Згадане міністерство і його регіональні представництва (регіональні управління у справах культури) щороку розподіляють субвенції між широким спектром національних драматичних та оперних театрів, хореографічних ансамблів, не забуваючи про близько 900 театральних труп і танцювальних колективів, а також про численні музичні фестивалі, гурти тощо. У критичних коментарях пишуть про постійне збільшення і роздрібнення цих субвенцій. Звісно, інколи важко визначити обґрунтованість підтримки якої-небудь театральної трупи, що, не маючи успіху, припиняє ставити новий спектакль після кількох вистав. А водночас така система дає змогу значно сприяти утвердженню мистецтва на всій французькій території.
Адже французька традиція якраз і полягає в тому, щоб не тільки ринок визначав, «що становить культуру», а що ні. На відміну від англосаксонської моделі держава, служачи громадянам, бере на себе місію створювати умови процвітання для культури. Завдання тут численні: підтримувати появу й розквіт нових творців і нових художніх форм, сприяти популяризації мистецьких творів, заохочувати художні відкриття та діяльність серед населення, таким чином зміцнюючи соціальні зв’язки, украй потрібні для рівноваги та єдності країни.
У сфері консолідації суспільства не бракує підводних каменів. Недавні вбивчі події в Парижі ще раз довели, що система не сприяла всій сукупності соціальних верств. Адже зазнає поразки вся Французька Республіка, якщо один із її громадян обертається проти неї… У чому причина? Брак освіти, брак культури? Безперечно. Гарантувати доступ до знань означає запропонувати кожному громадянинові можливість знайти своє місце в суспільстві. А соціальна єдність – головний козир, який мають демократичні держави в боротьбі зі спокусами з боку порожнечі.
Тож чи є потреба в Міністерстві культури?
Якщо не брати до уваги інвестиції в людський капітал, достатньо лише суто прозаїчно поглянути на кількісні дані про культурні та творчі царини, щоб мати уявлення, якою буде відповідь. У Франції їх економічна вага перевищує €60 млрд. Наведена цифра більша за такий показник для індустрії розкоші та автомобільної промисловості й наближається до показника телекомунікаційних галузей. Від викладача музики до книгаря, від директора кінотеатру до художника-дизайнера, від дистриб’ютора фільмів до видавця відеоігор – цей сектор загалом репрезентує 1,2 млн робочих місць на всій французькій території. На європейському рівні культурні й творчі царини забезпечують оборот близько €536 млрд, а кількість робочих місць оцінюється в понад 7 млн. Їх значення і вплив величезні. Культура теж забезпечує економічний розвиток.
Поява протягом останніх 20 років незліченних фестивалів у всіх французьких регіонах підтверджує сказане вище. Деякі з них уславилися на міжнародному рівні, інші майже суто локальні. Хай там як, а коли йдеться про такі події, як Авіньйонський фестиваль (живих спектаклів), «Буржська весна» (сучасна музика) або «Подорож до Нанта» (сучасне мистецтво), продаж квитків має неабияке значення, зокрема для готельного господарства, а також для таких секторів, як дозвілля, туризм, транспорт тощо. Роль держави якраз і полягає у створенні – ще й тут – необхідних умов для розвитку економіки завдяки різноманітній підтримці та інвестиціям. А далі вже «культура приваблює культуру»: доведено, що задоволення від споживання якогось культурного блага спонукає індивіда прагнути цього блага щоразу більше…
Тож чи є потреба в Міністерстві культури?
В Україні – так, і не менша, ніж у Франції. Адже збігло 25 років, і трагічна ситуація на Донбасі свідчить, якою мірою політична бездіяльність зруйнувала соціальну та культурну єдність країни. Воно необхідне ще й тому, що перспективи розвитку в недалекому майбутньому ринку мистецтв і культури є важливими для населення й усієї сукупності діячів культури, понад те, здатні надихнути їх. Жан-Жак Айяґон, колишній міністр культури Франції, писав 2012 року, що культура може бути «водночас і показником, і рушієм оновлення суспільства». Теперішня влада повинна негайно усвідомити цю істину і… перейти до дій.