Джон Берн-Мердок в Financial Times пише про те, що дані з різних країн і вікових груп свідчать про те, що людство має дедалі більше проблем з концентрацією уваги та погіршенням вербальних і числових здібностей.
Усе вказує на те, що фундаментальна біологія людського мозку змінилася за останні двадцять років. Так, згідно з результатами низки тестів, здатність середньостатистичної людини міркувати та вирішувати нові проблеми досягла свого піку на початку 2010-х років і відтоді знижується.
Коли був опублікований найновіший аналіз PISA, міжнародного дослідження якості освіти, що оцінює успішність 15-річних учнів у тестах з читання, математики та природничих наук, основна увага була зосереджена на ролі пандемії Covid у порушенні освітнього процесу. Втім, це замаскувало більш довгострокове і більш широке погіршення. Довгострокове в тому сенсі, що бали за всіма трьома предметами мали тенденцію до піку приблизно в 2012 році. Втім, зниження помітне в усіх вікових групах.
До речі, останні результати PISA в Україні є за 2022 рік, і вони доволі невтішні. І хоч, зважаючи на проблеми з освітнім процесом останніх кількох років через пандемію і війну, можна було передбачити доволі песимістичні результати, та все виявилося навіть сумніше: 36% українських учнів не мають навіть базового рівня знань із математики, 26% не досягли базового рівня із читання і стільки ж — з природничих наук. Інакше кажучи, кожен четвертий учень не має базових знань із названих дисциплін. У загальному рейтингу, де є 79 країн, Україна посідає такі позиції: з читання — 37–42; з математики — 41–46, з природничих наук — 35–42. Це свідчить про те, що криза нашої освіти наочно підтвердилася. А також про те, що від весни 2020 року, коли всі навчальні заклади в Україні перейшли на дистанційне навчання, ми так і не змогли адаптувати до нього ні вчителів, ні учнів, і поки що всі намагання виявилися малоефективними.
Важливо зауважити, що загалом є надзвичайно мало послідовних довготривалих досліджень людської уваги чи розумових здібностей. За одним винятком: щороку, починаючи з 1980-х років, у рамках дослідження «Моніторинг майбутнього» 18-річним підліткам ставлять запитання, чи мають вони проблеми з мисленням, концентрацією уваги або засвоєнням нових знань. Частка старшокласників, які повідомляють про проблеми, була стабільною впродовж 1990-х і 2000-х років, але в середині 2010-х почала стрімко зростати. І визначальна проблема тут: трансформація наших відносин з інформацією, яка постійно доступна в інтернеті, а ще поступовий перехід від тексту до візуальних медіа.
Зниження рівня читання, безумовно, реальне, однак особливо вражає те, що ми бачимо це паралельно зі зниженням ефективності застосування математики та інших форм розв’язання проблем у більшості країн. Так, згідно з дослідженням Українського інституту книги, проведеним у вересні 2024 року, 50% українців не прочитали жодної книги на рік, 23 % прочитали 1–4 книги, 18% — 5–12 книг, 5% — 13–24 книги тощо. Та й в ЄС наявна подібна тенденція: середній показник читання в Європі становить 52%, а 27% європейців читають від 1 до 4 книжок на рік.
Найновіші дані статистики свідчать, що частка дорослих, які не можуть «використовувати математичні міркування при перевірці та оцінці достовірності тверджень», зросла в середньому до 25% у країнах з високим рівнем доходу і до 35% у США. Тож це навіть не так занепад читання як такого, скільки занепад людської здатності до розумового фокусування та застосування знань.
Більшість дискусій про вплив цифрових медіа на суспільство зосереджується на поширенні смартфонів і соцмереж, але зміна людської здатності до зосередженого мислення збігається з чимось більш фундаментальним: зміною наших відносин з інформацією. Джон Берн-Мердок так про це зазначає: «Ми перейшли від скінченних веб-сторінок до нескінченних, постійно оновлюваних стрічок і постійного шквалу сповіщень. Ми більше не витрачаємо стільки часу на активний перегляд веб-сторінок і взаємодію з людьми, яких знаємо, натомість на нас рине потік контенту. Це означає перехід від самокерованої поведінки до пасивного споживання та постійного перемикання контексту».
Водночас дослідження показують, що активне, цілеспрямоване використання цифрових технологій часто є нешкідливим і навіть корисним, але нецілеспрямоване все ж переважає і впливає на все: від нашої здатності обробляти вербальну інформацію до уваги, робочої пам’яті та саморегуляції.