Нині навіть російські експерти визнають, що шансів у президента Асада утримати контроль над Сирією залишається не більше 10%, а це означає, що його президенству залишаються лічені місяці, якщо не тижні чи дні.
Обтяжливий гість
Пошук запізнілого компромісу, однак, ще зовсім не значить, що Росія готова до прийняття Асада на своїй території. Адже політичний притулок для опального президента – це не лише розміщення на російській території членів його сім’ї, а й фактично термінова евакуація найближчих його політичних соратників.
Крім того, наданню політичного притулку Башару Асаду має передувати досягнення певного компромісу Росії із Заходом, а також і з тими політичними силами, котрі прийдуть у Сирії до влади пізніше. І тут, вкотре, виникає фактор військової бази Росії у сирійському місті Тартус. Який, по суті, і був однією із головних причин такої непоступливості росіян у питанні відсторонення Асада від влади.
Бо якщо Захід і наступне керівництво Сирії, погодяться продовжити перебування російських військових на сирійській території, то питання щодо долі Башара Асада здатне просуватися куди набагато швидше. Москві потрібні гарантії, і як тільки вони їх отримають, то увесь політичний клан «ассадінів» може пакувати свої валізи у далеку дорогу.
Враховуючи той факт, що Кремль завжди підходив до своїх колишніх політичних соратників з меркантильних позицій, відразу ж постає питання – а навіщо це все взагалі сьогодні потрібно Владіміру Путіну? Повалений Асад – це не що інше, як відпрацьований «політичний матеріал», який у подальшому не має жодної цінності для керівництва Росії.
Якщо, скажімо, Асад був би видатним комуністичним діячем епохи Леоніда Брежнєва, середини 70-их років минулого століття (на кшталт чілійського комуніста номер один Луїса Корвалана), то надання йому політичного притулку ще б мало певний сенс. У такому разі, цілком можна було б залучати його і соратників до, так званої, боротьби за мир, і отримувати від цього певні міжнародні політичні дивіденди. З Асадом все значно складніше. Знищуючи більше ніж рік мирне сирійське населення, він повністю втратив авторитет серед країн арабського світу.
Згаяний шанс диктатора
Ще пів року тому, якби він добровільно погодився відійти від керівництва Сирією, Башар Асад міг би отримати політичний притулок в одній із арабських країн. Так президент Тунісу ще в лютому 2012 року зазначив, що готовий розглянути це питання, якщо б Ассад звернувся до нього по допомогу.
Тепер же виглядає на те, що час звернення за допомогою до арабських лідерів упущений, і тому останнім його шансом не повторити сумну долю лівійського президента Муаммара Каддафі, залишається лише Росія. І це стало б оптимальним рішенням для того, щоб вийти із глухого кута, у якому нині опинилася Сирія. Так й росіяни пам’ятають його, як політика, з яким у них було пов’язано багато серйозних домовленостей, і вони пам’ятають, що Асад їх виконував.
Розглядаючи непросту ситуацію із сирійським президентом, можна зробити припущення, що навіть у разі домовленості про надання Башару Асаду політичного притулку Москвою, Росія може стати лише проміжною базою для перебування Ассада і його родини. І якщо він готовий буде піти на компроміси щодо швидкої відмови від влади і добровільно (хоча й і з великим запізненням) відмовиться від неї, то цілком можливі і інші прийнятні варіанти.
Одним із них може стати те, що перебування в Росії може протривати недовго. Десь рік чи два. А після цього, на найвищому міжнародному рівні, буде прийняте негласне рішення, що враховуючи цю добровільну відмову від влади, Башару Асаду з сім’єю буде дозволено перебазуватися до Великої Британії. Де, до речі, батько його дружини має власну клініку. Неофіційним поясненням цього дозволу може стати необхідність возз’єднання родини.
Але усі ці варіанти Башар Асад ще має заслужити. Він мусить продемонструвати і довести свою залишкову цінність для Росії. А для західного світу, свою поступливість і бажання не лише декларувати необхідність досягнення компромісів, але й зробити перші реальні кроки просування по цьому шляху.
Таким чином, президент Сирії опинився перед дуже нелегким вибором. Росія чекає від нього виконання усіх своїх негласних вимог, і лише після цього вона згодиться на його евакуацію. Захід, навпаки, без припинення сирійськими військами, котрі контролює Асад, вогню, не погодиться взагалі йому щось гарантувати.
Кинути не можна підтримувати
Падіння режиму Асада – є неминучим, однак питання полягає у тому, наскільки ще довго і криваво може продовжуватись його агонія. У цьому контексті варто звернути увагу на такий факт, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров почав активно заперечувати можливість взагалі надання політичного притулку сирійському лідеру. А знаючи те, що російську владу треба розуміти з точністю до навпаки, можна зробити припущення – раз Лавров це заперечує, значить вже майже прийняте рішення надати Асаду політичний притулок у Росії.
Проте, як вважають російські експерти: «Для реальної підготовки такого кроку абсолютно необов'язково Лаврову робити якісь офіційні заяви «за» або «проти». У даній ситуації це один з можливих варіантів, хоча він і не такий вже й простий. Захід навіть йде на своєрідну поступку Росії, даючи їй зіграти якусь важливу роль, при цьому — позитивну, в дозволі гасіння конфлікту, що палає. Але сам Асад, мабуть, тікати з країни ще ж не готовий. Можливо, і був би згоден, але він не побіжить один. У нього величезний «хвіст», і якась частина цього «хвоста», звичайно, поїде з ним — це сім'я, якісь рідні та близькі люди. Але всіх наближених забрати він не зможе, і тоді почнеться жахлива різанина, будуть вбивати тих, хто його підтримував».
Цікаво, що навіть ті російські експерти, котрі нібито претендують на певну об’єктивність, дуже переживають, що ж буде далі з прихильниками режиму Асада. І чомусь не дуже задумуються над тим, що з часу початку народного повстання уже загинуло 16,5 тис. мирних сирійців. І ця страшна цифра зростає з кожним наступним днем. А неодноразове постачання зброї Дамаску владою Путіна, лише ще більше поглиблює кризу в Сирії.
Очевидно, на початку свого чергового президентства, Путіну зовсім не хочеться публічно показувати, що він взяв на себе місію патрона диктаторських режимів по всьому світу. Але, з іншого боку, путіністи аж ніяк не можуть собі дозволити залишити дружні їм репресивні режими без російської опіки. Тому і ведуться подібні, занадто складні ігри, на сирійському напрямку.
Москва не може так просто відмовитися від публічної підтримки Башара Асада. Адже, у такому разі, усі інші її політичні клієнти, типу венесуельського диктатора Уго Чавеса, іранського президента Махмуда Ахмедінежада та нового лідера Північної Кореї Кім Чен Уна, більше не захочуть визнавати керівну роль Кремля у протистоянні зі Сполученими Штатами. Знаючи, що Владімір Путін здає своїх, і поводиться із тими, хто вже втратив владу, як із повністю відпрацьованим політичним матеріалом.
Хоч, складається враження, що Асад відгородився від сирійської реальності, і зовсім неадекватно розуміє все те, що відбувається на підпорядкованих йому територіях, проте у нього залишається лише два реальних виходи: або підготуватися до поспішної евакуації до Росії, або ж неспішно готуватися до транспортування до Міжнародного трибуналу в Гаазі.