Моя знайома працює в міжнародній компанії, одне з відділень якої розташоване в Ростові-на-Дону. Якось під час нашої розмови вона обмовилася, що почувається, наче в казармі або комендатурі: такої кількості солдатів і військової техніки на ростовських вулицях вона ще ніколи не бачила. Тому побоювання України щодо можливої ескалації конфлікту на Донбасі цілком виправдані й порох треба тримати сухим. Але чи варто чекати удару ще й з боку Білорусі? Чи надасть Лукашенка коридор російським військам і чи воюватиме на боці Росії білоруська армія? Виходячи з наявних даних, такий варіант украй сумнівний.
Навчання «Запад-2021» на території Білорусі заплановано на вересень. Попередньо в них візьмуть участь сили Західного військового округу Росії та Збройних сил Білорусі. Почнемо з того, що «Запад» — це складник чотирьох основних регіональних навчань Росії, що відбуваються по черзі: «Схід-2018», «Центр-2019», «Кавказ-2020», а тепер і «Запад-2021». Повний масштаб навчань «Запад-2021», які будуть зосереджені в Московській, Брянській, Смоленській й Курській областях, а також у Калінінграді, ще не визначено.
Заступник начальника Генштабу Білорусі Павел Муравейка розповів, що навчання «Запад-2021» будуть зосереджені на боротьбі з крилатими ракетами й безпілотними літальними апаратами. Повідомляють також, що навчання буде зосереджено на нетрадиційних бойових засобах, зокрема радіоелектронній боротьбі (РЕБ) та відпрацюванні дій з військової розвідки. На думку Москви й Мінська, навчання покликані імітувати ескалацію воєнного конфлікту із умовною державою. «Але не хочу, щоб формувалася ілюзія. Ми вивчаємо й апробовуємо також наступальні дії, застосування сучасних форм і методів боротьби проти гібридних дій, розглядаємо питання інформаційного протистояння», — зазначив Муравейка.
Читайте також: «Мотор Січ» і російський вплив
Що показово? По-перше, терміни навчань. До вересня ще далеко, а тому немає жодного сенсу зараз зосереджувати сили для «навчань» під Брянськом і Смоленськом. До того ж зосереджують їх, за наявною інформацією, у Воронежі та Ростові-на-Дону, що не зовсім відповідає планам і задумам навчань «Запад-2021». По-друге, привертає увагу «оборонний» складник навчань. РЕБ, протидія безпілотникам і крилатим ракетам — це, ймовірніше, висновок із Карабаґської війни Вірменії та Азербайджану, у якій останній переміг зокрема завдяки безпілотникам. Навряд чи такий сценарій навчань може стосуватися наступальних дій у бік України.
Щодо позиції Мінська, то, як відомо, Аляксандр Лукашенка перебуває під санкціями ЄС. А найближчим часом щодо його режиму почнуть діяти й санкції США. Тому втручатися у воєнний конфлікт, коли для цього немає жодних причин, йому не цікаво. «Втягнутися у війну в рамках блоків ми не можемо. Навіть якщо Україна першою почне бойові дії на Донбасі, це буде операція на своїй території — а отже, відсутня ключова причина (вторгнення на територію Росії як члена ОДКБ), — зазначає білоруський військовий експерт Ягор Лебядок. — Відповідно, правових підстав залучати Білорусь у рамках блокових зобов’язань не буде. Абсолютно те саме ми спостерігали в Нагірному Карабаґу — не було вторгнення на територію самої Вірменії, а тому Росія не втручалася. Але якщо Україна спробує відвоювати Крим, ситуація буде дещо складнішою, і в такому разі Білорусь може визнати Росію в її нинішніх кордонах із Кримським півостровом. Тоді будь-які воєнні дії на території Криму автоматично стануть нападом на Росію. У такому разі білоруські військові зможуть сприяти російській стороні в рамках ОДКБ. Раніше Лукашенка вже називав Крим де-факто російським, але де-юре Білорусь цього не визнавала». Що ж до регіонального угрупування військ Білорусі та Росії, то, як наголошує Лебядок, воно має «конкретну територіальну приналежність — захист західних рубежів союзної держави». Проте питання, чи Лукашенка в умовах ослабленої системи європейської безпеки й міжнародного права звертатиме увагу на юридичну сторону справи, залишається відкритим.
Якщо ж Лукашенка таки ухвалить рішення «допомогти» Путіну, то створення умовного «північного флангу» сильно ускладнить становище України. До того ж початок реального воєнного конфлікту для білоруської влади — це привід легально встановити тотальний контроль над власною країною. Народ буде частково відмобілізований і перебуватиме під жорстким контролем навіть у разі виходу деяких білоруських військових частин за межі Білорусі. Водночас такі дії поставлять хрест на можливості Лукашенки хоч якось налагодити відносини із Заходом і в найближчі роки вийти з-під прямого впливу Путіна.
