Схоже, весь світ перебуває в очікуванні на війну Росії з Україною. Західні медіа з регулярною періодичністю публікують різні плани нападу на Україну, Росія то стягує війська до кордонів, то відводить їх, а в Білорусі тривають російсько-білоруські навчання «Союзна рішучість — 2022».
Один з можливих сценаріїв початку конфлікту — черговий «розіпнутий хлопчик», тобто провокація на кордоні, після якої в Україну ввійдуть російські «миротворці», або просто війська. Водночас імовірно, що провокацію буде здійснено на кордоні Білорусі й України. Мовляв, це в разі чого дасть змогу залучити війська ОДКБ. Хоча РФ може впоратися й без них — за словами генсека НАТО Єнса Столтенберґа, там уже перебуває близько 30 тис. військових ЗС РФ, а також техніка.
«Союзна рішучість — 2022», активна фаза яких розпочалася 10 лютого, — схоже, найдивніші військові навчання Білорусі й Росії. По-перше, до останнього дня втаємничено їхню мету, хоча раніше такі плани оприлюднювали заздалегідь, щоб уникнути пліток та інсинуацій.
По-друге, спершу повідомляли, що ці навчання здійснюють у відповідь на події в Казахстані, де, згідно з офіційною версією, «купка іноземних бойовиків і терористів» намагалася скинути владу. Хоча з самого початку було очевидно, що події в Казахстані — успішна спроба «посунути» Назарбаєва, але за слова про «бойовиків» вхопилися.
Проте «казахська версія» не витримує критики. Росія перекинула в Білорусь винищувачі СУ-35С, ракетні комплекси «Іскандер», танки аж з Далекого Сходу, системи залпового вогню «Ураган» і ППО С-400. Дивний набір озброєння, абсолютно непридатний для умов «міського бою». І, як зазвичай, у Білорусі обговорюють, чи залишать російські війська територію країни після навчань.
Читайте також: Війна по-новому. Які сучасні прийоми боїв у міських умовах застосовує російська армія
Чи використають цю наступальну зброю? Сценарій з провокацією на білорусько-українському кордоні для Лукашенки зараз вигідний. Так, йому не завадила б «маленька війна», але «для внутрішнього вжитку».
Річ у тім, що після серпня 2020-го в Білорусі нічого не закінчилося. Звісно, Лукашенка за допомогою російського президента (у розпал протестів Путін дав йому $1,5 млрд кредиту та сформував на кордоні з Білоруссю «резерв» з російської Нацгвардії, готовий зайти в країну, щоб допомогти диктатору) начебто «пацифікував» країну й перетворив її на поліцейську державу. Проте невдоволення владою нікуди не зникло, воно набуло «партизанських» форм. Більшість білорусів тримають дулю в кишені й чекають на найменший шанс, щоб її показати.
В обмін на допомогу з придушенням протестів, за «Сочинськими домовленостями», Лукашенко зобов’язався змінити Конституцію Білорусі та скласти з себе низку повноважень. Увесь 2021 рік білоруська влада вигадувала варіант Основного Закону, що дав би йому змогу «піти, але не йти». Референдум з ухвалення цього документа призначено на 27 лютого.
І тут Лукашенка опинився у «виделці». З одного боку, цей референдум йому не потрібен — він вимушений, зумовлений «Сочинськими домовленостями» з Путіним. З другого — Лукашенка не може його «програти», бо ця електоральна кампанія водночас є певним «вотумом довіри» до нього самого. І якщо він програє, це ще більше розхитає й так хистку вертикаль влади й силовиків. І водночас стане своєрідною «перемогою» опозиції. Ну а також — тригером для можливих протестів.
Один з варіантів позбутися непотрібного референдуму — запровадити в країні воєнний стан, на час якого скасовують будь-які вибори та плебісцити. Тому Лукашенці зараз не завадила б війна. Парадокс лише в тому, за наявності війни йому не потрібні реальні бойові дії.
Бо з прагматичного погляду війна з Україною Лукашенці вкрай невигідна. Київ, хоч як дивно, досі залишається одним із джерел «неросійських» грошей для режиму.
За всієї демократичної риторики, Україна не приєдналася до західних санкцій проти режиму у Мінську, у відповідь на слова Лукашенки про «російський Крим» не запровадила жодних торговельно-економічних обмежень і загалом поводиться в торгівлі так, ніби нічого не сталося. За оперативними даними Національного статистичного комітету Білорусі, в січні-листопаді 2021 року товарообіг між країнами становив понад $6 млрд, водночас у співвідношенні з таким самим періодом 2020-го зростання відбулося майже на 50% (46,6%, якщо бути точним). Експорт з Білорусі в Україну за цей час зріс на 68% (для порівняння — імпорт українських товарів до Білорусі збільшився лише на 7,6%), а позитивне сальдо в торгівлі з Україною досягло $3,4 млрд.
За позитивним сальдо (тобто надходження до Білорусі іноземної валюти, що вкрай важливо для Лукашенки в умовах «відсікання» західних джерел кредитування й необхідності погашати величезний зовнішній борг) Україна з великим відривом перебуває на першому місці. На другому — Литва з $1 млрд, яка весь 2021 рік, до набуття чинності санкцій США, перекидала через себе білоруський калій. Тобто відрив України від «другого місця» — майже в 3,5 раза.
Звісно, для України «своя сорочка ближча до тіла», і відмова, наприклад, мера Львова Андрія Садового купувати білоруські автобуси — імовірніше, виняток, а не правило. Але білоруси починають невдоволено позирати на Київ як на «спонсора режиму Лукашенки».
