Дуже важке завдання для всіх, хто стежить за тим, що відбувається в Єгипті – передбачити, що ж може трапитися завтра. Адже в Єгипті немає організації, котра б проводила опитування громадської думки і звідти інформація надходить тільки від одного джерела – уряду, тому важко перевірити наскільки ця інформація є достовірною.
Тим часом арабська преса все більше дискутує питання з приводу висунення правлячою в Єгипті Національно-демократичною партією (НДП) Гамаля Мубарака, сина президента Єгипту, як кандидата на президентських виборах в 2011 році.
Варто пригадати, що свого часу єгиптяни були дуже вдячні Хосні Мубараку за перші роки президентства, після вбивства ісламськими екстремістами його попередника Анвара Садата у жовтні 1981 року. Мубараку вдалося не лише успішно протистояти войовничим ісламістам, а значно прорідити їхні ряди, стабілізувавши цим самим ситуацію в країні. Правда під час цього президент ввів надзвичайний стан та удався до ряду інших рішучих заходів.
Але після майже 29 років правління єгиптяни втомилися не лише від надзвичайного стану, але й від самого режиму Мубарака. Тепер вони розуміють, що той ранній час стабільності оплачений пізнішими роками надзвичайного застою і втрати свободи для всіх єгиптян. Вже більше немає змоги приховувати не лише стан здоров`я самого президента, але й і його втрату контролю за ситуацією в країні та втрату позицій Єгипту на міжнародній арені. Хоча президент і його оточення намагалися пояснити економічний спад і зубожіння Єгипту спочатку 11 вересням 2001 року, а потім війною в Іраку, немає сумніву, що великою мірою цей процес стагнації є наслідком незворотного старіння самого єгипетського лідера.
Внутрішній тиск суспільства на владу є постійним. Варто лише пригадати, що кілька років тому сатиричний роман «Death of the Big Man» («Смерть Великої людини»), котрий написав молодий єгипетський журналіст і письменник Ібрагім Ісса, влада заборонила. Режим визнав його «богохульним і політично підступним». Роман оповідає про події останніх 72 годин життя 82-річного арабського президента. Про інтриги, обман, шахрайство і махінації з боку влади, котра за будь-яку ціну намагається встигнути обрати спадкоємця ще до часу кончини умираючого президента. Зусилля високопоставлених сановників з вищих ешелонів влади, смерть лідера держави і послідовність подій, котрі насуваються, не могли не викликати у читачів асоціацій зі своєю країною.
Немає сумніву, що сьогодні настрої в єгипетському суспільстві відбивають потребу заміну в Єгипті старіючого і хворого Хосні Мубарака і недопущення ще якогось іншого пожиттєвого президента. Єгиптяни хочуть вибирати собі майбутнього лідера, період виконання яким своїх службових обов’язків мав би чітко обмежений часовий термін.
Однак не можна обминути і питання, хто стане спадкоємцем Мубарака? За яких обставин? І який вплив це матиме на міжнародну політику Єгипту?
Хосні Мубарак народився 4 травня 1928 року. Він зробив успішну військову кар’єру. Так, у 1969 його було призначено начальником Академії повітряних сил. На цій посаді він прослужив до 1972 року, часу свого призначення на пост заступника міністра і одночасно командуючого повітряними силами держави. Протягом цього періоду майбутній президент брав участь в розробці і плануванні об’єднаного єгипетсько-сирійського наступу на Ізраїль у жовтні 1973 року. В квітні 1975 року президент Анвар Садат призначив Мубарака своїм віце-президентом. З цим портфелем він розпрощався лише 6 жовтня 1981 року, після вбивства Садата ісламськими фанатиками. Проте на відміну від своїх попередників Нассера і Садата, він так і не призначив віце-президента, тому що ця посада виявилася б ідеальним трампліном для його спадкоємця. Щоб уникнути суперництва за президентську посаду, Мубарак вирішив зосередити у своїх руках всі важелі влади.
Не дивлячись на не зовсім демократичні методи правління, президенту Єгипту вдалося приборкати войовничих ісламістів та досягти крихкого, але все ж таки миру з Ізраїлем. Тому єгиптяни не можуть не бути стурбованими з того приводу, що ж буде з країною після сходження з політичної сцени нинішнього президента. Хто може гарантувати, що у разі широкомасштабних змін до влади в країні не матимуть шанси прорватися радикальні ісламісти, що кардинальним чином вплине на увесь близькосхідний регіон?
