Чи може корумпована влада,що вже 1,5 року демонструє стійке небажання нищити корупцію ( що є цілком природним,бо це означає для неї самогубство),так звані схеми,що сприяють виведенню мільярдів доларів з України,що вперто не чіпає корупційні гнізда в уряді, парламенті, президентській адміністрації, ГПУ, судах,місцевих органах тощо,що толерантно ставиться до шкідливих для держави оборудок олігархів, привести Україну до перемоги в протистоянні з чекістською диктатурою Кремля? Чи може ця верхівка повернути території,що сама ж легко здала?
Питання риторичне. Ця влада ,навіть ризикуючи втратити фінансову,політичну і дипломатичну підтримку Заходу ,нахабно прагне зберегти олігархічно-корупційну систему Кучми-Януковича. І немає жодних підстав сподіватися,що ця влада здатна змінитися і що вона хоче змінитися.
Символом такої національної безнадії є президент Петро Порошенко,заручник своїх ( як написали б у радянській пресі) «приватно – власницьких інстинктів». Саме він є індикатором неспроможності влади проводити реформи і відмовитися від тих злодійських звичаїв,у надрах яких,майже всі нинішні керівники формувалися протягом понад 20 років.
Читайте також: Крим: Блокуємо далі…
Для того,щоб українське суспільство і світова громадськість побачили,що чинна влада України виліковна і не безнадійна, Петро Порошенко повинен:1)відмовитися від своєї фабрики на території країни – -агресорки, що працює на ворога і сплачує йому податки;2)продати свої активи ( бо він уже1,5 року порушує закони України, залишаючись у президентському кріслі власником бізнесу,що неминуче створює конфлікт інтересів,( до речі,5-й телеканал президент,не зважаючи на те,що він є його улюбленою іграшкою,також повинен продати,бо в юридичному сенсі жодної різниці між телеканалом і фірмою «Рошен» немає); 3)надати цілковиту політичну підтримку тим посадовим особам і громадським діячам,які реально борються з корупцією;4)розв’язати кадрове питання з начальником Генштаба Муженком, генпрокурором Шокіним, головою НБУ Гонтарєвою та ще кількома знаковими «достойниками»,що продемонстрували очевидну нездатність діяти ефективно. Однак Порошенко це не зробив і не зробить найближчим часом. А все решта,в тому числі політика офіційного Києва щодо Криму і Донбасу,то вже похідна. Арсеній Яценюк в одному з публічних виступів прохопився ( більше він такої відвертості собі не дозволяє),сказавши,що проблему Криму розв’яжуть «наші діти чи онуки». Якщо українському народові не вдасться позбутися цієї влади,то саме так і буде.
Але народ має свою думку з цього приводу,застосувавши те,що директор Інституту стратегічних досліджень академік Горбулін назвав «тактикою народної війни». Це громадська продовольча,транспортна і енергетична блокада Криму,доволі ефективна,принаймні ефективніша від усього того,що було зроблено офіційною владою за 1,5 року. Хоча Кремль пнеться зі шкіри,щоб удавати,що то мовляв жалюгідні атаки,проте насправді удар виявився напрочуд сильним і болючим. Почалися масові й тривалі відключення електроенергії по всьому Криму,що назвали англійським словом «блокаут»- занурення у темряву. Колись Гербер Велс назвав свою книжку про більшовицьку Росію- «Росія в імлі»… А тут у темряві опинилася окупована територія : майже згасли Севастополь, Сімферополь, Керч, Євпаторія, Феодосія, Ялта,Саки і т.д. Проте, в російських військових частинах і адміністративних будинках світло залишалося,начальство про себе дбало… Сімферополь як центр регіону щодо електрики перебував у кращому становищі. Що ж стосується абсолютної більшості населення півострова,то тут самопроголошена влада Криму нервувала,шаленіла і демонструвала вражаючу безпорадність, цілковиту нездатність допомогти. Москва втішала кримчан легендами про енергоміст з Кубані через Керченську протоку. Але це величезні кошти,кілька років неабияких матеріально-технічних зусиль і жодних гарантій успішної і безаварійної роботи нової енергомагістралі. Не кажучи вже про те,що доведеться посадити на голодний енергопайок Краснодарський край,а,може,й Ростовську область…
Читайте також: Мислення «трофейними» категоріями
Нова угода про постачання української електроенергії до Криму ( після дивної угоди міністра палива і енергетики України Демчишина, де Крим було названо «федеральним округом РФ»,до речі,чому Демчишина досі не покарано за дії,що можуть сприйматися як державна зрада?) передбачає,що в ній буде написано про постачання електроенергії з українського материка саме до української Автономної Республіки Крим. Або угоди взагалі не буде. Кремль постав перед серйозним викликом – або де-юре визнати Крим українським,або щонайменше на рік залишити Крим без елементарно-нормальних умов життя і взяти на себе відповідальність за це. Ось чому Путін негайно організував абсолютно рейкове ( в соціальному сенсі) опитування телефоном
( напередодні Нового року) кримчан: чи згодні ви визнати Крим українським чи готові терпіти без електрики?Щоправда,тут знову не обійшлося без брехні,бо пообіцяли,що проблеми з електрикою будуть часткові і недовго ,лише чотири місяці до 1 травня 2016 року. Це подібно до слів голови Мао в період « культурної революції» в Китаї: десять років наполегливої праці – десять років щастя. Путіну треба було зняти з себе відповідальність за неспроможність своєї політики в Криму ,за відсутність не те що обіцяного райського,а більш-менш людського життя на півострові і покласти цю відповідальність на самих жертв його «мудрого курсу». З допомогою. «соціологів у цивільному» йому це вдалося… Враховуючи,що в окупованому Криму за одне необережне слово можна потрапити в ФСБ,де швиденько організують кримінальну статтю за «екстремізм»чи «посягання на територіальну цілісність»,будь яке опитування,тим більше без жодної анонімності,приречене на успіх тих,хто за ним стоїть…
Однак народна продовольча і над усе енергетична блокада Криму показала і кримчанам і Росії,що Крим є надзвичайно вразливою територією під російським управлінням,адже проти новоприбулих господарів півострова діє навіть географія: Крим для України – півострів,а для РФ це острів,причому доволі ізольований.
