Хто сказав би, що в перші місяці 2025 року гарячою темою міжнародної політики стане Гренландія? А втім. Зазіхання на цей острів Дональда Трампа спантеличило багатьох політиків. Насамперед у Данії, бо найбільший острів світу підпадає під юрисдикцію Копенгагена, але також у Брюсселі, Парижі, Лондоні, Оттаві, Берліні, а ще в самій Гренландії, яка готується до парламентських виборів у квітні.
Нехай територіальні претензії нової адміністрації Штатів висловили тільки вербально, заяви Трампа не варто списувати лише на ексцентричність політика. Насамперед тому, що він не перший американський лідер, який волів би «придбати» Гренландію. До нього інтерес до острова виявляли президент Ендрю Джонсон 1867 року, затим Вільям Говард Тафт 1910-го та Гаррі Трумен 1947-го. Та й сам Трамп під час першого свого мандату висував ідею «купити» Гренландію. Отже, мова не про каприз, а про стратегію і не таку вже нову.
У Гренландії слова нового лідера США сприйняли серйозно.Настільки, що 4 лютого ухвалили новий закон про фінансування політичних партій. Напередодні парламентських виборів, які відбудуться через два місяці, автономна данська територія заборонила своїм політсилам приймати фінансування з-за кордону. Крім того, жоден з кандидатів не має більше права отримувати на свою підтримку більше як 200 000 крон (€27 000) від приватних донорів з обмеженням у 20 000 крон на жертводавця.
Внутрішня політична ситуація в Гренландії ще до заяви Трампа не була простою. На величезному острові, який за площею в чотири рази більший за Україну, мешкає лише 56 000 осіб. 85 % території перебувають під грубим шаром криги й снігу. 90 % населення становлять інуїти, які впродовж багатьох років порушують питання про відокремлення острова від Данії. Чому? Бо, попри данські гроші (а це 60 % бюджету острова й майже чверть його ВВП), гренландці мають безліч проблем з роботою, освітою, медициною, транспортом і довкіллям.
Єдине справжнє місто — це столиця автономії Нуук. Тут мешкає більше третини всього населення острова, а в найближчому майбутньому може оселитися більш ніж половина. Інші населені пункти помалу спустошуються. Немає доріг, які з’єднували б найбільші три міста: подорожі здійснюються на човнах, літаках або гелікоптерах. Гренландія має багаті родовища, але видобувати їх нині нереально через суворий клімат і дефіцит місцевої робочої сили, ще й немає спеціальної інфраструктури. Острів переважно живе з рибальства й туризму, також там високий рівень безробіття, алкоголізму й інших тяжких залежностей.
Проте бажання відокремитися від Данії не означає, що мешканці Гренландії мріють стати американцями. Навпаки, згідно з опитуванням, яке провело агентство Verian та оприлюднило 28 січня щоденне видання Berlingske, приблизно 85 % гренландців не хочуть переходити під юрисдикцію Америки. Прем’єр-міністр Гренландії Муте Еґеде пообіцяв скликати референдум про незалежність острова. Якщо він переможе на наступних виборах 6 квітня 2025 року, що найпевніше й станеться, референдум з імовірністю 90 % відбудеться.
Та чи вдасться гренландцям побудувати реальну незалежність, насамперед економічну? Надра острова містять родовища урану, рідкісних і дорогоцінних металів, вугілля, графіту, літію, а також нафти й газу. Справжній острів скарбів, нехай із суровим кліматом.
Хто мріє вкластися в розробку місцевих родовищ? Американці, китайці, росіяни. Європейці аж задовго вагалися. Конфлікт великих інтересів намалювався не сьогодні, але в Брюсселі й Копенгагені досі не знаходилося достатньо політичної волі з ним розбиратися. Тож події Гренландії розвиваються набагато швидше, ніж європейці встигають на них реагувати.
В останні дні січня у відповідь на промову Трампа прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен навідалася до Берліна, Парижа й Брюсселя. Вона зустрілася з Олафом Шольцем, Емманюелем Макроном і Марком Рютте, Генеральним секретарем НАТО, щоб заручитися їхньою підтримкою. Співрозмовники висловили «глибоку стурбованість», і лише міністр закордонних справ Франції навздогін до візиту зазначив, що не виключає відряджання до Гренландії європейських військ, «якщо на карту поставлять інтереси нашої безпеки». Голова Військового комітету ЄС, австрійський генерал Роберт Бріґер, 1 лютого також порушив питання про можливість відряджання європейських військ на острів. Водночас усі тихо сподіваються, що Трамп не наважиться застосувати силу, бо за своїм складом характеру він звичний радше торгуватися, ніж воювати.