Сьогодні Єгипет – це серце ісламського та арабського світу. І він має величезний вплив у регіоні. Але в разі відходу Хосні Мубарака арабські аналітики прогнозують хаос і як наслідок – можливу масову еміграцію єгиптян, кількість таких емігрантів ймовірно може досягти мільйонів. Цього найбільше опасаються найближчі до Єгипту Лівія і Йорданія, оскільки подібна еміграція здатна не лише докорінно змінити демографічну ситуацію в цих країнах, а й може цілком переформатувати і всю соціальну структуру цих держав.
Сьогодні одним із можливих спадкоємців називають згаданого вже Гамаля Мубарака, котрий закінчив економічний факультет Американського університету в Каїрі, займає посаду голови політичного комітету правлячої Національної демократичної партії, будучи одночасно свого роду главою тіньового кабінету. Вплив лобі, котрі підтримують Гамаля Мубарака, поширюється і на ЗМІ, котрі намагаються представити його, як символ відновлення. Однак, як вважають деякі єгипетські аналітики, Гамалю не вдасться виграти цю партію, оскільки багато представників старої гвардії ще входять до складу уряду.
Основною проблемою Гамаля Мубарака є те, що він є цивільною особою, тоді як у Єгипті гарантом влади як і раніше залишається армія. Хто знає, чи зможе стати спадкоємець генерала Мубарака винятком із загального правила? Адже більшість вищих чинів мають занадто поважний вік, аби претендувати на посаду спадкоємця.
Проте, ні для кого не є секретом, що режим Мубарака великою мірою залежний від США, не тільки в економічній сфері, але і щодо гарантій його виживання і безпеки. Це тим більше проявляється через недостатню популярність єгипетської влади серед власного населення. Тому вона дуже добре усвідомлює, що не може собі дозволити втратити американську підтримку і захист. Ці фактори й слугують однією з причин ослаблення єгипетської держави. А значне збільшення популярності «мусульманського братства» стало наслідком економічних труднощів, від яких люди втрачають почуття адекватного сприйняття дійсності. Для єгиптян, з їхнім вихованням і менталітетом, у цьому разі релігія є дуже зручним рішенням. В цьому контексті, гіпертрофована релігійність – реакція на важкі соціально-економічні умови.
Інформація з приводу того, що президент Хосні Мубарак готує сина на свого наступника, викликала неоднозначну реакцію в самому Єгипті. Багато єгиптян побоюються, що молодший Мубарак буде продовжувати політику свого батька – збагачення еліти і придушення незаможних. Адміністрація США висловила заклопотаність з приводу стабільності Єгипту в епоху після Мубарака. В доповіді, опублікованій в Middle East Quarterly зазначається, що дуже важко повірити в стабільність в найбільш густонаселеній арабській країні після того, як Хосні Мубарак звільнить свій кабінет.
В доповіді підкреслюється: «Нестабільність в Єгипті після непрацездатності Мубарака або його смерті може стати міжнародною проблемою безпеки. Адже не існує механізмів і бази громадянського суспільства для сприяння передачі влади до рук наступного президента».
У доповіді також говориться, що цілком можливо, що «Мусульманське братство» спробує захопити владу. Якщо «Мусульманське братство» буде спроможним захопити владу в Єгипті, то знищення Ізраїлю знову буде об'єднуючим чинником для регіональних урядів».
Втім, американці мають усвідомлювати, що попри все, ера старіючого президента Хосні Мубарака добігає свого кінця. Існуюче майнове розшарування і соціально-економічна ситуація в Єгипті, разом із зростаючим ісламістським екстремізмом усередині країни, спроможні змінити ситуацію таким чином, що США не лише втратять свого багаторічного стабільного союзника у близькосхідному регіоні, а й матимуть ще одну дуже велику проблему. Наряду із Палестинською автономією і Іраком. То чи не стане Єгипет, після відходу від влади Хосні Мубарака, третьою «гарячою точкою» на Близькому Сході?
