Чи є життя без фемінізму?

Суспільство
8 Березня 2014, 11:55

«У житті я зробив усе, що запланував», – каже 77-річний Валентин Ральченко, із чернігівської квартири зв’язу­ючись із синами та внуками у США й Канаді. А на екрані ноутбука часто відкриває фото півстолітньої давності: на ньому дружина Жанна, яка зосталася на­зав­­жди лежати в землі ізраїльського містечка Кір’ят-Гат. «Що ж вас тримає на світі, який інтерес?» – питаю. «О, я дістаю задоволення від життя», – каже один із засновників чернігівського Народного руху.

Сільський хлопчак побачив Жанну, коли вона йшла поселятися до них на квартиру: в селищі Березна хата Ральченків була аж на шість кімнат, і Анастасія Григорівна часто брала на проживання то вчительок, то аптекарок. Молода вчителька виділялася білою блузкою – явно не сільським повоєнним одягом. Подружився зі старшою на чотири з половиною роки вчителькою Валик Ральченко швидко: їй було ціка­­во говорити із хлопцем, який перечитав районну бібліотеку, сам склав радіоприймач і грав по нотах на мандоліні. А досягши повноліття, освідчився в коханні. Жанна злякалася: по-перше, статус учительки тоді, в 1950-ті роки, бачився таким високим, що уяви­­ти любов з учнем було неможливо, а по-друге, вона єврейка. Ні, в Березній до її одноплемінників ставилися добре, але ж справа космополітів була недав­­но… А в хаті Ральченків Анастасія Григорівна пекла паски разом із єврейкою і, тільки коли треба було класти на них хреста, делікатно казала: «Бусю Ісаківно, ви уже відпочиньте – далі я сама».

Валентина забрали на флот аж на чотири роки, й освідчення повисло в повітрі – на проводах Жанна Іллівна сказала рекрутові: «Знайдеш собі дівчину, і все буде добре!». Із села повернулась у Чернігів. Листування не було. Та коли через три роки змужнілий моряк прибув у відпустку, пер­шого-таки дня прийшла Жанна. Цілком випадково, не знаючи про його приїзд. І на запитання, чи відшукав собі обраницю, він спокійно відповів: «Так. І вона біля мене».

Читайте також: Шукайте чоловіка. Чому чоловічі гендерні рухи в Україні залишаються маргінальними

Одружилися без весілля: і ні­де було його гуляти, і ні за що. Жанна доглядала в найнятій квартирі лежачу матір (їхній дім згорів під час окупації), а Валентин після армії влаштувався електриком на «Капрон» (так називають Хімволокно). Завагітніла чи не в шлюб­­ну ніч. Малюк народився день у день через дев’ять місяців.

Юрій та Борис, двоє синів, ста­­ли метою життя подружжя Ральченків. «У нас діти весь час були чимось зайняті», – повідом­­ляє простий секрет виховання Валентин Миколайович. І, скажімо, Юрій пішов у школу зразу в другий клас, бо вже вмів читати, писати й рахувати. Борис нині працює в Оттаві у галузі математичного програмування, і, наприклад, у телефонах Nokia є його розробки. А Юрій – у США, де навіть став федеральним службовцем, що є високим ступенем визнання потрібності фахівця країні. Його царина – ядерна фізика. Їхня мати довго лікувалася в Ізраїлі, а перед смертю, коли вже довідалася про свій діагноз, сказала: «Я прожила чимало і, хоча не була особливо віруючою, тепер знаю, що тільки Бог міг мені дати такого чоловіка й таких дітей!». «Я хочу, щоб кожен мужчина таке почув про себе», – каже Валентин Ральченко.

Тато Жанни Іллівни мав зо троє жінок. У роду Ральченків один заручився з однією, а побрався з іншою, що стало соромом для батьків. Але не родинне виховання стало основою благородного подружнього життя Раль­­ченків. «Я довго над цим думав, – каже Валентин, ледь торкаючись своєї шкіперської борід­­ки, – і переконаний, що в нас це не від виховання, а від книжки». Навіть про те, як їсти рибу за столом, він дізнавав­­ся з літератури, а не зі свого сухопутного села. Що вже казати про подружню вірність, любов, сімей­­ні правила щасливого життя…

Під’юджую на правах давньо­­го знайомого: «Валентине Миколайовичу, ну ви от поясні­сть сучасному чоловікові… Люди втомлюються від спільного побуту, все набридає, а навколо стільки спокусливих молодих жінок… Нев­­же ані разу не хотілося стрибнути у гречку?». Він, пробачивши мені нахабне запитання, відповідає серйозно: «Ми з Жанною Іллівною були однодумця­ми. А ще весь час працювали над тим, як виховати дітей, і самі розвивалися». Як приклад наводить тисячу томів власної бібліотеки, що він її тепер передав у рідне село. І пригадує, як Борис ліз на верхню поличку, щоб із тому «Всесвітньої бібліотеки» прочитати психологічний рецепт вирішення якоїсь хатньої проблеми.

Читайте також: Польські феміністки: відхід від соціалізму в Польщі супроводжувався послабленням емансипації

Але один простий рецепт зміцнення сім’ї Валентин Ральченко дав: «Сім’ї бодай раз на тиж­­­­день, оце запишіть обов’я­з­ково, треба спільно обідати за одним столом і говорити про все на світі: про погоду, про політику, про що завгодно, але говорити».

Борисові у Канаді нещодавно виповнилося 47. Того дня він із двома своїми синами виконав для батька в Україні скайпом концерт: на скрипці, гітарі й кларнеті вони зіграли всю музику з кінофільму «Кавказька полонянка». Це до питання про тривання сімейних традицій.