Це неабияк псує роботу журналістам і політологам, котрі намагаються прогнозувати перебіг вітчизняної політики. За останні дні ЗМІ не раз прогнозували призначення Кабміну й навіть наводили його персональний склад – із посиланням на «джерела», котрі в підсумку виявлялися або некомпетентними, або маніпулятивними.
Звичайно, коли всі рішення в остаточному підсумку приймає одна людина, назвати у ЗМІ того чи іншого претендента «без п’яти хвилин» міністром, чия доля вже нібито вирішена – це хіба що зашкодити зазначеному претендентові.
Водночас зрозуміло, що «незамінні» в уряді Азарова, котрий правильніше називати урядом Януковича, є. Тоді як пристойної лави запасних, навпаки, немає. Відтак складно уявити новий-старий уряд, скажімо, без міністра палива й енергетики Юрія Бойка. Адже саме в його руках, а точніше, в голові – всі енергетичні схеми країни. В першу чергу – газові, що принципово важливо напередодні вирішальної спроби Кремля загнати Україну у стійло Митного союзу за допомогою газового шантажу.
З іншого боку, важко буде зрозуміти, якщо в уряді залишиться міністр освіти й науки Дмитро Табачник, в чому впевнені практично всі джерела. Ректорів, учителів, студентів міністр-експериментатор давно «дістав» далеко не тільки своєю українофобією; половина урядовців, включно з Азаровим, його терпіти не може; нарешті, сам Янукович теж явно не відчуває до Дмитра Володимировича особливої поваги… Тут хочеш не хочеш, а замислишся про «руку Москви» – адже інших раціональних аргументів для перебування пана Табачника міністром просто не проглядається.
Російське лобі – один із чинників, що впливають на формування уряду. Крім того, визначальними будуть інтереси так званої «групи Фірташа», Рината Ахметова та, звичайно ж, «Сім’ї». При цьому Янукович намагатиметься зафіксувати систему стримувань і противаг, котра забезпечить його вирішальний вплив на роботу Кабміну.
З російським чинником все зрозуміло. Персон, котрі не на словах, а на ділі забезпечували б про європейський курс України, в команді «професіоналів» Януковича просто немає. Тому й призначити в уряд когось категорично неприйнятного для Кремля він не може. Водночас той же Табачник чи міністр оборони Дмитро Саламатін, з погляду Москви, виглядають «кращими з кращих». Тож їхнє залишення в уряді можна буде розглядати в тому числі як реверанс Путіну. Показовим також буде те, чи збереже свою посаду «гнучкий» голова МЗС Костянтин Грищенко, чи його замінять на відверто неєвропейську фігуру.
До «групи Фірташа», крім згаданого вище Юрія Бойка, відносили Валерія Хорошковського. Останній, як відомо, гучно подав у відставку з посади першого віце-прем’єра й міністра економіки, мотивуючи це тим, що, мовляв, не згоден із поверненням у прем’єрське крісло Миколи Азарова.
До певної міри це, як не дивно, так і є. Тиждень уже писав про протистояння «групи Фірташа» та Азарова, котре вихлюпнулось навіть на сторінки європейської преси.
Читайте також: Азаров vs Фірташ
Водночас зрозуміло, що якби справа була в прем’єрові, то Хорошковський виступав би з демаршами ще одразу після внесення кандидатури Азарова в парламент. Тож найочевидніша причина його добровільної відставки полягає в тому, що Янукович і не збирався залишати Хорошковського першим віце-прем’єром. А може, і взагалі в уряді.
Те, хто обійме тепер цю посаду, покаже, наскільки ослабли позиції «групи Фірташа». Можливо, це буде представник «Сім’ї» – той же глава Нацбанку Сергій Арбузов, котрого раніше називали кандидатом у прем’єри, або міністр фінансів Юрій Колобов. Проте частіше називають Андрія Клюєва, котрий уже був першим віце, але відправився «у заслання» до Ради нацбезпеки й оборони. Клюєв вважається головним опонентом керівника президентської адміністрації Сергія Льовочкіна, котрого також відносять до «групи Фірташа». Відтак його повернення буде для цієї групи недобрим знаком.
Звичайно, в усіх цих розкладах слід мати на увазі умовність поняття «група». Ті ж Бойко чи Льовочкін – досить вагомі фігури й самі по собі. Це стосується і віце-прем’єра з інфраструктури Бориса Колеснікова та міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової, котрих відносять до групи впливу Ахметова. Перепризначення зазначених осіб у Кабмін зовсім не означатиме якихось особливих преференцій для Ріната Леонідовича, котрий усі потрібні йому преференції може отримати безпосередньо від глави держави.
Інша річ – можливий, хоч і малоймовірний, «проліт» того ж Колеснікова повз віце-прем’єрське крісло. В такому разі дуже цікаво було би побачити, хто зі ставлеників «Сім’ї» сяде на його місце. А що це буде саме ставленик «Сім’ї», сумніватись не доводиться – чужим таке золоте дно, як інфраструктурні проекти, не довіриш…
Те ж стосується і крісел міністра екології та міністра аграрної політики. Едуард Ставицький та Анатолій Присяжнюк згадані поруч не лише тому, що мають добрі взаємини. Обидва вони також довели вміння реалізовувати, скажімо так, масштабні проекти з благословення Віктора Януковича – досить згадати приватизацію «Межигір’я», проведену через НАК «Надра України» під час керування там Ставицького, або епопею з компанією «Хлібінвестбуд», котра «наварила» мільярди завдяки проведеному відомством Присяжнюка обмеженню на експорт зерна.
Нині перед обома керівниками стоять іще епохальніші завдання: прихід в Україну великих західних нафто- та газовидобувних компаній і підготовка до приватизації землі. Якщо вже міняти коней на таких переправах, то тільки на ще надійніших. Поки що важко уявити, хто б це був.
На завершення нагадаємо, що вплив тих чи інших груп та апаратна вага їхніх висуванців залежать не тільки від наявності цих висуванців на посадах, а й від прописаних під ці посади функцій. Можна бути «просто» віце-прем’єром, а можна на цій посаді опікуватись фінансами, економікою й торгівлею, або вуглепромом. Що, як правило, нівелює формальні повноваження профільного міністра. Які й кому роздасть важелі Віктор Янукович, стане відомо вже найближчим часом.