Відтак, як єгипетській еліті так і світовій спільноті стає зрозуміло, що наразі Єгипет в своєму розвитку зайшов у глухий кут. Причому відразу за багатьма параметрами. В соціальному, економічному і політичному сенсі. Очевидно, що прості рішення є просто неможливі. Оскільки формальний перехід до демократії неминуче призведе до приходу до влади якраз найбільш антидемократичних радикальних ісламістських сил.
Зовнішньополітичне становище також так просто не поправити, оскільки раніше Єгипет, будучи ключовою ланкою в протистоянні двох супердержав – Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки – міг балансувати між ними і від цього вигравати не лише в політиці, а й і в економіці. На сьогодні ця роль фактично втрачена і відновити її не вдалося в жодному із багатьох проектів.
«Економічне чудо» також є більш, ніж проблематичним, адже Єгипет на відміну від Кувейту і Саудівської Аравії, не має таких значних покладів енергоносіїв, а інші корисні копалини не можуть задовольнити потреби всієї країни в економічному розвитку та вписуванні в глобальну світову економіку. Якихось же інших економічних переваг Єгипет немає. Більш-менш вдала спроба перетворити його на «туристичну Мекку» так і не стала суперуспішною з причин як недостатнього розвитку інфраструктури, так і небезпідставного побоювання туристів стосовно нападів ісламських екстремістів.
Тому однією з найбільш імовірних моделей, котрою на сьогодні зможуть скористатися єгипетські правлячі еліти і очевидно якою вже й користаються, це випробувана модель Азербайджану. Там старший Алієв зумів передати владу Алієву-молодшому. Але при цьому, як і в Азербайджані, Єгипет зіштовхнеться з великими проблемами. Адже навіть така напівфеодальна передача влади від батька-президента до сина вимагає вибудовання елітних ієрархічних структур. Для чого потрібно мати якийсь внутрішній потужний ресурс.
Азербайджан мав і має на сьогодні такий ресурс – це нафту і газ. На чому може бути побудована така економічна принаймні єдність еліт в Єгипті – є більш ніж запитанням. І, можливо, саме це питання буде ключовим при намаганні внутрішньополітичних центрів і основних світових гравців в вибудувані стабільного майбутнього Єгипту. Адже, як би це не було парадоксально, якщо це вдасться, то можуть вдатися і інші проекти. Той же туристичний, адже все-таки сьогоднішній Єгипет є спадкоємцем одного з найбільших культурного цивілізаційного світового спадку.
Проте, цього одного явно замало для вибудовання потужної економіки. Потрібно ще щось. Але вибудовання моделі Єгипту як такого собі ісламського «економічного тигра» на кшталт колишніх Південної Кореї чи Японії, неможливо, оскільки для цього потрібно мати ще такий ресурс, окрім дешевої робочої сили, як велика якість цієї робочої сили, в сенсі освіти та працездатності. Чого в Єгипті нині немає і в ближчі десятиліття не буде.
Ще одна можливість, котрою теоретично міг би скористатися Єгипет – це стати посередником і транзитною країною для всього ісламського світу в глобалізаційних процесах. Але для цього також потрібні як добра воля основних глобалістичних потуг, в першу чергу, Сполучених Штатів, так і налагодження ефективної хоча б політико-елітної інфраструктури. І чи зможе Єгипет створити таку інфраструктуру і надати її гарантії глобалістичним силам, також до кінця не зрозуміло.
Якщо ж Єгипет не скористається моделлю, котра апробована в Азербайджані, то на нього очікує якщо не ліванізація, то, в кращому разі, прихід до влади на довгі роки військових. Оскільки лише вони зможуть утримати країну від внутрішніх катаклізмів і приходу сил на кшталт «Талібану» в Афганістані. Цього, безперечно, не хочуть не лише єгипетські еліти, а й більшість суспільства.
Відтак, виглядає, що доля Єгипту на сьогодні набагато більшою мірою залежить від дій головних глобалістичних гравців – Сполучених Штатів, Європейського Союзу, і частково від нових центрів глобалізації, так як Китай, Росія, Бразилія. Від того, наскільки оперативно й потужно вони зможуть сформулювати нову парадигму ролі Єгипту в світі і залежить те, наскільки стабільним та придатним для життя буде Єгипет не лише в найближчі роки, а й на найближчі десятиліття.