Спадає на думку, що якби партія з такою назвою існувала у сучасній Україні, вона б точно не змогла збирати непроплачені мітинги. За «поміркованими» і «толерантними» на барикади не йдуть. Люди взагалі щось роблять або за гроші, або за яскраву ідею. Єдиною політичною силою, яка пропонує людям ідею – не важливо навіть, яку саме – є на сьогодні ВО «Свобода». Наявність ідеї стала її візитною карткою.
Результат, отриманий «Свободою», став, мабуть, найбільшою несподіванкою останніх парламентських виборів. Мало хто очікував, що вони наберуть 10,44%.
Члени партії і найвірніші симпатики, вочевидь, знали реальні рейтинги своєї політсили, але і в них не могло бути певності, що «Свобода» таки потрапить до ВР. Ну, справді-бо, навіщо партії влади такий клопіт? А правило «ми голосуємо, а вони рахують» знає кожна тітонька у приміській електричці.
Але, вочевидь, коли «Свобода» отримала результат щонайменше вдвічі вищий за прохідний бал – не пустити її у парламент не насмілились.
Ще один феномен цих виборів, пов’язаний зі «Свободою»: не всі, хто голосували за неї, дотримуються націоналістичних поглядів. Навіть більше – не всі ті, хто кілька ночей відстоював результати «Свободи» на 215-му і 223-му округах, є націоналістами.
Читайте також: Чому «Свобода» не зміниться?
«Рідний» електорат «Свободи» з часом помітно збільшується, але все-таки – не міг він зрости з 0,76% у 2007 році до 10,44% у 2012-му. Навіть якщо вважати, що п’ять років тому половину голосів у «Свободи» вкрали. Навіть якщо врахувати, що постійні явно антиукраїнські вчинки влади штовхають маятник людських симпатій у бік націоналістів.
Усіх цих чинників, як на мене, все одно не досить для такого надстрімкого зростання рейтингу.
Можливо, відгадка у тому, що цього року за партію Тягнибока голосували також ті, кого смертельно дістали партії – бізнес-проекти, у яких немає переконань, а є – тушки, тушки, тушки… За «Свободу» голосували тому, що сподівалися: у «Свободі» не буде тушок.
Таке голосування не було звичайною нелюбов’ю народу до зрадників. Це був останній вияв довіри людей до опозиційних політичних сил. Якщо тепер у «Свободі» з’являться тушки, не лише цій партії, а взагалі жодній політичній силі більше не повірять. Оговтаються від стресу і почнуть боротьбу непарламентськими методами. Отже, від того, чи вдасться Тягнибоку і Ко зупинити потенційних зрадників, залежить майбутнє України.
Минуле «Свободи» – це наполеглива і на диво регулярна політична боротьба під націоналістичними гаслами, активність якої практично не залежала від близькості виборів. Безперервні пікети, акції – і проти нелегальних мігрантів, і проти незаконних забудов, проти політрепресій і зрадницьких законопроектів… Єдині зміни, що відбулися зі «Свободою» після появи реальних шансів потрапити до парламенту – дещо пом’якшилася риторика, зникли навіть натяки на те, що можна трактувати як расизм чи антисемітизм. Навіть одне одіозне слово, яке у «Свободі» вважають не лайкою, а нормальним українським терміном для позначення певної нації, майже зникло з лексикону її лідерів.
Яким же буде майбутнє «Свободи»?
Найцікавіші тут, мабуть, два питання: 1) Чи не з’являться тушки і 2) чи не облишить «Свобода» свою радикальну риторику, чи не перетвориться після потрапляння до парламенту на ще одну нацдемівську партію на кшталт Народного Руху.
Об’єднання з «Батьківщиною» далося Тягнибокові нелегко. Зараз, після виборів, вже можна казати про те, що частина симпатиків після цього відвернулися від «Свободи» – ті, для яких Юлія Тимошенко то «Грігян», то «Капітельман», то «Юлька-крадійка». Олег Ярославович поводився обережно – не критикував головного політв’язня країни, але й не наближувався занадто до неї. Як бачимо, така політика себе виправдала.
Тепер свободівці вже у парламенті, і думаю, на більші компроміси, ніж були до цього, вони вже не підуть, скоріше, навіть навпаки. Владу чекає шквал критики, причому саме з націоналістичних позицій. І партія влади, схоже, відчуває, що з приходом цілої фракції «вуличних політиків», звиклих до сутичок з «Беркутом», вона втратила монополію на парламентський мордобій, коли проти політиків виставляли спортсменів та охоронців. Тепер, в разі чого, «спортивні депутати» вже не матимуть беззастережної переваги. Влада це відчуває – і вже йде на поступки й компроміси: 6 грудня вперше в історії українського парламентаризму вдалося домогтися більш-менш реальної заборони голосування чужими картками – взамін на заборону блокування трибуни.