Але Вашингтону й не конче треба вдаватися до прямого застосування зброї. Американська військово-повітряна база в Гренландії вже є: у містечку Пітуффік, (колишній Туле) на крайньому північному заході. Згідно з угодою, яку підписали 1951 року, «Сполучені Штати апріорі мають право збільшувати свою військову присутність, якщо вони проінформують про це владу Гренландії та Данії», — повідомляє французький часопис Les Echos. Щоб розгорнути інші військові об’єкти на острові й здобути привілейований доступ до міжнародних аеропортів Канґерлуссуак, Нуук і Нарсарсуак, Трампу достатньо попередити Нуук та Копенгаген, і в цьому випадку він навіть не порушить міжнародне право.
Внутрішня політична ситуація в США цілком сприятлива для таких кроків. Трамп здобув підтримку більшої частини республіканської адміністрації, якої не мав під час свого першого президентського мандату. Електоральна й парламентська база президента консолідувалася, і світ побачив, що «пересічний американець» не так щоб вороже ставиться до ідеї «купівлі» нових територій. Згадаймо, що саме так Сполучені Штати долучили в ХІХ столітті Луїзіану, Флориду, Техас та Аляску. Теоретично застосування сили щодо Гренландії мало б наразитися на спротив Конгресу. А от «гібридний», політичний та економічний тиск внутрішнім опонентам буде зупинити набагато важче.
Американський інтерес до Гренландії, яка географічно дійсно ближча до Америки, ніж до Європи, не новина. Уперше про бажання «купити» острів Дональд Трамп почав казати 2019 року. Уже 2020-го США відкрили своє консульство в Нууці. А що європейці? Офіс ЄС з’явився в столиці Гренландії лише 2024-го. «Що вражає при перечитуванні дорожніх карт Європейського Союзу, особливо для Європейської Арктики, так це те, наскільки вони є беззмістовними й відірваними від політичних і геополітичних питань, — вважає колишній французький сенатор Андре Гаттолен, автор доповіді Сенату 2014 року під назвою «Гренландія — перехрестя між Європою та Арктикою?». — Що стосується Гренландії, то тут взагалі ще не було зроблено жодних глибоких роздумів».
Гаттолен наголошує, що у свідомості американських стратегів «територія, яку треба захищати й контролювати, не обмежується північним узбережжям континенту, а поширюється на всю північну зону Атлантичного океану — від Гренландії до Норвегії, через Ісландію і Британські острови». На його думку, рано чи пізно Ісландія також стане предметом посиленого інтересу з боку Білого дому. «Арктика, безперечно, є найкоротшим шляхом між Сполученими Штатами, з одного боку, і Росією та Китаєм, з іншого. Тому в разі конфлікту високої інтенсивності Вашингтону треба буде терміново відновити свої північні оборонні лінії, від Аляски до Гренландії, перетинаючи Канаду, подібні до тих, що існували за часів Холодної війни, — до того, як їх було демонтовано після розпаду СРСР».
Ситуація з Гренландією підштовхує до висновку, що американський президент не лише закликає «докорінно переглянути» нинішній світовий устрій, а й почав діяти. «Він не вперше переосмислює доктрину Монро від 1823 року, що мала гарантувати домінування США над континентом у протистоянні з тогочасними європейськими колоніальними державами. З однією відмінністю, — уточнює колишній французький сенатор Андре Гаттолен. — Сполучені Штати вже не є державою, що розвивається, вони стали наддержавою, яка відчуває виклик з боку таких гравців, як Китай і Росія».
Нова геополітична ситуація формується на наших очах і дуже швидко. США починають ризиковану гру за власними правилами. Європейці мусять звикати, що епоха беззастережної американської підтримки, імовірно, добігає кінця. Що далі? Як і з ким розбудовувати власне європейську безпеку? Чи здатна буде Європа захищатися на випадок прямої агресії, якщо американці дійсно вийдуть з НАТО?
Формально, у Договорі про Європейський Союз існує Стаття 42.7, також відома як «положення про взаємну оборону». «Якщо держава-член стане об’єктом збройної агресії на своїй території, інші держави-члени нададуть їй допомогу й сприяння всіма засобами, які є в їхньому розпорядженні», — зазначає документ. Але що означає «сприяти всіма засобами»? Висловлювати «глибоку занепокоєність» згодиться? Крім Макрона, ніхто не каже, що безглуздо довіряти безпеку своєї домівки комусь іншому. Та хто його чує? Європейські лідери заклякли в нерішучості. А тим часом Гренландія швидко може стати прецедентом «повзучого» економічного поглинання данської території Америкою на очах у безпорадного світу. І якщо конфлікт станеться між двома членами НАТО, що ж тоді залишиться від організації?
Купівля острова, добровільний альянс зі Штатами чи збройне захоплення… Коли великі держави зосереджуються лише на власних інтересах, можливо все. Мабуть, ніколи ще нові безпекові правила планети не залежали від виборів у далекій Гренландії, та, схоже, цей час настав.