Читайте також: Ударні армії та інші атрибути російських намірів
«Звісно, в разі війни народ буде «накачаний» ненавистю до України, оскільки там убиватимуть наших солдатів, і прагненням до перемоги, що, найімовірніше, сподобається Лукашенці. Тих, хто висловлюватиме інші думки, швидко «вилучатимуть» з інформаційного поля й суспільства під приводом воєнного часу. Також можна впевнено сказати, що в разі такої війни в нас будуть розміщені російські війська, які не підуть і після закінчення конфлікту», — ділиться Лебядок. Його думка також має право на життя, але Лукашенка таке навряд чи допустить з однієї простої причини. З тієї самої, з якої він жорстоко придушує в Білорусі навіть найменші вияви протестної активності: це загрожує його особистій владі.
Чи залишаться російські війська після навчань на території Білорусі? Як і у випадку з навчаннями «Запад-2017» — сумнівно. Уся державна машина Білорусі зараз працює тільки над тим, щоб забезпечити збереження особистої влади Лукашенки. І він чудово розуміє, що російські війська в Білорусі — це потенційні «зелені чоловічки» і «ввічливі люди», які стануть точкою напруги не тільки для України, а й для нього особисто. Лукашенка нині слабий як ніколи. Над тим, чи варто за нього триматися, в держапараті зараз замислюються взагалі всі, і силовий блок зокрема. Саме тому Лукашенка так активно тасує кадрову колоду та ледь не раз на пів року змінює міністрів-силовиків.
Більшість силовиків до Лукашенки ще лояльні: адже він зараз повністю від них залежить і з нього можна сукати мотузки, лякаючи ослаблену психіку диктатора «майданами» й «польсько-литовськими ляльковиками», які навіть у сні бачать, як прибрати Білорусь до рук. Однак якщо в Білорусі з’явиться досить велике угруповання наступальних російських військ, хтось може задуматися і про державний переворот. І в такому разі жоден ОМОН Лукашенку не врятує, бо ОМОН теж дивиться в бік Росії. У Білорусі вони вчинили стільки злочинів, що вибір у них невеликий: або застрелитися відразу після зміни влади, або втекти з країни. І напрямок для втечі єдиний — Російська Федерація.
Що ж до настроїв пересічних білорусів, то вони ставляться до України як до дружнього, якщо не братнього, народу. Щодо офіційної пропаганди, то чимало експертів схильні значно перебільшувати її вплив на громадську думку. Для більшості населення пропаганда працює з точністю до навпаки: якщо когось лають у телеефірі, отже, ця людина гідна. Якщо з України чи Польщі ліплять «образ ворога» — це означає, що вони друзі. Незалежної соціології в Білорусі давно немає, але за даними незалежних інтернет-опитувань, білоруському телебаченню довіряють тільки 11% населення. За даними опитування серед активних учасників торішніх протестів, як напрямок для еміграції приблизно 30% вибрали б Україну.
Тому ймовірно, що в разі перекидання в Білорусь військ для війни з Україною можуть початися акції саботажу. Наприклад, ще восени 2020-го однією з форм білоруського протесту було «закорочування» залізничних шляхів. Виявляється, якщо рейки з’єднати між собою дротом, диспетчер отримає сигнал, що на цій ділянці шляху стоїть потяг. Звідки він там узявся й чи справді там перебуває — невідомо, але диспетчер у такому разі мусить віддати відповідні вказівки. Потягу, який справді слідує цим шляхом, доведеться значно знизити швидкість або його переведуть на інший шлях. Імовірно, в разі перекидання російських військ така практика знову стане масовою.
Читайте також: Світові ЗМІ про ескалацію на кордоні: Москва хоче залякати не стільки Україну, скільки «партнерів» в ЄС
Що ж до білоруської армії, то торік восени вона всупереч усяким законам була залучена до придушення мирних протестів. Особливо відзначилися Сили спеціальних операцій, бійці яких убили в Бресті одного з учасників протесту (і це вже доведено в ході судового засідання). Але одна річ — боротися з неозброєним демонстрантами, й зовсім інша — з професійнішою українською армією, яка має сучасне озброєння й досвід ведення бойових дій. У білоруській армії такого досвіду немає, і жодні навчання на зразок «Заходу» цього не компенсують.
Тому якщо Лукашенка вплутається в авантюру Путіна й відправить білоруські війська до кордону з Україною, то вони знатимуть, що рішення ухвалив їхній головнокомандувач із сумнівною легітимністю; що бойовий досвід української армії перевершує досвід білоруської; і що це буде війна проти дружнього народу в інтересах іншої держави. Не варто забувати, що у своєму цивільному житті чимало білоруських солдатів і офіцерів відпочивали на українських курортах і їздили на шопінг у Хмельницький, Чернігів, Київ. Усе це, безумовно, не сприятиме високому бойовому духу білоруської армії. І цілком можливо, що серед офіцерів визріє якась «змова капітанів», унаслідок чого танки білоруської армії виявляться не під Черніговом, а біля резиденції «президента ОМОНу». І такий варіант розвитку подій імовірніший, ніж удар по Україні з Півночі. Так, «маленька переможна війна», може, й була б зараз потрібна Лукашенці. Але в білоруській армії служать білоруси, які ставляться до України так само як і вся країна. Й армійський бунт у разі відкриття «союзного фронту» щодо України ймовірніший.