Фракція націоналістів – молода і рішуча. Середній вік депутатів-свободівців – 42,5 роки – нижчий за середній вік депутатів сьомого скликання (45 років).Наймолодший парламентарій теж свободівець – 25-річний Андрій Іллєнко.
Серед 37 нових депутатів, які увійдуть до фракції «Свободи» (25 за списком і 12 мажоритарників), немає бізнесменів, які купили собі мандат, заплативши за місце у партійному списку, немає балакучих «ветеранів», узятих за минулі заслуги. Усі вони – партійці, перевірені на вірність багаторічною працею у лавах «Свободи». Одного разу, років за три до парламентських виборів (це було при мені), один амбітного вигляду чоловік прийшов на штаб «Свободи» дізнаватися про можливість вступу до партії. Заступник Тягнибока Андрій Мохник, нині третій номер у партійному списку, після нетривалої розмови сам на сам прокоментував візит: «Ми не приймаємо до партії місцевих депутатів». Звісно, той чоловік депутатом не був, йшлося про те, що він хоче вступити до партії, щоб стати депутатом, а таким у «Свободі» показують на двері.
Така політика добре страхує від появи тушок. Але, звісно, людина – слабка істота, і ніхто не може поручитися, що хтось із членів новоствореної фракції не спокуситься на хабар у кілька мільйонів доларів. Хочеться вірити, що у свободівців є важелі впливу, щоб покарати можливих зрадників і відбити у них усіляке бажання «тушкуватися».
Одну з найцікавіших версій політичного майбутнього «Свободи» висловив нардеп минулого скликання Юрій Гримчак – що свободівців навмисно не підкуповуватимуть, щоб підняти їхній рейтинг і вивести Олега Тягнибока у другий тур проти Віктора Януковича:
«В об'єднаної опозиції рейтинг впаде, як тільки з'явиться перша тушка. Він просто рухне. Сьогодні майже стовідсотково впаде рейтинг Яценюка. Одна із соціологічних служб робила заміри президентські: у Яценюка невеликий рейтинг. Як тільки з'явиться тушка, впаде Кличко. Тоді вийдемо на те, що найреальнішим кандидатом у президенти від опозиції стане Олег Тягнибок. Його сьогодні з усіх сил влада витягує на другий тур, для того, щоб Янукович у другому турі переміг. Ніхто не буде купувати людей Тягнибока, і навіть, скоріш за все, ніхто не буде їх приймати, якщо вони самі захочуть перекинутися».
На перший погляд, це дуже реальний сценарій. Рейтинг Януковича до 2015 року впаде настільки, що його переможе будь-який нацдем, що вийде проти нього у другий тур – хоч Яценюк, хоч Кличко. Але чи переміг би його «радикал» Тягнибок? Бо відомо, що коли за президентське крісло змагаються радикал і центрист, більшість завжди проголосує за центриста. Так Леонід Кучма колись вивів проти себе у другий тур Петра Симоненка, і всі тодішні газети зарясніли статтями про жахи ГУЛАГів, які чекають на українців, якщо переможе комуніст.
Якщо цей сценарій повториться у 2015 році, слід чекати на «нові сенсаційні викриття» «злочинів бандерівців». А відомий виступ Тягнибока на горі Яворина показуватимуть по ТБ у прайм-тайм замість агітаційного ролика Януковича.
Втім, може статися й інакше. Переконана, що влада на цих виборах готувала «Свободі» зовсім іншу роль: відтягнути максимум голосів в інших опозиційних сил, але у парламент не пройти, недобравши до цього якийсь мізер. Вірогідність цього сценарію опосередковано підтверджує той факт, що за два дні до виборів Олега Тягнибока «як непрохідного» не пустили на відоме ток-шоу.
Тобто, «Свободу» спочатку оголосили непрохідною, а потім, вочевидь, мали намір зробити непрохідною, вкравши голоси. Але вийшло зовсім інакше.
Дуже імовірно, що цей сценарій – коли влада схотіла використати націоналістів, але вони її переграли – у 2015 році може повторитися. Втім, «свободівці» ризикувати не хочуть. Нещодавно соратниця Тягнибока Ірина Фаріон сказала в інтерв’ю «Главкому» (http://glavcom.ua/articles/8834.html): «Ми розуміємо, як важливо висунути єдиного кандидата в президенти на наступних виборах. Для нас не йдеться про персону Олега Тягнибока, а йдеться про те, щоб усунути Януковича і його кліку від влади».
Ірина Фаріон має рацію. Порятунком від антиукраїнської влади у 2015 році може стати домовленість опозиції про єдиного кандидата. Цим кандидатом повинен стати той політик, що на той час матиме найвищий рейтинг. В разі беззастережної підтримки всіх опозиційних сил цей кандидат переможе Віктора Януковича.