Малі та середні підприємства, магазини й кафе припинили роботу ще на початку конфлікту, бо потрапили під удар першими. Велике виробництво трималося довго, але наразі й воно зупиняється через брак електроенергії та сировини і параліч залізничних перевезень. Крім того, паралельно з цими невтішними процесами спостерігається відплив населення з епіцентру конфлікту. Міста порожніють, і невідомо, чи відновиться там колись та кількість мешканців, яка була раніше.
Ні для кого вже не секрет, що на окупованих територіях України кілька місяців триває гуманітарна катастрофа. Масштаби руїни невтішні. Донбас переживає один із найтрагічніших періодів у своїй історії і, цілком імовірно, вже ніколи не зможе вийти на свої колишні економічні та демократичні показники. У такій ситуації прогнозувати подальшу долю бізнесу в регіоні практично неможливо. Перемир’я, якого начебто вдалося досягти, не додало визначеності, а, навпаки, ще більше все заплутало. По-перше, не зрозуміло, чи воно виконуватиметься. По-друге, досі нічого не відомо про майбутній статус окупованих районів: яка влада, які закони там діятимуть? По-третє, ніхто не знає, яким чином відновлюватиметься Донбас і як швидко це станеться. Невизначеність і невтішні прогнози щодо майбутнього захоплених бойовиками територій змушують бізнесменів та кваліфіковану робочу силу максимально швидко шукати нові робочі місця. І ті, хто знаходить для себе вдалі варіанти, вже не захочуть від них відмовлятися й повертатися у невідомість навіть після припинення вогню.
Вже зараз можна стверджувати, що частина бізнесменів, які втекли з Луганська та Донецька, назад не повернеться. Це передусім стосується тих підприємців, які вже вивезли звідти устаткування. Один із них – Володимир Вєсьолкін із Горлівки, який встиг вивезти з міста свою міні-пекарню ще до початку воєнного конфлікту. Зараз він орендує цех у Вишгороді під Києвом і пече хліб для столиці. Каже, повертати обладнання назад уже немає сенсу, навіть якщо буде можливість знову працювати на Донбасі. Так само розмірковує й інший представник середнього бізнесу з Донецька, який просив не називати свого справжнього ім’я, бо в нього ще є нерухомість на окупованій території. Руслан (назвемо його так) перемістив у Західну Україну своє невеличке виробництво з пошиття одягу. Раніше продавав продукцію підприємцям на базарі «Аквілон» у Донецьку, а тепер планує освоювати ринки європейських країн. Напевно, є десятки подібних прикладів.
Читайте також: Як переоблаштувати Донбас
«Навіть якщо зараз війна скінчиться, хто мені дасть гарантію, що завтра все не почнеться знову? Ситуація дуже хитка. Як можна працювати в якійсь «ДНР», коли там ні влади, ні законів, ні Конституції. Сьогодні Стрєлок, чи хто там замість нього, скаже: працюйте. А завтра його приберуть, прийде хтось інший і все відбере. І нікому буде поскаржитися. Який бізнес там можна починати? Тільки ширку варити та пальонку розливати, більше я не знаю», – каже Руслан.
Заперечити його слова важко. Доки владою на Донбасі де-факто є бойовики, ніякого відродження бізнесу очікувати не слід. Після остаточного припинення вогню, звісно, відкриються магазини, ринки й заклади харчування, але великі компанії та виробництва не поспішатимуть повертатися на нестабільну територію.
Остання заява Юрія Луценка про майбутні «інженерні споруди» по периметру окупованих «ДНР» районів Донеччини та Луганщини також не додає оптимізму тим бізнесменам, чиї амбіції йдуть далі, ніж торгівля цигарками в кіоску. Засновувати перспективну компанію в резервації, оточеній колючим дротом, дурнів немає. По той бік «стіни», швидше за все, не буде ні справедливих судів, ні правової держави, ні демократичної влади. У резервації буде встановлено диктат озброєних угруповань, які вже по факту є владою в регіоні.
Майбутнє окупованих районів, імовірно, буде схоже на життя Придністров’я, де так само захопили владу озброєні радикальні бандформування, підконтрольні Москві, які з часом легалізувалися та зосередили у своїх руках весь місцевий бізнес. Фактично Придністров’ям володіє компанія «Шериф» олігарха Віктора Гушана, яка є монополістом у кількох галузях республіканської промисловості. На початку 2000-х Гушан разом зі своїм партнером за копійки приватизував майже всі більш-менш перспективні підприємства в невизнаній республіці, які увійшли до його бізнес-імперії. По факту приватизація була просто захопленням, бо Молдова її результатів не визнала. Але це не заважає корпорації «Шериф» працювати та експлуатувати свої заводи. Конкурентів у неї немає і не передбачається.
Читайте також: Донбас. Період застою
В розпорядженні донецьких сепаратистів уже зараз є територія з населенням близько 4 млн, яка має кордон із Росією. Це немаленький ринок, який незабаром буде поділений між місцевими угрупованнями, а також структурами з Росії, які заграбастають усе, що становитиме бодай якусь цінність. Але ті підприємці, які досі будували власний бізнес на тій нещасливій землі, будуть чужими на цьому святі переходу власності від працьовитих до озброєних.
Тож прогнози для бізнесменів із Донеччини наразі не є оптимістичними.