Чорна рада

 Домовленість меншості

 

Усе, чим світ керується сьогодні в подоланні кліматичних змін, – це Рамкова конвенція ООН зі зміни клімату, прийнята 1992 року, та Кіотський протокол до неї. Відповідно до протоколу розвинені країни намагаються зменшити викиди парникових газів згідно з добровільними зобов’язаннями. Кіотський протокол – своєрідний пробний документ, на заміну якому 2012 року має прийти більш дієвий та всеохопний регуляторний механізм. 

 

Слова про «чесну, амбіційну та обов’язкову до виконання угоду» лунали на конференції в Копенгагені мало не в кожному виступі. Документ, розроблений і підписаний в останні години роботи конференції делегаціями США, Китаю, Індії, Бразилії та ПАР, не підпадає під жоден із цих благородних епітетів (загалом документ підтримали близько 30 держав). «Копенгагенська домовленість», як назвали її самі творці, передбачає затримку глобального потепління на межі 2 градусів Цельсія за рахунок добровільного зменшення викидів розвиненими країнами. Також передбачено фінансування адаптації бідних країн до зміни клімату за рахунок відрахувань із кліматичного фонду. Однак Судан, Куба, Венесуела, Болівія та Нікарагуа виступили категорично проти цієї угоди як такої, що не враховує їхніх інтересів та не відповідає демократичним прин­ципам.

 

Під час конференції у багатьох склалося враження, що ця зустріч – радше платформа для протистоянь, аніж для компромісів. Багаті країни проти бідних, бізнес проти науки, громадськість проти урядів. І хоч би як намагалася ООН бути взірцем прозорості й демократичності, врахувати інтереси всіх зацікавлених груп не вийшло. На другому тижні конференції, після стотисячного мирного параду на підтримку тієї-таки «чесної та амбіційної» угоди, безперервних прохань малих острівних держав та Африки про допомогу та заяв ЄС про лідерство в подоланні змін клімату прогрес у перемовинах все ще навіть не намічався. Керівництво конференції видало чорновий варіант угоди, що викликав незадоволення учасників. Коли ж секретаріат став щодня дедалі більше обмежувати участь преси та громадськості в переговорах (багаті країни домовлялися за кулісами, а бідні блокували перемовини), надію почали втрачати навіть оптимісти.

 

Стоячи в черзі на реєстрацію, я розговорилася з представником Ліберії Кумехом Ассафом. «Наша країна вже зараз страждає від наслідків зміни клімату. Не ми відповідальні за викиди парникових газів, але засуха і підвищення рівня моря загрожують саме нашим людям, – пояснює ліберієць. – Ми не маємо навіть метеорологічних станцій, щоб прогнозувати, які стихійні лиха нас очікують. Тому Ліберія разом з іншими країнами, що розвиваються, вимагає від багатих країн сплати кліматичного боргу».

 

За підрахунками Єврокомісії, оптимальний обсяг кліматичного фонду має становити приблизно $150 млрд на рік. У тексті ж Копенгагенської домовленості йдеться про $30 млрд на рік до 2012-го, після чого розвинені країни на чолі зі США збиратимуть щороку по $100 млрд. Умовою отримання грошей з фонду стане прозорість процесу їх використання з боку бідної країни. Проте про конкретні механізми формування фонду й отримання допомоги в домовленості не йдеться. 

 

 

Позиції, з якими сторони при­їхали на переговори, практично не змінилися впродовж двох ­тижнів. Вчені (передусім Між­урядова група експертів зі зміни клімату) наголошували на необхідності якнайшвидше досягти піку викидів парникових газів, після чого їхній обсяг має зменшуватися з кожним роком. Якщо раніше критичною межею, до якої має прагнути людство, були затримка потепління на 2 градусах Цельсія та відповідна їй концентрація парникових газів у 450 часток на мільйон (чнм), то в останніх заявах науковці називали вже 1,5 градуса і 350 чнм. Нинішній рівень забруднення атмосфери СО2 та іншими парниковими газами становить близько 380 чнм. Навіть голова групи Раджендра Паучарі зробив заяву про те, що важливо повернутися до концентрації 350. Це число вже стало символом боротьби зі змінами клімату, а громадський рух «350» охопив увесь світ.

 

Згідно з Копенгагенською домовленістю країни мають до лютого наступного року визначити обсяг запланованого зменшення викидів, якого вони хочуть досягти до 2020-го. В Копенгагені ЄС вагався між скороченнями на 20% чи 30% щодо 1990-го, США ж презентували скромні 4%, Росія в останній момент збільшила свої плани з 15 до 25%. В цілому розвинені країни запланували зменшити викиди парникових газів на 10–15%. За оцінками вчених, цього недостатньо для утримання потепління навіть на рівні 2 градусів. Важливо також, що потепління відбувається нерівномірно, а підвищення температури загалом по планеті на 2 градуси – означає потепління на 3 градуси і більше в екваторіальних та тропічних районах.

 

Україна запропонувала зменшити свої викиди парникових газів на 20% порівняно з 1990-м. Утім, з огляду на те що зараз викиди вже зменшилися внаслідок зупинки великої промисловості (яка зараз працює на рівні 45% з 1990 року), це означає можливість реального зростання забруднення. Національне агентство екологічних інвестицій, що опікується запровадженням Кіотського протоколу в Україні, пояснює таку позицію потребою нарощувати промисловий потенціал. До того ж надлишок недовикинутих парникових газів можна продавати іншим країнам. У Копенгагені звучали різні думки стосовно доцільності та припустимості торгівлі квотами. Наприклад, робоча група неурядових організацій України зі зміни клімату засуджує таку практику. «Це не приводить до реального зменшення викидів, а отже, не запобігає зміні клімату», – каже Ірина Ставчук із робочої групи.

 

Поки що невідомо, чи приєднається Україна до Копенгагенської домовленості. Наступна зустріч для обговорення зменшення викидів та інших технічних деталей запланована на березень 2010 року. Розвиток подій передбачити складно, але, ймовірно, підписання угоди, що прийде на зміну Кіотському протоколу, відкладається на кінець 2010-го. А отже, вона матиме назву міста Мехіко, де відбудуться наступні перемовини. Потім ще буде шанс у 2011-му в Південній Африці. Тільки от деякі країни тоді, можливо, вже не приїдуть на переговори, адже вони зникнуть із карти світу.