сторона затягувала виконання договірних зобов’язань, терміни зривалися, співпрацю спершу призупинили, а
потім припинили взагалі.
Інший військовий експерт, керівник проекту Belarus Security Blog Андрей Паротнікав зазначає: «Військово-технічна співпраця — рух двосторонній: щось постачаємо ми, щось постачають нам». І проблеми виникли якраз у Білорусі. «Дуже може статися, що це не ми припинили співпрацю, а з нами припинили, — вважає Паротнікав. — Наскільки я знаю, були проблеми з отриманням технічної документації щодо зенітної ракети, створеної в Україні коштом однієї приватної білоруської компанії. Досі невідомо, чи отримав її замовник. Очевидно, що є проблема з протитанковою ракетою, якщо її вже кілька років не можуть довести до пуття».
Тож справді невідомо, хто з ким цю співпрацю припинив.
Деякі, переважно російські, експерти вважають військовими проекти, які, по суті, такими не є. Наприклад, «викруткову» збірку на заводі «Богдан» автомобілів високої прохідності МАЗ-6317 та їх модифікацію під маркою «Богдан». «Це автомобіль подвійного призначення, його широко використовують у народному господарстві. Але все, що використовується в народному господарстві, може застосовуватися й військовими. Українці його модифікують, бронюють кабіну, ставлять броньований кунг і використовують у зоні АТО, за що росіяни жорстко критикують керівництво Білорусі», — каже Алесін.
Це, звісно ж, військово-технічною співпрацею не назвеш. «Ми не постачаємо зброї, обладнання для наведення, прицілювання разом із цим автомобілем. Він призначений для перевезення вантажів і буксирування, і ви його навіть можете бачити, бо його часто використовують як машину техдопомоги в тролейбусних та автобусних парках», — зазначає експерт.
Читайте також: Від Мадрида до Майдану
Однак у білоруській армії, наприклад, за допомогою цих машин буксирують артилерію. І саме на них встановлюється реактивна система залпового вогню «Белград». «Сокира випускається для того, щоб рубати дрова, але Раскольніков зарубав нею бабусю-процентницю», —
порівнює Алесін.
Те саме стосується поставок в Україну нафтопродуктів, які можуть використовуватися для заправляння як тракторів, так і танків. Але низка російських експертів звинувачує Білорусь, вважаючи, що вона продає Україні майно та ресурси, які остання може використовувати у війні на Донбасі та проти РФ.
При цьому Алесін пригадує історію, коли в Україну обхідними шляхами потрапляли російські двигуни ЯМЗ і встановлювалися на армійські автомобілі КрАЗ, БТР та військові машини. І тільки недавно ці поставки було перекрито. «Не виключаю, що вони тривають, але вже через «сірі» фірми. Інакше як пояснити, що за минулий рік товарооборот між Росією та Україною зріс більш як на 20%», — запитує Алесін.
Андрей Паротнікав розповідає, що в жовтні він був у Києві на виставці «Зброя та безпека» й бачив там українську бронетехніку на шасі МАЗ. «Тобто ми бачимо українську техніку з білоруськими комплектуючими. Зокрема, і бойову техніку, яка зараз перебуває на лінії фронту. Наприклад, бронемашини «Варта», — підкреслює він.
«Треба розуміти, що на сьогодні є дуже тісна кооперація. У військовій продукції активно використовуються ті самі комплектуючі й платформи, що й для виробництва цивільної продукції. І остання може бути складовою та навіть основною частиною військової продукції. Мікросхеми, системи супутникового зв’язку, колісні шасі», — перераховує Паротнікав.
Читайте також: Стимулювати розвиток. Як реалізувати економічний потенціал
Особливу стурбованість в Україні викликало можливе припинення поставок систем прицілювання для снайперських гвинтівок, приладів нічного бачення, тепловізорів. Обидва білоруські експерти погоджуються: це військова продукція. Але є кілька «але».
