Розгортання маховика західних санкцій проти Росії 8 березня підвело під удар і російські енергоносії. Перше енергетичне ембарго проти енергоносіїв із РФ було оголошене президентом Джо Байденом, а слідом за ним про намір відмовитися до кінця поточного року від закупівлі російського палива заявили також у Великій Британії.
Обидві ці країни мають власний значний видобуток вуглеводнів, помірну частку російського палива в структурі споживання та найсприятливіші можливості для його заміщення з інших джерел. У 2021 році частка російської нафти в імпорті США не перевищувала 3%, з урахуванням нафтопродуктів, переважно мазуту, — йшлося про близько 8%. Втім, з цих же причин подібний символічний перший на Заході крок матиме обмежений вплив на російський енергетичний експорт. До США збувалося менше 5% російського експорту нафти та близько 15% нафтопродуктів.
Читайте також: Як технологічні санкції вплинуть на Росію
Ключовим ринком збуту для російської нафти, вугілля та особливо газу був і залишається ринок Європейського Союзу. І саме його ембарго на російські енергоносії може становити справді катастрофічні наслідки для економіки РФ, позбавивши її левової частини бюджетних надходжень і притоку валюти в країну. Проте залежність в цьому випадку є обопільною — це й давало Кремлю впевненість, що про відмову європейців від російського палива йтися не може за жодних умов. Країни Євросоюзу залежать від російської нафти більш як на чверть. І при цьому така залежність, як і стосовно газу, вкрай нерівномірна. На сході і в центрі ЄС вона значно вища і у деяких країнах сягає 80-100%.
Ще одним великим споживачем російської нафти є Китай, який у 2021 році закупив приблизно 80 млн тон із 230 млн тон усієї експортованої із РФ нафти. Очевидно, що в умовах ембарго ця країна може збільшити обсяги закупівель, особливо за більш сприятливою ціною, відмовившись в такий спосіб від частини чорного золота з інших джерел. Таким чином американське та британське ембарго ймовірно сприятиме переважно частковому переспрямуванню обсягів нафти на світовому ринку, однак матиме обмежений вплив на загальні обсяги російського експорту.
Більшої шкоди наразі продовжує завдавати російським нафтовим експортерам зниження цін на російську марку Urals, яка різко подешевшала до еталонної марки Brent. Дисконт сягнув уже десятків доларів за барель і компенсується до певної міри лише стрімким збільшення цін на сам Brent.
Тож основна увага в питанні санкцій проти російського енергетичного експорту залишається сфокусованою довкола дій європейських держав. Тут рішення не можуть бути миттєвими, адже країни Європи залежні від РФ, адже саме на Росію, за даними Єврокомісії, минулого року припало 45% усього імпортованого до ЄС газу. Залежність ЄС від імпорту російської нафти значно менша: лише 27% від усього ввозу з-за меж Союзу. Але все ж таки це майже в 4 рази більший рівень залежності, аніж у тих же США.
Найбільшою є залежність ЄС від імпорту російського вугілля (46% загального обсягу імпорту), хоча в цьому випадку вона компенсується значними обсягами в споживанні власного вугілля і принаймні потенціалом нарощування видобутку в країнах ЄС, як то Польща, Німеччина та інших. Також можливе збільшення імпорту з інших регіонів світу: від США до Австралії, ПАР та Латинської Америки.
Так чи інакше, навіть ймовірність відмови ЄС від російських енергоносіїв в середньостроковій перспективі може виглядати для Росії досить загрозливою і змушувати якщо не Владіміра Путіна, то принаймні частину тамтешніх еліт замислюватися про пошук шляхів уникнути втрати європейського ринку. Негативна реакція на можливість енергетичного ембарго проти Росії, особливо в сильно залежних від російського палива країнах, помітна вже зараз. Наприклад, угорський прем’єр Віктор Орбан уже виступив проти цього. Він заявив, що “хоча ми засуджуємо російський збройний наступ та війну, ми не дозволимо примусити угорські родини платити за війну” – це, за словами Орбана, було би “непропорційно великим тягарем” для Угорщини.
З іншого боку, важливим зрушенням останнього часу стало те, що в ЄС уже на найвищому рівні почали переконувати, як нещодавно заявив Жозеп Боррель, що потрібно нарешті “перерізати пуповину, яка з’єднує нас з Росією, припинити фінансові потоки… потрібні й індивідуальні зусилля для зниження споживання газу. Це так само, як знижувати споживання води під час посухи або надягати маску під час пандемії коронавірусу”. Наразі в ЄС уже готуються до 2030 року повністю відмовитися від споживання російських енергоносіїв, включно з газом.
Основні потенційні альтернативні джерела це зріджений природний газ (ЗПГ) із Катару та США. Інші постачальники, як то Норвегія, Нідерланди, Алжир та Азербайджан не здатні на тривале нарощування значних обсягів блакитного палива. І на перший погляд ресурсу двох згаданих країн більш ніж досить. Катар зараз може щорічно виробляти на експорт до 78 млн тон зрідженого газу (одна тонна еквівалентна 1,4 тис. кубометрів), США – до 87 млн тон. Разом йдеться про у півтора рази більші обсяги, аніж потрібно Європі. Проте по більшості цих обсягів уже укладені довгострокові угоди на постачання, головним чином для продажів на азійський ринок. А частина й раніше надходила до ЄС.
Наприклад, як уже писав Тиждень, уже на межі 2021-2022 років на тлі рекордно високих цін на європейському ринку газу, паливо зі США почало активно заміщати російський газ в країнах ЄС. Якщо за підсумками 2021 року Євросоюз закупив у США 22 млрд кубометрів, то лише протягом січня 2022 йшлося уже про 10,4 млрд кубометрів. У результаті США вперше обійшли Росію (7,2 млрд кубометрів).
Читайте також: Чи відбудеться конфіскація російської власності в Україні
Такий темп протягом року означав би заміщення двох третин російського трубопровідного газу. Окрім того, Найближчим часом США та Катар можуть відправити на світовий ринок ЗПГ додаткові 30-35 млрд кубометрів газу. До кінця 2023 року у США планували збільшити експорт ЗПГ ще на 40 млрд кубометрів. Але ці показники все одно будуть у рази менші за російський газовий експорт, який оцінюється у понад 150 млрд кубометрів на рік.
Однак такі масштабні поставки вимагали б перекуповування обсягів, які йшли в Азію, і передбачають встановлення безпрецедентно високих цін в Європі. Подібні ціни були прийнятні на спотовому ринку, де продається менша частина газу. Однак російський газ надходить до ЄС на основі довгострокових угод за значно нижчими цінами. І його заміщення паливом, яке коштуватиме стільки, щоб його можна було переспрямувати із Азії на Європу за прикладом січня 2022 року, загрожуватиме шоком для європейської економіки та її конкурентоспроможності на світовому ринку. Наразі очевидно, що згода ЄС на такий радикальний крок, виглядає малоймовірною. Найбільше, на що можна розраховувати – це подання сигналу Росії про відмову від її енергії у разі відмови Москви від припинення бойових дій і повного виведення військ із території України.