На гори поволі опускаються теплі літні сутінки. Під колесами старенької ниви хрумтить гравій об’їзної ґрунтової дороги, що веде до села Гута Ужгородського району Закарпаття. Тут розташоване одне з найпопулярніших місць для нелегального перетину кордону.
Від крайніх хат Гути до словацького кордону не більше 2 км. У Словаччині досить лояльне до нелегальних мігрантів законодавство. На відміну від Угорщини або Польщі, тут, навіть якщо тебе спіймали, можна відразу просити політичний притулок – і тебе вже не депортують. А просто запроторять до пункту тимчасового утримання. Який, на відміну від українського режимного «Павшино» під Мукачевим, по суті є звичайним гуртожитком. З якого в першу ж ніч більшість шукачів європейського щастя втікає та йде далі на Захід. До речі, майже всі словацькі пункти утримання нелегалів розташовані не на сході, а на північному заході – біля кордонів Чехії, що полегшує втікачам втілити задум.
Закарпатець Микола, провідник Тижня, зупиняє авто. «Тут резиденція Ющенка, – змовницьки посміхається він. – Он там, за горою. Щоправда, він тут рідко буває. А ми оце жартуємо: от якби в тому палацику можна було б «чорноту» тримати – ніхто не докопається». Резиденцію в Гуті активно використовують можновладці з початку 2000-х років. Там часто відпочивав Леонід Кучма, Віктор Ющенко зустрічав і Різдво, і день народження.
Між тим, сонце вже сіло – навколо майже темно. Але мій провідник чудово орієнтується на місцевості. От ми проходимо висілки Гути й зупиняємося перед гребенем лісу. Ліворуч від мене бовваніє якийсь знак. Підхожу ближче – на табличці короткий напис: «Увага! Прикордонна смуга! 1,5 км». Це означає, що тут треба бути готовим до раптової появи суворих хлопців у сіро-зеленому камуфляжі – бійців прикордонної розвідки – що запитають про мету вашого перебування. А в разі непереконливої відповіді, а, особливо, немісцевого походження, навіть можуть затримати.
Ми йдемо вздовж лісу, виходимо на маленький пагорб. Провідник показує мені якісь вогники, що блимають удалині: «Бачиш? То вже Словаччина. А он бачиш улоговинку? Ось там зазвичай і проводять нелегалів».
Питаю – то як же їх проводять? Це ж не так просто – через кордон пройти. «В Гуті півсела на цьому заробляє, – сміється Микола. – Найголовніше – домовитися з людьми в погонах. Підходиш до потрібної людини, даєш певну суму і за кілька днів отримуєш інформацію: де й коли бути на кордоні. Наприклад, ось тут, біля Гути. Тобі кажуть, що о 23.45 словацький патруль пройде, а наступний буде хвилин через сорок. Цього достатньо. Бо український патруль обов’язково десь затримається на потрібні тобі 20 хвилин, постоїть, покурить. І за цей час ти маєш встигнути. Як ні – то нарікай на себе – заметуть».
Але навіть якщо попадешся, в тебе є всі шанси викараскатися – тільки гроші плати, запевняє Микола. Та й взагалі, він переконаний – ловлять переважно тих, хто не хоче ділитися і вважає, що він розумніший за всіх.
Наш співрозмовник згадує, що раніше переправляти нелегалів було простіше. «Адже у нас усі одне одного знають, – розповідає він. – Прийшов до свого кума чи свата, що на заставі працює – та й домовилися. Також можна було домовитися через «ментів». А тепер нелегалами СБУ займається, а з ними, сам розумієш, – просто так не домовишся».