Найбільша небезпека для яскравого і обдарованого нахаби, який насмілився посеред чуми влаштувати шикарне, блискуче, красиве частування, як сказала б Елочка-людожерка, це не зробити цього ж удруге. Інакше вискочень має всі шанси бути закиданим і, гадаю, вже не помідорами, а камінням. Одеський кінофестиваль того року був саме таким – одним із несподівано вражаючих дебютів, із феєрверком кіноманських фільмів, гламурним відкриттям і вечірками та правильним вибором журі. Але цього року треба «отвєтіть за базар». І наразі підготовка до фесту є доволі серйозною.
Один із найсильніших козирів, який 2010-го в Одесі розіграли організатори фестивалю, – майданчик Потьомкінських сходів вдало використали для презентації відновленого «Панцерника «Потьомкіна» Сергія Ейзенштейна, – цього року використовують вже для іншої, але не менш грандіозної події – презентації так само нещодавно відновленого «Метрополісу» Фріца Ланга. Байдуже, що права першої ночі немає, бо прем’єра стрічки відбулася позаминулого року в Берліні на тамтешньому кінофестивалі: Потьомкінські сходи є, подібно до Бранденбурзьких воріт, доречним і захопливим місцем для такого штибу подій. Великий екран, живий оркестр, тисячі людей просто неба – прогноз вражає сам по собі.
Проте сильніше захоплює інше. На другому році фестивального життя Одеса спромоглася запланувати значно потужнішу подію, яка має всеукраїнське чи то пак СНДшне значення – кіноринок, котрий мусив би об’єднати бізнесменів від кіно усього пострадянського простору, привабити бізнесменів європейських і, чого на світі не буває, може, й американських, голлівудських ділків, котрі до останнього часу приїздили лише на московський кіноринок. Таке чимало років поспіль намагалися втілити в життя на кінофестивалі «Молодість», хотіли робити на Київському міжнародному кінофестивалі, робили навіть окремо від фестивалів, в Партеніті, власними силами дистриб’юторських і продюсерських компаній, однак сенсаційних успіхів не досягли. Тому не дивно, що плани одеситів здаються наполеонівськими, але тому й цікавіше подивитися, чи буде «спальонная пажаром Масква», і повернута метрополія до Київської Русі.
«Щастя моє» Сергій Лозниця
Звісно, що і показ «Метрополісу», і кіноринок – це лише кілька заходів. Чи не найважливішим буде так званий пітчинг – конкурс-презентація десяти українських проектів, які перебувають на різних етапах виробництва і які потребують додаткових фінансових вливань для свого завершення. Серед режисерів проектів є як знані українські імена, зокрема, Володимир Тихий, Мирослав Слабошпицький, так і російські – Варвара Фаєр, відома своїм бажанням поставити на сцені незалежного «Театру.док» спектакль «БерлусПутін» за п’єсою «Двоглава аномалія» нобелівського лауреата Даріо Фо. Дебютувати збирається Лоран Жантот, що раніше працював над спецефектами у других «Птахах» Люка Жаке і зараз завершив «колористику» «Того, хто пройшов крізь вогонь» Михайла Іллєнка. В повнометражному кіно хоче дебютувати і Дарья Онищенко, чия короткометражка торік була відзначена на «Молодості». Так само вже тривалий час шукає підтримку для свого повнометражного дебюту і Вікторія Трофименко, про проект якої, «Брати», Тиждень писав минулого року.
Не можна сказати, що на Одеському кінофестивалі українське кіно має бути представлено у всій його повноті, проте ретроспекція непогана: в межах програми «Українська лабораторія» покажуть останні копродуційні фестивальні хіти України, включаючи «Щастя моє» Сергія Лозниці, «Мелодію для катеринки» Кіри Муратової та «В суботу» Алєксандра Міндадзе. Там же має бути презентований і проект короткометражок «Закохані в Київ». «Ретроспектива: українські комедії» нагадає всім, над чим всі раніше сміялися, а над комедіями «За двома зайцями», «Дачна поїздка сержанта Цибулі», «Їхали ми, їхали» сміялися справді всюди.
«В суботу» Алєксандр Міндадзе
Конкурсна програма, як центр будь-якого фестивалю, його обличчя , так само матиме українського представника – картину Олександра Шапіро «Бес Пор No»(копродукція з Росією).Багатостраждальна картина, що має російського продюсера, стане однією зі світових прем’єр на фестивалі. Це почесно, проте гарантії якості немає, ми лише сподіватимемося на кращий результат, ніж той, що торік мав конкурсних фільм від України «Пістолет Страдіварі».
Проте про добрий результат можна вже говорити з огляду на всю конкурсну програму фесту. Організатори дібрали стрічки, які не є гіршими за тогорічні, котрі, як нагадуємо, викликали справжнісінький фурор серед кінокритиків. 14 фільмів із 14 країн світу вбивають двох зайців – демонструють географію, завжди важливу для престижу фестивалю, і мають кінематографічну цінність. Звісно, на світові прем’єри не розраховувати не випадало, крім «Бес Пор No» їх в конкурсі немає, але покази всіх інших стрічок будуть або міжнародними прем’єрами, або СНДшними. Це теж немало, статус класу «А», про який мріяли організатори на попередньому фестивалі, Одесі поки що не загрожує. Та це ж лише другий рік життя заходу. І важливо те, як він буде прожитий.