Американський політик Джордж Аллен є красномовним прикладом миттєвого руйнування перспективної кар’єри через необережне вживання слів із расистським відтінком.
У 2006 році екс-губернатор штату Вірджинія переобирався до Сенату США. Його називали «молодою надією Республіканської партії». А за два роки впливова газета TheWashingtonPostписала, що він міг стати реальним кандидатом від республіканців на президентських виборах. І тоді хтозна, чи зміг би молодий Обама перемогти такого ж молодого, амбітного і популярного сенатора.
Але у перегонах 2006 року сталася доленосна помилка. Американець індійського походження Шекар Рамануйа Сідарт у той час працював волонтером у штабі конкурента Аллена Джима Веббе. Сідарт майже весь час супроводжував сенатора і влаштовував політику незручності. 11 серпня під час чергової зустрічі з виборцями республіканець не витримав і двічі назвав представника ворожого штабу макакою. Принаймні в контексті тієї зустрічі його слова сприймалися як прояв расизму. Пояснення, вибачення не допомогли сенатору. Лідируючи до зловісного моменту, Аллен програв у 10 тис. голосів демократу Веббу. Відтоді серед політтехнологів навіть виник спеціальний термін – «феномен макаки».
В Україні інакша ситуація й інший рівень політичної культури. Тут досі толерантність не в пошані, а ксенофобські висловлювання політиків не стають причиною краху кар’єри. Самій «Свободі» вже доводилося застосовувати антикризовий піар після заяв свого лідера на відомій горі Яворині, після чого Олега Тягнибока виключили із «Нашої України» – і партія вирушила у вільне плавання. Регулярні образливі слова лунають з боку нинішніх господарів України. Восени 2011 року Ірина Богословська під час ефіру «Шустре Live» прирівняла баптистів до сектантів.
Читайте також: П'ятихвилинка ненависті до Сиротюка
Не слід забувати, що рано чи пізно ксенофобський популізм стане політичним моветоном. І за кинуті на вітер слова доведеться серйозно розплачуватись .
Безумовно, кожен має право на думку і на власний смак. І слова пана Юрія Сиротюка є адекватними допоки він не згадав про Африку. Йому, як людині, котра чимало років працювала прес-секретарем Олега Тягнибока, краще за інших знати ціну кожного слова, ціну можливим інтерпретаціями конкретних заяв.
За аналогією з «наїздом» іншого лідера «Свободи» Юрія Михальчишина, якому належить заява про боротьбу з «толерастами», «ліберастами», мариновичами, грициками, суспільство не отримає вибачення з боку керівництва партії, що означатиме повну згоду із позицією Юрія Сиротюка. А це спричинить чергову хвилю обвинувачень.
Читайте також: Про погромників, "чорний расизм" і ксенофобію
Збоку «критичний погляд» на творчість Гайтани, можливо, не виглядає національною трагедією. Але низка організацій і публічних осіб вже негативно оцінили слова свободівця. Партія Віталія Кличка УДАР встигла засудити заяву і закликала колег з опозиційного табору засудити будь-які прояви ксенофобії і нетерпимості за національною чи релігійною ознакою і зробити висновки щодо принципів подальшої співпраці. Прикрою подією стане розвал об’єднаної опозицій на порожньому місці.
Необережні слова «Свободи» дали черговий привід для спекуляцій відомого демагога Валіда Арфуша, який завжди намагається претензії (до нього) суто професійного характеру перевести у площину уявної нелюбові на етнічному ґрунті.
Не забула про можливість виступити прихильником демократичних цінностей регіоналка Ганна Герман. Тепер у неї є чудова нагода ткнути обличчям у «купу расизму». Пані Герман порадила усім (читай – опозиційним) політикам «відмежуватися від партії, що обстоює расистські позиції».
Не хочеться вірити у те, що ВО «Свобода» – це партія расистів, а її електорат – печерні ксенофоби. Тому її лідерам вже давно час навчитися коректно висловлювати свої думки з певних питань, щоб не розчаровувати виборців і не забивати цвяхи у власну політичну труну. Українським політикам бракує відповідальності, навіть у таких простих речах, як слова.