Державна дума Російської Федерації 10 вересня ухвалила у першому читанні законопроект «Про внесення змін до Федерального закону «Про оборону». Законопроект розширив коло завдань, для вирішення яких залучатимуть російську армію. Зокрема, він передбачає використання Збройних сил Російської Федерації за межами території країни для: відбиття нападу на російські війська за кордоном; відбиття чи запобігання агресії проти іншої держави; захисту російських громадян за кордоном; боротьби з піратством та гарантування безпеки судноплавства. Тиждень попросив російських експертів, журналістів та громадських діячів прокоментувати це нововведення.
Валєрія Новодворская російська дисидентка
Такий закон – це агонія спрута, який здихає і з останніх сил дригає щупальцями. Максимумом його можливостей була війна в Південній Осетії та Абхазії. Їх ніхто не хотів робити незалежними, їх збиралися проковтнути, але не вдалося. Запитання, навіщо потрібен такий закон, не варто ставити ані російській владі, ані народу, – вони на нього не дадуть відповіді. Імперський синдром, ординська складова заперечують можливість відповіді «навіщо». А чим закінчилася Золота Орда, всі пам’ятають.
Тож Крим їм не по кишені. Україна – надто велика держава: вона сама виробляє танки, і її офіцери вчилися в тих самих військових академіях, що й російські. Вона розташована надто близько до Європи, яка може Росії за зазіхання на Україну дати не лише по руках, а й по голові. З Грузією/Джорджією ще не все було зрозуміло, але Україна – це вже точно Європа. Одна справа, коли Затулін із Лужковим їздять Кримом і їдять безплатні обіди з російськими симпатиками. Інша – воєнні дії, які їм (російським можновладцям. – Ред.) ніхто не дозволить, і вони, здається, це розуміють. Такий збройний конфлікт буде невирішуваним, хоча це не означає, що Україна має розслабитися і нічого не робити.
Матвєй Ґанапольскій радіо «Эхо Москвы»
Цей закон ані збільшує реальність воєнних дій, ані є приготуванням до війни, ані залякуванням сусідів. Як ми бачимо на прикладі з Грузією, для Росії абсолютно несуттєво, яке в неї законодавство. Там, де слухняний парламент, котрий пропозицію президента може затвердити у першому і другому читаннях за 15 хвилин, не має значення, який працює закон. Росія у воєнних кроках не керується законами. Тому відповідь на запитання, для чого ухвалювати такий закон, зосереджується в іншому.
Це абсолютно пропагандистський крок для своїх громадян. Важливо зрозуміти: у Росії спостерігається «паралельне життя», що полягає у пропаганді. Усі ті, хто дивиться «Первый канал» чи канал «Россия», мають нагоду ознайомитися з міфотворчістю. Твориться паралельна реальність: усюди нібито нас оточує ворог. Тому такі закони – це можливість запевнити себе: «Колю, ти маєш право на них напасти? Канєшно, маю!». Хоча це й може виглядати смішно, громадське життя Росії перебуває саме на такому примітивному рівні.
Важко уявити, що величезна сучасна країна, яка виграла війну, запустила собаку-лайку, першого космонавта тощо, займається такими дрібницями. Бо свідомість російського громадянина, який хоче тримати в руці закордонний паспорт, хоче мати можливість відпочити у Туреччині від свого, скажемо прямо, не дуже яскравого життя, потребує цієї баланди. Щось має об’єднувати країну. Росія надто велика, щоб існувати без ідеї. Путін, як людина цинічна, вважає, що в такій країні змінити щось неможливо. Тому легше займатися міфотворчістю про «зовнішнього ворога». Показати, як ми готуємося до того, коли «злодійська Україна» на нас нападе, або ми туди підемо, бо вона така-сяка. 99% ухвалених у Росії законів не мають до життя жодного стосунку.
Українці живуть в іншій реальності, де скандали, Савік Шустер, де знаходять голову Гонгадзе, – це інший світ.
Боріс Нємцов один із лідерів опозиційного Об’єднаного демократичного руху «Солідарність»
Мєдвєдєв і Путін незаконно використовували російські війська на території Грузії під час торішньої війни. Вони мали отримати санкцію Ради Федерації. Але не отримали. Ми тоді направили генеральному прокуророві протест, звернулися до Конституційного Суду. Але і суд, і прокуратура наші протести засунули в одне місце. Проте вони зрозуміли, що порушили не лише російські закони, а й міжнародне право. А тепер хочуть отримати для себе право використовувати російські війська за межами країни без жодних дозволів. Хоча депутати й без цього ручні, у парламенті сидять просто клоуни. Насправді цей закон робить політику Росії ще авантюристичнішою. Але я думаю, що України він не стосується. Кишка тонка їм нападати на Україну.
Станіслав Бєлковскій російський політолог, директор Інституту національної стратегії
Факт прийняття такого законопроекту Держдумою використовуватимуть в українській внутрішній політиці під час боротьби за президентську посаду. Це інтерпретуватиметься як перший крок до війни з Україною. Проте це риторика політиків. На експертному рівні все виглядає інакше. По-перше, жодних реальних фактичних обмежень на застосування російських збройних сил за кордоном не було й раніше. Зрозуміло, що Росія не є країною Закону. І раніше, якби президент захотів, він отримав би згоду Ради Федерації на відправлення військових за кордон. Тож новий закон якісно не змінює повноважень президента й умов використання Збройних сил Росії за межами її території. По-друге, потрібно розуміти якісну різницю між грузинсько-російськими та українсько-російськими відносинами. Росія, згідно з певними документами, є військовим гарантом безпеки Південної Осетії та Абхазії. Вони були де-факто державами невизнаними, але з усіма атрибутами державності. На території України таких суб’єктів немає. Крим не має атрибутів державності. Еліти Абхазії та Південної Осетії прагнули незалежності й російського військового втручання давно. Еліти Криму цього не хочуть. І в українській еліті я не бачу жодної групи, яка орієнтувалася б на воєнне втручання Росії. Зрештою, між Україною та Росією діє Великий договір («Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Російською Федерацією та Україною» від 1997 року. – Ред.), пролонгований 1 жовтня 2008-го. Росія ніколи не піде на війну з Україною з причин, які я назвав. Отже, цей закон нічого не означає ні для України, ні для Росії. Він готувався вже давно. Звісно, Кремль користуватиметься ним, щоб показати, що Росія начебто готова захищати своїх громадян в будь-якій частині земної кулі. Там ухвалення цього закону не викликало особливої дискусії. Це розглядалося як рутинна подія.
Андрій Окара політолог
Цей закон є не ознакою самоствердження, а намаганням узгодити внутрішньонаціональне законодавство з можливими політичними ризиками, щоб дії військових за межами Росії не відбувалися поза правовим простором. З такого погляду це абсолютно логічний крок, і в Росії він не мав такого резонансу, як в Україні. Подібні закони є в багатьох державах, причому не лише у тих, які мають великі амбіції. Я не став би його прив’язувати до сценаріїв можливої російсько-української війни, хоча ця тема й стала останнім часом дуже популярною. Те, чи є така загроза взагалі, ніяк не співвідноситься безпосередньо із законом.