Інна Богословська, позафракційна
Не люблю слово «тушки». Взагалі, що це за явище? Вибори, які передбачали закриті списки, партії, створені не під ідеологію, не під правила, а під особистість не могли принести іншого результату. Коли формували списки, за половину місць брали гроші. Ті ж Табалови, як відомо, проплатили обидва місця. Але на яких підставах їх називати тушками? Вони просто купили місця. Якщо в самий процес у нас закладена неправда –хто має право звинувачувати таких людей? Як на мене, нам треба переглядати закон про політичну систему і політичні партії. Вибори не можуть відбуватися за закритими списками. Доки це явище присутнє, доки ми маємо необмежені фонди для агітації – нічого не зміниться. Як приклад, мені імпонує британська система – тільки мажоритарка, тільки заборона політреклами, рівні для всіх кандидатів політичні фонди. Що ж до прогульників – то більшість мажоритарників ходить до Ради, бо на них дивиться виборець. На депутатів же, які зайшли до парламенту за списком, люди не мають впливу. Думаю, майбутній парламент довго не житиме, бо збудований на брехні, відсутня нормальна виборча система. Тому з майбутньої Ради, думаю, спробують зробити орган по кнопкодавству для окремих політичних гравців. Якщо буде здоровий глузд – новий парламент має прийняти нове законодавство про політпартії, вибори, нову Конституцію (після відпрацювання Конституційною радою). Тоді буде мирний вихід із ситуації. Загалом же, припускаю, нова Верховна Рада пропрацює півтора роки, до весни 2016-го. Якщо до цього моменту не змінять законодавства, то, підозрюю, ситуація зміниться силою. Хоча, як на мене, розуму у депутатів вистачить для того, аби покласти підвалини нової країни.
Спірідон Кілінкаров, КПУ
Кнопкодавство з тушкуванням і сьогодні процвітає. На кнопки як тиснули, так і тиснуть. І тиснуть ті, хто найбільше про це кричав. І, як на мене, цей парламент побив усі рекорди за тушкам. Не сумніваюся, що перетікання із партії в партію буде і в майбутній Раді.Ці явище нікуди не зникнуть, хоча все залежить від політичної ситуації. Повірте, любов українського народу до нового парламенту закінчиться в день прийняття депутатами присяги.
Читайте також: Володимир Чемерис: «На лівому фланзі української політики – порожнеча»
Олесь Доній, позафракційний
У майбутній Раді, як на мене, буде не тушкування. Тушкування було, коли депутати обирались по одній політсилі, а потім бігли до табору іншої, провладної. Наразі ж у нас всі майданівські, провладні. Питання майбутнього парламенту буде в наявності персональної позиції в депутатів. Тобто чи матимуть вони власну точку зору, чи вони будуть залежати від таємних ляльководів – олігархів, які є в різних списках. Як пам’ятаєте, проти таємного засідання 16 вересня проголосували лише 22 людини. Що ж до кнопкодавства… раніше цим займалися регіонали і комуністи. Після Майдану кнопкодавством почали займатися вже наші. Це свідчить про нерозуміння демократії що одними олігархами, що іншими ,які стоять за політпартіями. Для них важливіша сама влада, ніж дотримання процедури. А дотримання процедури – це приклад для всього суспільства. Як на мене, нині парламент взагалі мало схожий на законодавчий орган.
Це питання – чи буде достатньо сил в нових депутатів з вищезгаданими явищами боротися. Бо нині вказівка партійного керівництва важить більше. Хоча ситуація, звісно, покращиться, бо в майбутньому парламенті буде менше регіоналів і комуністів.
