Тим часом ажіотаж вирує і на трьох «чумацьких шляхах», що ведуть із материка до окупованої території. З останньої неділі вони заблоковані бетонними урнами, металевими шипами та натовпами учасників акції. Прославлений «Правий сектор», у підступній всюдисущості котрого кримчан уже півтора року переконує окупаційна пропаганда, нарешті насмілився наблизитися до кримського «кордону». Щоправда, замість штурму російських укріплень на Перекопі сміливці в камуфляжі поки що відважно «штурмують» лише кабіни українських фур, владно наказуючи переляканим водіям повертати додому.
Тим не до політичних дискусій: багатьом доведеться розплачуватися з господарями за недовезений та зіпсутий товар із власної кишені. У відчаї вони волають до закону: покажіть, мовляв, документи, якими нам заборонено виїжджати до Криму? Замість відповіді в них вимагають показати документи, на підставі яких у Криму люди стали політв’язнями. Звісно, пред’явити їх українські водії не в змозі: в автоколоні немає ні Путіна, ні Аксьонова.
Читайте також: Холодна війна за Крим
Документ, що дозволяє їм рушити далі, таки існує. Це Закон «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України». Його неоднозначність і серйозні внутрішні суперечності очевидні, але вони не завадили найавторитетнішому з ідеологів «блокади» народному депутатові Джемілєву 14 серпня 2014 року проголосувати «за». Не завадили вони підписати закон і нашому президентові, котрий тепер вважає за потрібне схвалити акцію на «кордоні». Утім, це не єдиний нормативний акт, свавільно знехтуваний заради «революційної доцільності». У контексті сучасного вітчизняного законодавства про окупований Крим бачиться чимось неймовірним і юридичний імунітет у Києві московського мультимільйонера Іслямова — колишнього окупантського держслужбовця, «екс-віце-прем’єра Республіки Крим», а нині найпалкішого із блокувальників власної історичної батьківщини. Хороші чи погані ці закони, але це чинні закони України. На те Джемілєв із Чубаровим і є депутатами, аби погані не приймалися. А Аваков на те й міністр, щоб його підлеглі забезпечували дотримання законодавства, а не радо перекривали дороги та пресували водіїв у межах чиєїсь політичної акції. Не в тому полягає і функція прикордонників, аби за наказом двох політиків та одного бізнесмена полювати на вантажівки, що намагаються полями-степами об’їхати барикади. Адже закон, прийнятий Джемілєвим, досі дозволяє фурам курсувати до Криму!
Необхідність запровадження найсуворіших санкцій проти ворожої держави не підлягає жодному сумніву. А от що справді є сумнівним, то це спроби нашої влади перекинути неприємний обов’язок щось учинити з Кримом на будь-кого охочого. На аксьоновського «екс-віце-прем’єра», на кримськотатарську діаспору, на «Правий сектор», аби лише не забруднити рук та не прогнівити цінного торгового партнера — Росію. Втім, чи справді та держава є ворожою? Адже про блокаду харківської ділянки кордону з агресором, де колії та асфальт аж димлять від безперервного руху вагонів і фур в обох напрямках, чомусь ніхто не мріє… Як, до речі, і про блокаду маєтків олігархів, що роблять тіньовий бізнес у Криму. Звісно ж, із шоферами розправлятися легше, ніж із ними.
Читайте також: Гарлем у папахах
Аксьонов та його гоп-компанія мало не стрибають до стелі від такого подарунку Фортуни. Гуманітарної катастрофи в Криму без українських харчів не станеться, але «блокадою» тепер можна виправдати будь-що: від «об’єктивних економічних труднощів» до заборони кримчанам виїжджати на український «материк». Іслямов уже проголосив, що «блокада» не обмежиться провіантом: тепер він збирається маркувати дозвільними наліпками таксі (що за відсутності автобусного сполучення перевозять людей через «кордон») і розвертати машини, які не отримали його «контрамарки». Якщо знати, що Іслямов досі є хазяїном великої сімферопольської автоперевізної фірми, то заяви його колишнього колеги, діючого «віце-прем’єра Криму» Бальбека про фінансовий зиск як справжню мету «блокади» починають видаватися чимось серйознішим, ніж брудною контрпропагандою. Рано чи пізно Українська держава мусить узятися за Крим. Узятися усвідомлено, наполегливо та цілеспрямовано, а не боягузливо передоручати важливіший напрямок політики заїжджим демагогам. Лише тоді стане можливим переможний штурм Перекопу, мирним він буде чи ні.