Чи готова білоруська армія до реальних бойових дій — теж велике питання, яке передбачає очевидну відповідь: не готова. Навіть нефахівці розуміють, що в разі прямого зіткнення з ЗСУ, ЗС РБ явно програють. По-перше, сама концепція білоруських збройних сил заточена на оборонні, а не наступальні дії. По-друге, на відміну від української, білоруська армія не має досвіду реальних бойових дій. По-третє, білоруські війська, як з’ясувалося, погано оснащені технічно — про це свідчать і слова Лукашенки, що він не проти купити всю російську техніку, завезену до країни в рамках навчань «Союзна рішучість — 2022», і той факт, що для перекидання білоруських миротворців у Казахстан та назад знадобилися літаки ЗС РФ.
Читайте також: Ефект метелика. Хто й навіщо хоче перетворити сучасний світопорядок на хаос
Одна з останніх новин, що яскраво ілюструє технічне оснащення білоруської армії, — рапорт Держкомвійськпрому про те, що у 2021 році війська було поповнено «понад 600 одиницями нових зразків озброєння». Цифра вражає, але якщо глянути на асортимент, то «озброєнням» можна вважати лише чотири радіоелектронні рушниці для боротьби з БПЛА й чотири автоматизовані дистанційно керовані спостережно-вогневі комплекси «АДУНОК». Решта з цих «понад 600 одиниць нових зразків озброєння» — засоби зв’язку (374), оптоволоконний кабель (120 комплектів), апаратура шифрування, комплекс автоматизації та інше. Тобто те, що точно не стріляє.
А найголовніше — «низький рівень бойової та політичної підготовки», тобто морального духу білоруських солдатів. Білоруси не хочуть воювати з Україною. Вони вважають українців друзями, а не ворогами.
Звісно, незалежної соціології в Білорусі немає, але британський аналітичний центр Chatham House регулярно здійснює інтернет-опитування громадської думки серед міського населення. Їх можна вважати репрезентативними, оскільки частка міського населення в республіці — 75%.
В останньому опитуванні, здійсненому в листопаді 2021-го, соціологи використали Богардусову шкалу соціальної віддаленості. Її суть у тому, що людям пропонували оцінити, кого вони сприймають як родича (1 бал), друга (2), сусіда (3), колегу (4), громадянина країни (5), туриста (6) або взагалі не сприймають (7). Українці за цією шкалою набрали приблизно 0,5 бала за рівня максимального неприйняття 7 балів. Тобто більшість білорусів сприймає українців як друзів чи родичів.
Безумовно, є побоювання, що Лукашенка спробує «напрягти» державні засоби масової інформації, які роздмухуватимуть істерію навколо України, ліпитимуть з неї образ ворога й закликатимуть населення до «мобілізації», щоб шляхом воєнного конфлікту «консолідувати суспільство навколо лідера перед зовнішньою загрозою». Однак такі побоювання насправді безпідставні, а міць білоруської пропаганди дуже перебільшено.
Відповідно до того самого опитування Chatham House, у Білорусі Лукашенка підтримують лише 27% населення. Державним ЗМІ довіряють тільки 19% опитаних — на 8% менше, ніж підтримують Лукашенку. Якщо брати в розрізі прихильників, то лукашенківській пропаганді не довіряє 40% його електорату!
Читайте також: Росія слідом за Китаєм котиться в діру пам’яті
Та й сам Лукашенка опинився в ролі того самого хлопчика, який кричав «вовки, вовки», а коли ті справді з’явилися, йому ніхто не повірив. Лукашенка стільки разів звинувачував Київ у перекиданні зброї в Білорусь, ловив міфічні «джипи з бойовиками» з боку України та «знаходив» різноманітні «візитки Яроша» й схрони з вибухівкою, що тепер, навіть якщо він заявить про напад з боку ЗСУ й навіть якщо це буде правдою — йому ніхто не повірить.
У нещодавньому інтерв’ю російському пропагандисту Соловйову Лукашенка заявив, що війна з Україною, якщо вона буде, триватиме три-чотири дні. Вона справді стільки триватиме, якщо Лукашенка вирішить напасти на Україну силами своєї армії. Водночас схоже на те, що весь тягар «воєнних дій» припаде здебільшого на українські інженерні війська, яким доведеться терміново зводити табори для «військовополонених» білорусів.
Повернімося до слів Столтенберґа про те, що Росія перекинула до Білорусі 30 тис. солдатів. Уся білоруська армія налічує 60 тис. осіб, разом з вільнонайманим персоналом, і чисельність російських військ у половину білоруської армії — це доволі серйозно. Тому слова про те, що Лукашенка втратив правосуб’єктність і контроль за своєю територією, у чомусь правдиві. І в разі провокації на кордоні та конфлікту ЗСУ навряд чи доведеться мати справу з білоруською армією — імовірніше, з російською.
Але російська армія підпорядковується не Лукашенці й діятиме незалежно від його «хотілок», а так, як накаже командування в Москві. Якщо Росія вирішить влаштувати провокацію та почне вводити в Україну «миротворців», то вона має можливість зробити на будь-якій ділянці кордону, не обов'язково білоруській. А якщо провокацію — без погодження зі «старшим братом» — влаштує Лукашенка, є шанс, що російські війська з місця не зрушать.
Проте ймовірність «самостійної гри» Лукашенки майже неможлива. Якщо він влаштує провокацію й не повідомить про це «союзника» та спробує втягти у війну Росію, то можлива й інша операція — з примусу до миру самого Лукашенки. Як висловився щодо цього білоруський військовий експерт Ягор Лебядок, російським десантникам байдуже, яку резиденцію брати — у Києві чи в Мінську.
Тож якщо з боку Білорусі щодо України й відбудеться агресія — це буде російська агресія. Білоруси війни не хочуть. Але, на жаль, Лукашенка зробив усе, щоб їх про це ніхто не запитував.