Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації України, днями опублікував у своєму телеграм-каналі допис «Як держслужбовцям пришвидшити роботу за допомогою штучного інтелекту». І його тези нібито цілком адекватні сучасності. Йому треба з’ясувати щось про «процес формування політики для розробки нової операційної моделі для Мінцифри». Він спитав ШІ (ChаtGPT) про двадцять найкращих книжок на цю тему й купив їхні електронні версії. Далі завантажив їх в інший ШІ-сервіс, який коротко про них розповів, і Федоров замість двадцяти книжок прочитав дві найінформативніші. У підсумку він «за тиждень отримав глибоке розуміння теми, яку міг би вивчати місяцями. Це конкретний інструмент пришвидшення роботи». І цілком закономірний висновок: «Якщо ми не впроваджуватимемо АІ — відстанемо від усього світу, тому зараз у команді ключовий фокус саме на штучному інтелекті».
Утім, диявол, як завжди, ховається в деталях. Природне бажання переважної більшості сучасних людей: у стрімкому й перенасиченому інформацією світі не хочеться гаяти час на другорядне, хочеться читати основне, або ж, як сформулював Михайло Федоров, «завантажуєте книгу, ставите запитання й дізнаєтеся, чи є в книзі потрібна вам інформація, замість витрачати час на читання зайвої літератури». Питання якраз у тому, як визначити, яка література зайва. Звісно, можна послухати експертів чи почитати відповідні статті, однак на це теж потрібен час. Простіше дати завдання ШІ, і він зробить відбір за вас. Та от тільки чи підбере ШІ для вас найкраще?
Нещодавно ми писали про кризу фактчекінгу у світі: «Видавництва часто ставляться до фактчекінгу як до “витрат, яких можна уникнути”, перевіряючи інформацію вибірково для економії часу й ресурсів. Або ж замовляють експертну оцінку в редакторів-фрилансерів або друзів авторів, яким можна заплатити менше. І більшість покладається на те, що автор використовує надійні джерела й проводить власну перевірку фактів. Усе це, зрештою, призводить до поширення неправдивої інформації, адже книги цитують у наукових роботах, пресі й освітній сфері, й існує ризик, що такі “нефакти” будуть повторюватися, поки зрештою не стануть інформацією, якій вірять. Відтак і ШІ набагато складніше ідентифікувати достовірні джерела, тож це замкнене коло: люди не мають часу на якісний фактчекінг, а штучний інтелект не може відрізнити правдиве від неправдивого».
Отже, довіряти ШІ у відборі книжок навряд чи можна стовідсотково. Усе ж похибка може бути така, що користь від його вибору буде невелика. Та й якщо ви раніше мали справи з тим-таки ChаtGPT, то знаєте, що він часто «вигадує» певну частину інформації (відсоток залежить від конкретики запиту), пропонуючи вірогідне й правдоподібне замість перевіреного й об’єктивного.
Зрештою, радує, що Федоров усе ж прочитав бодай дві книжки, бо пам’ятаємо про іншого нашого високопосадовця, міністра розвитку економіки, торгівлі й сільського господарства України Тимофія Милованова, який 2019 року заявляв, що читати книжки йому нудно, а тому він їх не читає, бо він науковець: «Я постійно навчаюся. Я створюю нові наукові статті й освітні курси. Я розвиваю бізнес. Я вважаю освіту найважливішою метою кожної людини. Але я книжок не читаю та іншим не раджу. Книжки — це развлєкуха, а не освіта. Сьогодні мені подобається інша развлєкуха — серіали й кіно, подорожі й ресторани. А також танці та клуби. Так, інколи я читаю книжки, але тільки для развлєкухи. Серйозні книжки. Для фану. Я вважаю, що займатись освітою через читання книжок — самообман. Ніхто сьогодні так не вчиться. Читання — це пасивний метод сприйняття інформації. А сьогодні освіта відбувається через активний метод. Через дискусії, дебати, суперечки. Сучасна людина вчиться через практику й творчість. Через пошук нових рішень для нових викликів, на основі не системних, а клаптикових знань. Ці клаптикові знання — порада колеги, кейс від бізнес-тренера, параграф з вікіпедії. Ніхто сьогодні не сідає читати книжку, щоб розв’язати якусь проблему. Ні, всі використовують сусіда або гугл». Зводячи книжки винятково до розваги, а не освіти, Милованов легко перекреслив наукову діяльність низки світових інститутів, де науковці пишуть монографії та дослідження, які обсягом більші за статтю, бо ж не завжди складну ідею можна викласти в короткому форматі чи відео. Чи, додамо із сучасного ракурсу, у вигляді «інсайтів з кожної» книжки, які надає ШІ.
Заяви Михайла Федорова не випадково суголосні з думками Білла Ґейтса, який вважає, що ШІ невдовзі замінить більшість лікарів і вчителів. Урешті-решт, на його думку, штучний інтелект не зможе замінити тільки три професії: кодерів, біологів та експертів з енергетики.
І коли все це ще лунає в часи, коли Дональд Трамп вирішив ліквідувати Міністерство освіти США, то чомусь на думку спадає есей італійського інтелектуала Умберто Еко, який ще на початку 1990-х казав, що ми живемо в добу нового Середньовіччя з його, зокрема, ієрархізацією знання, гіпертрофованою цитатністю, посиланнями на авторитети й культом інтерпретації (останнє про те, що правда й брехня — лише аспекти тлумачення, а не об’єктивна істина). Звісно, наше нове Середньовіччя буде комфортніше за старе: з електрикою і централізованим опаленням. Зі смартфонами й планшетами. І зі штучним інтелектом, який буде замість нас читати книжки й, вочевидь, ставати дедалі менше штучним і дедалі більше інтелектуальним. Настільки, що одного дня він навіть, можливо, стане міністром. Втім, наскільки велика імовірність цього — пропоную спитати у ChаtGPT.