Високопосадові правоохоронці та медичні світила заявляють про те, що чорного ринку трансплантацій у нашій країні немає і бути не може. Тим часом сотні українців шукають покупців на свої нирки та печінки. Наприкінці серпня Ворошиловський районний суд Донецька виправдав ізраїльського трансплантолога Міхаеля Зіса, якому українські правоохоронці закидали незаконну пересадку органів у Донецькому центрі трансплантації нирки. Натомість на екстрадицію медика чекають у Молдові та Ізраїлі, прокуратури яких висувають Зісу подібні обвинувачення (докладніше про це на стор. 43). За всю історію України лише одну людину засудили за спробу продати людський орган. 36-річна жінка за $45 тис. продавала нирку свого чотирирічного сина. Злочинна оборудка не вдалася – «покупцями» виявилися працівники МВС. Вирок суду горе-матусі – 4 роки позбавлення волі.
ПРОПОЗИЦІЯ ПЕРЕВИЩУЄ ПОПИТ
Скандали, пов’язані з торгівлею людськими органами, для нас уже давно не новина. Втім, жодна справа «чорних трансплантологів» ще не дійшла до суду, а більшість із них виявилися міфами. Про м’ясників, які полосують своїх жертв, аби пришити багатому клієнтові нове серце чи нирку, мова не йде. Люди позбуваються «зайвих» органів цілком добровільно. Але не безкоштовно. На спеціальних дошках оголошень і форумах в російськомовному Інтернеті можна знайти безліч оголошень, в яких ідеться про продаж «зайвої» нирки або частини печінки. Зокрема, чоловік з України, який називає себе Юрієм, пише:
«Особисто я маю серйозний намір продати половину печінки, бо взагалі немає грошей. В мене родина, я заробляю 700 грн на місяць. Як ви думаєте, вистачає? Це реальна можливість відкрити свою справу. <…> Звісно, є ризик, дуже великий ризик, і кажуть, що є інші виходи, але зрозумійте, я вже втомився шукати. А тут є можливість заробити справжні гроші, хоча й дорогою ціною…»
$20–50 тис., що пропонують за донорський орган, для мешканців країн колишнього СРСР – надто великі гроші. Наскільки можна судити, на чорному ринку людських органів пропозиція наразі перевищує попит. Це пов’язано не лише з тим, що підпільна операція дуже дорога (наприклад, трансплантація нирки з урахуванням «послуг» донора може коштувати до $250 тис.) і мало який хворий та його родичі мають змогу зібрати таку суму. Річ у тім, що серед великої кількості «запчастин», виставлених на продаж, дуже рідко трапляються органи, які підходять конкретним пацієнтам. У Міністерстві охорони здоров’я України Тижню пояснили, що донор має бути не тільки абсолютно здоровим, але й максимально імуносумісним із реципієнтом (людиною, якій пересаджують орган). Якщо донор і реципієнт не є родичами, то вірогідність такої сумісності дорівнює 1:50 000.
Водночас заступник начальника управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ Генеральної Прокуратури А. Колісник на запит Тижня повідомив, що «факти добровільного чи примусового надання громадянами України органів для трансплантації не фіксувалися».
ГРОШІ – БІДНИМ, ОРГАНИ – БАГАТИМ
Директор Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин Олександр Кухарчук розповів: щорічно 1000 українців потребують пересадки нирки. Але з 2005 року по травень 2008-го в українських медзакладах зроблено лише 337 таких операцій. Той, хто вчасно не отримав донорський орган, приречений на смерть.
У країнах Євросоюзу за браком донорських органів щодня помирають 10 людей. Такий дефіцит спричинив появу «трансплантаційного туризму»: багаті європейці й американці, котрі потребують пересадки хворого органа, вирушають до країн, влада яких дивиться на торгівлю органами крізь пальці. «Трансплантаційні тури» користуються попитом і в українців. Удаючи із себе родича хворої на ниркову недостатність людини, я вийшов на київську фірму «МедВояж». За $22,5 тис. мені запропонували влаштувати хворого у «провідну клініку Пакистану», де і донора підшукають, і операцію проведуть.
У депутатів Європарламенту свого часу виникла ініціатива карати тих, хто купили собі органи, 10-річним ув’язненням. Однак далі пропозицій справа не пішла. Натомість деякі західні діячі пропонують торгівлю органами легалізувати й поставити під жорсткий контроль. Вони апелюють до того, що суворі заборони не завадять підпільному бізнесу, тоді як перебування його поза законом підвищить ризики як для хворих, так і для донорів. «Якщо ця торгівля все одно здійснюється, чому не зробити її контрольованою? – задається питанням професор хірургії з Єльського університету Емі Фрідман. – Тоді те, що хтось хоче віддати нирку за певну ціну, буде прийнятним. Якщо робити це безпечно, донор не постраждає». Фрідман та деякі її колеги вважають, що тільки легалізацією можна зупинити злочинний бізнес, витіснивши з нього мафію.