Не скажеш, що в частині висунутих фільмів і персонажів зберігалась якась особлива інтрига. Зрозуміло було, що головна боротьба розгорнеться між «Дюнкерком» Крістофера Нолана й «Трьома білбордами на кордоні Еббінга, Міссурі» Мартіна Макдонаха. Експерти більше схилялися до «Дюнкерка», але «Глобус» розсудив інакше й нагорода дісталася Макдонаху. Якщо проаналізувати уважніше, стає зрозуміло чому. «Дюнкерк», потужна драма про відступ англійців і союзних військ у 1940 році, на перший погляд, доволі стандартний: масштаб, величезна масовка, відчуття практично вселенської трагедії, загибель молодих солдатів. Однак Нолан — режисер непростий, і під верхнім тонким шаром банальності ховається незвичайний фільм: своєю інтонацією, зйомками, відсутністю героя та героїзації війни. При цьому Нолану вдалося показати немислимий трагізм будь-якої війни взагалі та її непозбутню тугу. Але для «Золотого глобуса» цього виявилося замало. Швидше за все, замало цього буде й для «Оскара»: сучасний глядач, нехай навіть такий просунутий, як критик чи кіноакадемік, поки що потребує героя.
Або героїню. Така у всій своїй красі постала в «Трьох білбордах». Провінційна власниця сувенірної крамниці Мілдред, яка своїми методами бореться за справедливість: шукає винних у вбивстві її доньки. Поліція бездіяльна чи навіть покриває злочинців, і жінка вирушає на пошуки правди сама, для початку викупивши три величезні рекламні щити й написавши на них звинувачення на адресу місцевої поліції. Розпочавшись як цікавий, але не надто видатний детектив, фільм поступово вирулює на великі узагальнення, намагаючись привчити глядача до повсюдності й безкарності зла. У «Білбордах», щоправда, забагато реверансів у бік братів Коен, причому явно не навмисних. Коени теж великі майстри в частині дослідження природи та побутування зла. А присутність Френсіс Макдорманд, дружини Джоела Коена й незмінної учасниці майже всіх коенівських проектів, відчутно посилює це відчуття «коенівщини». Дивна назва фільму, чи не так? Думається, це така собі обманка для законослухняних патріотично налаштованих американських громадян, мовляв, ви ж там не думайте, що побачене тут вами має стосунок до всієї Америки. Корупція, байдужість, жорстокість — усе це характерно лише для маленького містечка Еббінг, що в штаті Міссурі. Американська провінція показана в стрічці ой як несимпатично, і це, до речі, може завадити Макдонаху прийти до «Оскара» першим. Преса поблажливіша до виявів нелояльності, ніж академіки. Згадаймо хоча б історію з «Бандами Нью-Йорка» Мартіна Скорсезе, які отримали всі можливі «Золоті глобуси» включно з головним і водночас були капітально проігноровані «Оскаром». Нічого дивного: Скорсезе показав, «із якого сміття» виросла сучасна сильна Америка, які бандити стояли біля її колиски, скільки непотрібної крові пролилося на шляху до нинішнього процвітання. А Макдонах показав, яка трухлявина ховається під зовні благополучним фасадом сучасної американської провінції.
Читайте також: Ефект метелика: великі амбіції, дрібні кроки
Надзвичайно чарівна, витончена, смішна й трагічна Макдорманд очікувано стала володаркою «Глобуса» за найкращу жіночу роль. Принагідно зазначимо, що Ґері Олдмен, який зіграв Черчилля в стрічці «Темні часи», так само очікувано отримав нагороду як найкращий актор. Черчилля люблять усі. Олдмена теж. Але, поклавши руку на серце, нічого надто видатного він у цьому фільмі не зробив. А Сем Роквелл, який зіграв у «Білбордах» поліцейського, що пройшов на екрані шлях від шістки-копа до трагічного персонажа, переміг у номінації «Найкраща чоловіча роль другого плану». Роквелл узагалі справжнє відкриття минулого кіносезону. Дещо несподіваним став тріумф прямолінійної, важкої драми Фатіха Акіна «На межі», який отримав «Золотий глобус» за найкращий фільм іноземною мовою. Що цікаво: у центрі оповіді також жінка, яка втратила близьку людину (навіть двох) і, зневірившись у можливості знайти підтримку у влади, стала на шлях війни та помсти. І хоча виконавиці головної ролі Даяні Крюґер нічого не дісталося, вона й тільки вона зуміла витягти фільм, зігравши справді на межі можливостей.
Ображені жінки стали фірмовим знаком нинішнього «Золотого глобуса». Змовившись, зірки з’явилися на церемонію в чорному, а почесний «Золотий глобус» отримала Опра Вінфрі, яка виступила з пристрасною й сильною промовою про закінчення епохи насилля чоловіків над жінками.
Багато фільмів і серіалів, які отримали премію, присвячені саме цій темі. Так, у категорії «Найкращий міні-серіал або телефільм» перемогла «Велика маленька брехня» Жана-Марка Валле, у якій домашнє насильство та його наслідки є одним із лейтмотивів. Найкращим комедійним серіалом стала «Дивовижна місіс Мейзел» — історія дівчини, що після розлучення з чоловіком із домогосподарки перетворилася на відважного стендап-коміка. А найкращим драматичним серіалом, як і очікувалося, названо «Оповідь служниці» за мотивами роману-антиутопії Марґарет Етвуд. Стрічка розповідає про недалеке майбутнє, у якому після різкого падіння народжуваності частина жінок перетворилися практично на рабинь. Найкращим режисером визнано Ґільєрмо дель Торо за «Форму води» — казкову історію кохання людини-амфібії та німої дівчини-прибиральниці, яка, звичайно ж, теж бореться за свої права.
Читайте також: 2017-ий у культурі: дерадянізація, розквіт кіно та нові літературні імена
Ні, схоже Опра Вінфрі поспішила, оголосивши, що «все позаду». Здається, все тільки починається. Можна по-різному ставитися до цієї нової хвилі сексуальних викриттів та боротьби жінок за свої права, але треба визнати, що ми стали свідками не просто нового етапу, а феміністської революції. Чи стане революція перманентною, час покаже.