Є й цивільні, мисливські варіанти цієї оптики. Звісно, те, що призначене для цивільного ринку, має нижчі надійність та якість, але й відповідно меншу ціну, ніж те, що надходить на військовий ринок. «Для стрільби по людях вони теж годяться», — каже Алесін.
А що стосується систем наведення для танків, то Паротнікав розповідає цікаву історію. «Якось дуже несподівано Україна налагодила власне виробництво систем наведення протитанкових ракет, чого в них ніколи не було, але було в нас. І ця система підозріло схожа на наші вироби, принаймні візуально й габаритами. І ще один момент: наскільки відомо, значна частина оптики й ПНБ, із якими сьогодні воює Україна, має клеймо «Зроблено в Білорусі», — зазначає він.
«Наша продукція, яка сьогодні туди постачається, була вироблена саме для військових, а не для цивільних. У магазині її не купували точно, — каже Паротнікав. — Питання: якими шляхами вона туди потрапляє. Це ж закрита тема, вона може йти навіть через треті країни. І виходить, що формально вона туди не постачається, але по факту опиняється там».
А зв’язки на зброярському ринку в Білорусі широкі. Після розпаду СРСР Білорусь, а саме тут був зосереджений його «танковий кулак», активно розпродувала «залишки військового майна». Так активно, що один час входила до топ-10 світових продавців озброєнь. У 2017 році прибуток від торгівлі зброєю становив $1 млрд.
Читайте також: Формуємо порядок денний разом
Чому росіяни не дуже прагнуть продавати «найближчому союзникові» сучасні системи С-400 та комплекси «Искандер»? Через сумний досвід: 1994 року для охорони «союзних кордонів» Росія мало не від серця відірвала на той час новітню суперзброю — зенітний комплекс С-300. А Лукашенка, нічтоже сумняшеся, збув цей комплекс стратегічному противникові РФ — США. НАТО отримало прекрасний зразок секретної російської техніки «для дослідів».
А зовсім недавно журналісти розкопали дуже цікаву історію про те, як Білорусь, використовуючи болгарську фірму-«прокладку», постачала сирійським повстанцям російські ПЗРК «Игла», із яких ті успішно збивали російські ж літаки.
Тож не дивуйтеся, якщо ви раптом відкриєте коробку з написом «Made in Bulgaria», а під кришкою буде прилад із клеймом «Вироблено в Білорусі».
«Заявляти можна все, що завгодно», — каже Паротнікав про слова Двігальова. Але таке припинення військово-технічної співпраці Україні нічим не загрожує, тому що, по суті, нічого не припинялося. Фактично та продукція, яка українців цікавить, в Україну постачається.
Хоч як дивно, «припинення військово-технічної співпраці з Білоруссю» для України радше плюс, ніж мінус. Як розповіли прес-службі Державного військово-промислового комітету Республіки Білорусь, до війни такі поставки контролювала спеціальна комісія, процес регулювався міжурядовою угодою. Але вже «кілька років комісія не збирається», сказали у ВПК РБ.
Читайте також: Якою буде зброя майбутнього?
Тобто «припинення співпраці» прибрало зайві бюрократичні бар’єри для поставок продукції військового призначення. І, як каже Паротнікав, «купити можна все — були б тільки гроші».
З огляду на це цікаво поглянути на показники білоруської зовнішньої торгівлі, оскільки Алесін казав про збільшення торгівлі з Росією на 20%. За даними Національного статистичного комітету Білорусі за січень — листопад 2017 року (свіжіших поки що немає), за додатним сальдо зовнішньої торгівлі з Республікою Білорусь Україна є абсолютним лідером. Білорусь отримала від України понад $2 млрд. На другому місці за цим показником Велика Британія — $1 млрд 842,5 млн. На третьому — Нідерланди з $648 млн. Але у Велику Британію та Нідерланди Білорусь постачає нафтопродукти. А що ж вона постачає в Україну, що ці поставки за ціною перевищили чорне золото?
Тільки не кажіть, що картоплю. Ви дуже здивуєтеся, але картоплю Білорусь в України закуповує, а не продає.