Читайте також: Українська багатопартійність: вожді з гарніром
Павло Розенко, УДАР
Безумовно, що ризик перетікання депутатів з партії в партію, з фракції у фракцію великий. Він пояснюється тим, що вибори до Ради проходять по старій, змішаній мажоритарно-пропорційній системі. Очевидно, що у ВРУ буде близько сотні депутатів, які зайдуть як «незалежні мажоритарники». Це або самовисуванці, або предстанвики політпартій, які не пройдуть за списками до парламенту. Імперативний мандат у нас не діє, тому ризик того, що сотня людей коливатиметься залежно від політичної ситуації в країні, є досить великим. Я не вважаю себе сильним прогнозистом, але строк життя цієї Верховної Ради буде не тривалим. Швидше за все, буде прив’язка до політичних подій, певного соціального незадоволення. Тож потрібно проводити масштабні конституційні зміни. А після цього має відбутися перезавантаження принаймні Верховної Ради. Порівняно з минулою Радою,факти кнопкодавства нині є, але не настільки масштабні, як колись. Це поодинокі випадки, не системні. Очевидно, що наступний парламент в цьому плані буде ще чистішим. І сподіваюся, що майбутні депутати почнуть із запровадження нової системи голосування, Рада-4 абощо, яка технічно унеможливить голосування за кількох людей.
Сподіваюся, що таке ганебне явище, як кнопкодавство, врешті зійде нанівець.Що ж до прогульників – то тут мають працювати самі політсили і наводити порядок у структурах своєї партії. Оскільки це скликанння буде недовговічним, то це мало б спонукати депутатів до діяльності, а персональне голосування має спонукати керівництво партій і фракцій жорстко ставити це питання в роботі. Самоорганізація депутатів, думаю, буде досить високою. Щодо карних рішень – вони ухвалені. Депутати, які не приходять до зали , не отримують зарплати. Думаю, в плані дисципліни наступна Рада буде на вищому рівні.
Андрій Павловський, «Батьківщина»
Нажаль, тушкування – це невиліковна хвороба українського парламентаризму. Все одно перебігатимуть люди по різним причинам з фракції у фракцію. Часом це відбуваються з ідеологічних причин, або через проблеми з партійним керівництвом. Але тушкування за гроші – ганебне. І, сподіваюся, його буде менше. Можливо, треба таки відновлювати імперативний мандат. Аби людина розуміла, що якщо вона зраджує власну партію, яка привела її до ради, виборців, які голосували за неї, то вона втрачає право представляти їх інтереси і мати мандат. З іншого боку це і морально-етичний аспект. Тобто в самого депутата не має бути навіть думки про перехід в інший табір. До того ж, багато залежить від суспільства. Якщо депутат перебіг з партії в партію, то виборці б мали оголошували йому політичний бойкот і не обирати більше таку людину. Це був би класний приклад для інших потенційних зрадників. Я спілкувався з німецькими депутатами з Партії Зелених. Вони не розуміють, як, скажімо, один з їхніх членів міг би перейти з опозиції до партії Меркель. Це означає миттєву політична смерть. І не від самої партії, а від виборців. Покарання для них – це людський осуд. Що ж до тушок-списочників – то це відповідальність самих партій. І за ненадійну людину має відповідати конкретна політсила.
Читайте також: Дешевий мейкап влади не спрацює
Прогульництво… на останньому засіданні його можна пояснити наближенням виборів. Депутати вважали, що їм треба провести більше зустрічей на округах, ніж сидіти у Верховній Раді. А взагалі, якщо людина не готує законів, не відвідує засідання Ради, комітетів – його має карати сам виборець. Бюлетенем. Люди мають це розуміти і давати депутатам справедливу оцінку за їх дії. Якщо ж суспільство буде і надалі поблажливо ставитись до таких осіб, то ми продовжуватимемо жити з тими самими проблемами.
Давид Жванія, позафракційний
Думаю, що депутатів жодним чином неможливо примусити ходити на засідання. Навіть каральними заходами. Треба розуміти, що це персональна відповідальність кожного окремого депутата. Така ж ситуація і з перебіганням нардепів із партії в партію, і з кнопкодавством. Просто все залежить від моральних якостей людини.