Нещодавно в The Guardian вийшла стаття Клої Мак Доннелл «Читати — це так сексуально» про те, що зумери останнім часом дуже полюбили фізичні книжки й бібліотеки. Зумери, як зазначено в дописі, це ті, хто народився в проміжку між 1997 і 2012 роками, тож їм сьогодні від 12 до 27. Ідеться про те, що вони свідомо віддають перевагу книжці як об’єкту й читанню як головному дозвіллю, вважаючи це реакцією на «перенасиченість і шум цифрового ландшафту, подібного до Дикого Заходу».
Торік у Великій Британії продали 669 млн друкованих примірників — рекордна кількість за всі попередні роки. Також статистика англійських бібліотек засвідчує, що відвідуваність зумерів зросла на 71 % і вони вибирають саме ці затишні місця, а не гамірні кав’ярні.
Клої Мак Доннелл також наводить як приклад кількох супермоделей (Кая Ґербер і Кендалл Дженнер), які популяризують читання, започаткувавши власні книжкові клуби. Тож колись була тільки Опра Вінфрі, а тепер у неї безліч конкурентів. Крім того, авторка статті згадує те, що дедалі більше голлівудських зірок (зокрема, Тімоті Шаламе й Джейкоб Елорді) освідчуються серйозній літературі у своїх палких почуттях і позують для папараці з різноманітними книжками.
Читайте також: Що читали в Україні в 2021 і 2023 роках
То що, людство дійсно почало більше читати чи це новий тренд на кшталт «мало бути сексі, а треба ще й видаватися розумним»? Як на мене, така мода на добре забуте старе, як і будь-яка мода взагалі, — це ознака циклічності нашого культурного розвитку. Книжка була і є символом інтелекту, а паперова книжка — це доступніший образ. Можна ж читати щось і на планшеті, але переконати оточення, що ти запеклий читач вам буде важче. Усе ж планшет — це символ дещо іншого. І прекрасно, що зірки, які завжди є прикладом якраз для молодої аудиторії, пропагують літературу, а не, скажімо, нездоровий спосіб життя, як це було в епоху «героїнового шику» в 1990-х. Інша поширена сьогочасна практика, яка розвинулася в ковідні часи, — це інтерв’ю людей на тлі ошатно оздоблених книжкових полиць — виразного показника певного статусу й потенційної освіченості. Ця практика стала такою масовою, що одразу кілька великих фірм у Європі й Америці запустили послугу з комплектування й продажу шаф із книжками як «найкращого тла для відеодзвінків».
Утім, купити книгу й позувати з нею — це не значить її прочитати. Та й прочитати щось серйозне не значить його зрозуміти. До речі, можна було б скласти цілу фотогалерею зірок шоу-бізнесу, яких фотографи зловили зі страдницьким виглядом за читанням серйозних художніх текстів, що в них переважно асоціюються з Достоєвскім і Толстим, бо так їх навчили професори-славісти (читай — русисти) і вивчені ними журнальні критики. Утім, у добу глобальної показухи й псевдощирості завжди треба зважати на те, що тебе можуть зафільмувати чи сфотографувати, а тому, погодьтесь, краще носити із собою книгу, аніж цеглину, бо перша більше пасує будь-якому образові, аніж друга.
Однак Клої Мак Доннелл особливо не намагається пояснити, чому молодь так кинулася купувати й читати літературу. Бо згадка ж про ескапізм — це радше покликання на парасольковий термін, який нічого не роз’яснює.
Варто зауважити, що й Україна, попри складну соціально-політичну ситуацію, не відстає від світових тенденцій, бо й у нас останніми роками суттєво побільшало книгарень і, як видається, читачів. За даними мережі книжкових магазинів «Книгарня “Є”», українці почали значно більше купувати книжки «воєнного» 2023 року проти «довоєнного» 2021-го, а лідером стала зарубіжна проза. У «народному» списку Інституту української книги — 455 книгарень, серед яких 208 — мережеві заклади. Та й своїх книжкових клубів сьогодні немає тільки в зовсім лінивих блогерів і блогерок. Чим не показник збільшення інтересу до читання? Усе так, але в українських реаліях це вряди-годи, на жаль, подібне до подій сторічної давності: відродження перед «розстрілом», відчайдушне зусилля перед страхом прийдешньої невідомості.
Читайте також: Букток як новий формат взаємодії читачів із книжкою
Звісно, ситуації зовсім різні, сьогодні немає ні українізації, ні Розстріляного відродження, але українське суспільство, постійно перебуваючи в загроженому стані, починає інстинктивно пришвидшуватися перед найбільш небезпечними етапами свого розвитку, нібито намагаючись напрацювати заздалегідь те, на що після цього пікового етапу не буде ні натхнення, ні людських ресурсів. Українська культура в такі періоди акумулює значні зусилля, щоб розширитися. До того ж так, що певний час рухатиметься за інерцією завдяки своєму обсягу, бо ж великий об’єкт колективного зусилля важче зупинити, аніж щось дрібніше й індивідуальне. І опосередкованим свідченням цього є те, що після кожного великого всеукраїнського книжкового фестивалю соцмережі рясніють фотозвітами читачів і читачок, які показують чималі стоси придбаної літератури — стратегічні запаси, зібрані неначебто на кілька років уперед, на пожиток для тих часів, коли на купівлю книг може не бути ані грошей, ані настрою.
Хай там як, а головна похибка статей на кшталт тої, яку подає Клої Мак Доннелл, у тому, що, чи стали ми більше читати чи ні, можна визначити тільки або за фактом збільшення кількості проданих книжок, або за свідченнями самих читачів. А вони хоч і не всі голлівудські зірки, але теж полюбляють себе виставляти кращими, ніж є насправді.
Тож робити далекосяжні висновки про посилення інтересу до читання не випадає, але це новочасне захоплення книжкою як фізичним об’єктом змушує вкотре згадати думку Умберто Еко, що книжка як символічний предмет перетворилася на такий же обов’язковий об’єкт людської цивілізації, як зубна щітка чи умовні сірники, тож людство в той чи той спосіб у кожному поколінні приречене повертатися до друкованих видань просто через їхню універсальну значущість. І новий етап цього візуально-генераційного переосмислення книжки ми якраз і переживаємо сьогодні. Плюс цього етапу, крім створення чудового інтер’єру для відеозв’язку, ще й у тому, що наявність книжки в домі збільшує шанс того, що хтось її прочитає чи принаймні погортає як альтернативу всім тим гаджетам, де рекламують інтелект штучний, нехтуючи тим, що вже давно треба нагадувати про переваги інтелекту людського й друкованої книги як його універсального тренажера, незалежного від інтернету й електрики.