Росія змушена витрачати чималі кошти і ресурси,щоб підтримувати бодай мінімальний енергетичний баланс у Криму. Пан Константінов ( шеф кримського «парламенту») радісно повідомив,що в темному Криму новонароджених хлопчиків називають « Генераторами» на честь засобу вироблення електроенергії. Однак робота генераторів,пальне для них коштують у десять разів дорожче за традиційну електроенергію. Крім того,виникають важкі логістичні проблеми: пальне треба якось привезти на «острів Крим»,а Керченська переправа повністю залежна від клімату,над усе від постійних сильних вітрів у цьому регіоні. Між іншим,за всі роки існування Російської імперії,Радянського Союзу і пострадянської Росії на Чорноморському узбережжі Кавказу в місті Новоросійську не було створено серйозної військово-морської бази саме через це: постійні вітри й шалені буревії.
Читайте також: Неминучість бою
Меджліс кримськотатарського народу і «Правий сектор» знайшли найбільш вразливу больову точку російського контролю над Кримом. Незважаючи на тотальну пропаганду і масове залякування населення,чимало кримчан починають поволі проводити переоцінку цінностей. Звісно, в умовах реального підпілля в Криму для всіх проукраїнських людей, про це можна судити, виходячи лише з дотичних ознак. Зокрема,в кримських містах помітна більшість новорічних салютів у ніч з 31 грудня 2015 р. на 1 січня 2016 року відбувалась саме за київським часом (за вельми скромного реагування на московський Новий рік). Це одна з небагатьох безкарних нині можливостей для кримчан виразити свої почуття.
Енергоблокада дещо послабила енергодефіцитом і боєздатність російського військового угруповання в Криму,бо довелося ділитися з місцевими адміністраціями і силовими структурами,витрачати енергоресурс на життєзабезпечення бойових кораблів і берегових частин. Раніше все це робилося за рахунок української електроенергії.
Однак,чи буде українська влада розвивати цей успіх? Напевно,ні. Адже бізнесюча олігархічна верхівка ніколи не поставить національні інтереси вище за інтереси свого прибутку за будь-яку ціну для України. Як справедливо зазначав вождь світового пролетаріату ( і український олігарх це завжди підтверджує) : за дуже високий відсоток прибутку буржуй продасть навіть ту мотузку,на якій його повісять. Тому досі не скасовано колаборантський закон
« Про вільну економічну зону Крим»,що дає практично необмежені юридичні можливості вести бізнес з агресорами і окупантами. Тому з портів морського узбережжя материкової України в обхід блокади на Перекопі морськими суднами перевозиться товарна контрабанда до Криму. А навіть невеличкою баржею можна привезти більше, ніж кількома важко навантаженими хурами. Але всю цю морську контрабанду можна легко припинити протягом кількох днів силами СБУ,ГПУ і МВС разом із прикордонниками.
Не припиняють. І це дуже промовисто…
Тепер усім прихильникам повернення Криму доводиться вести боротьбу на два фронти: проти російських окупантів і проти їхньої агентури у високих кабінетах офіційного Києва. Це важка боротьба але далеко не безнадійна. Поступово до неї приєднуватимуться дедалі більше представників громадянського суспільства України ( як поступово вся країна приєднувалася до Майдану в Києві).
Блокада показала,що з Кримом нічого не закінчилося, все лише розпочинається і це дало надію сотням тисяч українських кримчан, які, незважаючи на важкі побутові проблеми,відчули,що за Перекопом про них не забули,що материк бореться за український Крим. Власне,стан боротьби за повернення втрачених територій є одним з найточніших критеріїв патріотизму і ефективності чинної влади України,показником рівня її віддаленості від кланово-олігархічної системи,що завжди легко жертвувала національними інтересами в ім’я егоїстично-комерційних. Як висловився один з ініціаторів створення добровольчого батальйону «Крим» Іса Акаєв: « Біда України полягає в тому,що нею керують торгаші,навіть не комерсанти…» Від того,чи вдасться якось щось змінити в цьому історичному проклятті України,залежить доля Криму,Донбасу і держави в цілому.