«Сьогодні у моєму житті був найбільш негідний момент», – написав у своєму твіттері представник опозиційної партії ХДС/ХСС Норберт Рьотґен. Пізніше у коментарі виданню Bild Рьотґен наголосив, що німецький уряд не може залишити звернення президента Зеленського без відповіді. Одразу після промови українського лідера, який нагадав німцям їхню історію та тривале небажання вдаватися до економічних санкцій проти Росії, що вплинуло на спроможність Кремля зважитися на повномасштабне вторгнення до України, німецький парламент вирішив повернутися до business as usual, привітань депутатів із днем народження та коронавірусної інфекції
«Чорний день для світлофорної коаліції, ганьба для парламенту», – так назвав свою колонку у газеті Die Welt журналіст Робін Александер.
«Президент України, який організовує виживання власного народу та захист європейських цінностей, знайшов час для того, щоб поспівпереживати внутрішньому життю німців», – пише Александер про промову українського президента, де він говорив про Берлінську стіну та страхи Другої світової війни.
«Можна було вгадувати лише сліди його розпачу. Про німецькі компанії, які залишаються в Росії. Про застереження, які ігнорувалися десятиліттями, щодо увічнення залежності від кривавого російського газу за допомогою нових трубопроводів, єдиною метою яких було зробити Україну вразливою для шантажу», – зазначає журналіст. Він наголошує, що потрібні роки, аби ліквідувати історично провальну політику щодо Росії цілого покоління політиків. І ця робота могла початися 17 березня, однак не почалася. Парламент відмовився відповідати. Робін Александер відзначає, що Зеленський особисто звертався до канцлера Олафа Шольца. Чому ж той не встав і не розповів про свої дилеми?, – задається він питанням. «Будь-яка визнана безпорадність чи розгубленість були б кращими, ніж неймовірно бентежні процедурні дебати, що відбулися після [виступу Зеленського]», – зазначає журналіст.
Читайте також: Кінець епохи
«Мабуть Зеленський не полишає надії, що Берлін все-таки може передати щось більш бронебійне, ніж пусті фрази солідарності», пише оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung Бертольд Колер у своїй статті на сайті видання. Він відзначає, що президент України безжально поставив важіль там, де він має найбільший ефект у Німеччині: «коли йдеться про те, які зобов’язання виникають із злочинів і помилок минулого. Бундестаг жодного разу не чув від гостя, що фраза «Ніколи більше!» — «просто нічого не варта». Газопровід «Північний потік-2» — це не економічний проєкт, а «зброя» і «цемент стіни», яка будується в Європі за допомогою Німеччини. Ці звинувачення, мабуть, пролунали у вухах канцлера Шольца та багатьох інших слухачів у залі чи на пенсії, як стрілянина».
“Від страху перед Зеленським у світлофорної коаліції зникли слова”, – такий заголовок має стаття у щоденній німецькій газеті Die Welt. Автор матеріалу Клаус Крістіан Мальцан відзначає, що початок 21-ї сесії німецького Бундестагу, перед яким мав виступати український президент, був урочистим. Депутати привітали Володимира Зеленського стоячи. Напередодні він уже виступав перед американським Конгресом у Вашингтоні, канадським парламентом в Оттаві та британською палатою громад у Лондоні в прямому ефірі з ураженого війною Києва. Його звернення відрізняються в деталях, але по суті вони ідентичні: потреба допомогти Україні. «Деякі люди в Берліні за довго до промови перед Бундестагом та урядом тремтіли щодо того, що він скаже та продиктує у книзі гостей. Про те, що українське керівництво очікує від Німеччини все більших і жорсткіших санкцій проти Росії, відомо вже кілька тижнів», – пише Мальцан про очікування напередодні промови українського президента. Він також відзначає, що «гірка правда полягає в тому, що Москва фінансує свої напади твердою валютою з Німеччини».
Читайте також: Глибоке прозріння після глибокого занепокоєння. Як протягом п’яти діб змінилася міжнародна політика?
Дискусія щодо промови Зеленського могла б стати «великим моментом в історії німецького парламентаризму. Натомість сесія 17 березня, ймовірно, запам’ятається як найнижча точка німецької культури дебатів». Причина в тому, що дебатів щодо промови Зеленського просто не відбулося. Не усі депутати парламенту утім погоджувалися із таким рішенням. Так, лідер ХДС Фрідріх Мерц запитував: «якщо не зараз, то коли» дебати щодо України будуть доречними. Під час голосування щодо того, чи потрібні дебати після промови українського президента, ХДС/ХСС, Ліві та АдН проголосували «за», керівна світлофорна коаліція – «проти». Омід Нуріпур, який раніше очолював «Зелених» у коментарі Die Welt заявив, що «ми допомагаємо Україні, там, де можемо». Так, за його словами планується більше поставок зброї. Те, що попередні федеральні уряди залишили у спадок світлофорній коаліції, є нищівним: залежність від Росії з точки зору енергетичної політики та «порожні полиці в Бундесвері».
«Мені соромно за свою країну», – пише у колонці для газети Bild журналіст Пауль Ронцгаймер, – «Яка неповага до президента країни, що перебуває у війні, який щохвилини має боятися за своє життя, захищає оточені міста, бореться з переважаючою російською армією. Мені соромно за мою країну, що після такої емоційної промови, після цього відчайдушного заклику про допомогу усієї країни, ми серйозно переходимо до німецького порядку денного та обговорюємо коронавірусну інфекцію». Ронцгаймер відзначає, що можна тільки сподіватися, що Зеленський відразу після виступу вимкнув своє відео і більше не мав на це дивитися. Бо «це тільки підтвердило б його припущення, що Німеччина досі не зрозуміла драматизму війни в Україні, боротьби країни за існування».
«Політика федерального уряду щодо України є ганебною», – пише Клаудія фон Зальцен на сторінках Der Tagesspiegel. «Через дві хвилини після виступу [Володимира Зеленського] Бундестаг перейшов до своїх справ, а канцлер мовчав. Здавалося, що виступ Зеленського був лише тягарем для депутатів світлофорної коаліції. Німецька політика подарувала світу ганебне видовище», – пише журналістка. Фон Зальцен згадує про серйозний поворот у німецькій політиці щодо Росії після її нападу на Україну, за який вона навіть отримала багато похвали. Однак погляд зовні на Німеччину дає більш тверезу оцінку. «Британський журналіст Філіп Олтерманн порівняв німецьку політику з роботом-пилососом, який змінює напрямок, лише коли вдаряється об стіну. Фактично, коаліція змінила свою позицію щодо поставок зброї до України лише тоді, коли українські міста потрапили під обстріли, а тиск з боку європейських партнерів став занадто великим», – зазначає журналістка. Однак німецька політика щодо України прямує до наступної стіни. Канцлер Шольц категорично відкидає припинення імпорту нафти і газу з Росії. Завдяки доходам від продажу нафти і газу Кремль може утримувати свій режим та армію. «Шольц і його уряд не можуть знайти відповідь на виклик, який ставить путінська Росія. Для такої великої європейської країни, як Німеччина, це ганебно», – підсумовує фон Зальцен.