Подібного фіналу за 3-річну історію Кубку Першого каналу ще не було. Річ навіть не в тім, що вперше за історію існування турніру у вирішальному матчі зійшлися два українські клуби. І не в тім, що вперше у підсумок змагань не змогла втрутитися жодна російська команда. Справа у футбольному видовищі, яке влаштували на тель-авівському стадіоні київське «Динамо» і донецький «Шахтар». Видовищі, яке дало змогу організаторам стверджувати, що Кубок пройшов напрочуд вдало, а перемогла в ньому та команда, яка більше цього прагнула. За яскравістю фіналу заховалися негаразди, що виникали під час турніру: низька відвідуваність матчів, не найвища готовність російських клубів, примхи погоди, зрештою.
Ціна тріумфу
11 жовтих і 3 червоні картки, 4 забиті м’ячі плюс масштабна бійка на полі – і все це за 120 хвилин ігрового часу, за який переможця так і не було визначено. І скільки б не говорили керівники київського і донецького клубів про «товариський статус матчу й турніру», про «ще один цікавий етап підготовки до сезону», про «тренування з підвищеною відповідальністю», в їхні заяви не вірилося. На кону цього товариського турніру був $1 млн, офіційно виділений російським Фондом розвитку футболу (неофіційно – Романом Абрамовичем). Половина циз коштів має йти на розвиток дитячого футболу, решта – на потреби клубу-переможця. Та гроші українських грандів цікавили, мабуть, найменше.
Кубок в Ізраїлі мав надпринципове значення, перш за все, для російського спеціаліста Юрія Сьоміна, який нещодавно очолив «Динамо». Звитяга не тільки давала відповідний карт-бланш від президента київського клубу, а й суттєво покращувала рейтинг тренера в очах уболівальників, які сприйняли іноземного фахівця досить скептично. Не менш важливою подія була й для «Шахтаря»: навряд чи на звичайний матч з України в терміновому порядку «привозили» на Землю Обітованну захисника «Шахтаря» Олександра Кучера, який лише за кілька днів до фіналу вилетів на Батьківщину – в нього помер батько. Подейкували, що Рінат Ахметов відправив за футболістом власний літак. А сам палкий шанувальник футболу феєричну виставу пропустив і втратив нагоду «вживу» подивитися найзапекліший матч своєї команди на Кубку Першого каналу.
Плюс арбітр
Втім, перші 80 хвилин не віщували жодного вибуху пристрастей. Команди хоча й самовіддано боролися, але конструктивності в їхніх діях було небагато. Все змінилося після того, як швейцарський рефері Массімо Бузакка, пам’ятний українцям ще з поєдинку чемпіонату світу в Німеччині Україна – Іспанія, призначив доволі сумнівний пенальті за фол молодого динамівця Допілки. 11-метровий чітко реалізував бразильський «гірник» Фернандіньо. Я недаремно зупинився на цьому епізоді, оскільки він і став тим каталізатором, що цілковито змінив перебіг подій на полі. Завелося «Динамо», не захотів відступати «Шахтар»…
Динамівець Алієв ледь не зламав ноги «гірнику» Срні. Ілсіньо тягав за волосся все того ж Алієва, киянин Гіоане бив ногою когось із суперників, італійський тренер «Динамо» Вінченцо Пінколіні вибігав на поле «на розбірку» з суддею, Олександр Шовковський відтягував партнерів з епіцентру бійки. Все це – епізоди з кількахвилинної сутички, що виникла на полі вже у додатковий час. А потім були післяматчеві пенальті й черговий футбольний подвиг воротаря столичного клубу.
Сьогодні й завтра
На прес-конференції по завершенні фіналу Юрія Сьоміна чомусь потягнуло на гастрономічні асоціації, в яких домінувала чорна ікра як символ найвищої якості футбольної гри. Натомість його колега – тренер «Шахтаря» Мірча Луческу – був настільки засмучений поразкою, що спілкуватися з пресою відправив свого помічника Олександра Спиридона. Як і торік, новий сезон «гірники» розпочинають із поразки.
Сьоміна зрозуміти не важко. Він приніс для «Динамо» перший в історії клубу Кубок Першого каналу. Виграв два принципові матчі: проти «ворога» старого – московського «Спартака» та проти «ворога» нового – донецького «Шахтаря». За два тижні зумів навести лад як на полі, так і поза ним. Недаремно ж нині гравці київського клубу в унісон співають, що атмосфера в колективі поліпшилася, й вони знову готові «помирати» за команду. Він якщо й не відкрив, то змусив під іншим кутом подивитися на перспективну динамівську молодь. На того ж Кравця, який провів відмінний матч зі «Спартаком», на Федоріва і Допілку, на Алієва, який отримав черговий шанс пробитися до основного складу. Нарешті провів обіцяну ще восени керівниками «Динамо» кадрову чистку: відмовився від послуг кількох гравців і посадив на лаву запасних бразильців, які, мабуть, за звичкою приїхали до тренувального табору «Динамо», набравши зайву вагу. Сьомін чітко дав зрозуміти, що панькатися ні з ким не буде.
Не приховував свого задоволення від роботи тренера й президент столичного клубу Ігор Суркіс, який на радощах пообіцяв зі своїх грошей видати команді $500 тис., не чекаючи перерахунку від організаторів. І навіть порівняв Юрія Павловіча з Валерієм Лобановським. Як свідчить історія, це не просто найвища похвала з вуст Суркіса, а й свідчення повної довіри до наставника.
А щодо самого турніру, то він обов’язково відбудеться й учетверте. Щоправда, доки не зрозуміло де, в якому форматі й скільки команд братимуть у ньому участь. З чуток, Роман Абрамович, який придумав і проводить ці змагання, наразі будує розважально-спортивний комплекс у Туреччині: з готелями найвищого рівня, з футбольними полями та тренувальними базами. Подейкують, що саме там уже наступного року може пройти черговий Кубок Першого каналу. Головний директор турніру Олексій Спірін на моє запитання щодо цієї інформації лише знизав плечима – мовляв, все можливо. А тимчасом власник дніпропетровського «Дніпра» Ігор Коломойський, який на фіналі був присутнім як почесний гість, вже домовився з Абрамовичем про те, що 2009-го в турнірі візьме участь і його клуб. І навіть запропонував нову формулу турніру: кожен з учасників вносить до призового фонду $1 млн. Переможець Кубку отримує 75% від усієї суми, фіналіст – 25%. Решта команд задовольняються «участю і можливістю провести матчі проти сильних суперників».