Чорна діра в «русский мир». Свідчення про авіабомбардування Чернігова

Статті
12 Жовтня 2022, 17:46

Анна

На одній зі світлин іспанського фотографа Еміліо Моренатті чернігівський рятувальник несе книги з-під руїн гуртожитку. Що не оповідає фото, то це те, що з домом цього рятувальника Олександра сталося те саме. Його бомбардував російський літак.

Чернігівський рятувальник Олександр. Фото: Emilio Morenatti/AP (AP)

Коли опівдні 3 березня пролунав удар,  його дружина Анна тремтячими пальцями набирала чоловіка. Зо три години Олександр стояв у черзі до м’ясної крамниці під багатоповерхівкою, де вже кілька хвилин зяяла чорна діра.

Моторошно

Анна Родіонова, дружина рятувальника, того ранку сиділа із шестирічним сином, батьками й рідними чоловіка в підвалі сусіднього будинку, за сто метрів від їхнього будинку на Чорновола, 15.

Вони сумлінно ховалися під час тривог. До себе Анна забрала батьків, гадаючи, що їхній район безпечніший. Адже це самісінький центр. Анна запам’ятала той ранок звичайним і сонячним, мама — похмурим.

Зранку російський літак скинув бомби на нафтобазу в Чернігові, відкривши місяць довгих бомбардувань міста. Світло й вода ще були, втім не у всіх, полиці магазинів поволі порожніли, а безпечна дорога з Чернігова, у який росіяни вже тиждень намагалися увірватися, вужчала.

Після ночі в підвалі Анна з батьками піднялися нагору. Було тихо, тому вони не хотіли втрачати час. Анна розбудила сина й піднялася на третій поверх будинку сестри чоловіка. Батьки Анни — Тетяна та В’ячеслав — вирішили піти до квартири доньки, не більше кількох хвилин ходу від їхнього підвалу. Хотіли взяти більше речей.

Читайте також: Харківщина після сімох місяців війни

Анна вмила сина, нагодувала, сама встигла випити кави. Вона хотіла повернутися в підвал, але сестра чоловіка щойно помила голову й попросила почекати, бо одній — страшно. Анна лишилася. Усе ще було тихо.

Рятувальник Олександр, чоловік Анни, того дня був не на роботі. Із самого ранку він пішов до м’ясної крамниці в сусідню сімнадцятиповерхівку, яку видно з їхнього вікна. Вранці в магазин завезли хліб. Близько дванадцятої години він стояв там уже понад три години. Через дорогу люди стояли в черзі в аптеку.

О дванадцятій із лишком люди почули тривогу. Анна перевела дитину в коридор. Вони говорили, що робитимуть, коли війна скінчиться.

Тетяна, мама Анни, була у квартирі на Чорновола. Окрім узяти речі, тиша спокусила жінку вмитися й почистити зуби. Зібраний одяг вона склала в синю сумку й поставила в спальні доньки.

Раптом Тетяна почула наростаючий гуркіт.

— Славо, мені якось моторошно.

Жінка взяла два стільці й винесла в коридор. Чоловік присів під стіну. На секунду Тетяна зупинилася в проході між двома кімнатами, одна з яких виходила на вулицю, а інша — у двір. Дві із шести бомб впали саме в цих місцях.

Читайте також: Лотерея по-українськи

Коли пролунав удар, житловий район вкрив спалах вогню та диму. Анна лише встигла накрити собою дитиною.

Тетяні здалося, що з двох сторін доньчина квартира полетіла на неї. Вона відчула, як щось на великій швидкості вдаряє їй у голову та ногу. Одночасно до рятувальників почали телефонувати люди з понад шести будинків.

Коли пролунав удар, в одну секунду чоловік Тетяни встиг потягнути жінку за руку й повалити на підлогу. Можливо, це врятувало її. Одне лише підвіконня пролетіло через пів квартири.

Отямившись, вони зрозуміли, що квартира зятя та доньки зруйнована. Через вирвані віконні рами з вулиці було чути сирену, сигналізації й безперестанний крик, майже виття людей. Тетяна підвелася і спробувала пройти на кухню. Вона побачила, що на вирваній віконній рамі сидів голуб.

— Господи, як ти сюди потрапив?

Щоби птаха не злякалася й не покалічилася в розваленій квартирі, Тетяна почала задкувати. Чоловік почав кричати: «Швидко, швидко!». Тетяна ще раз глянула на кухню, птаха вже не було.

Діра

Анна затулила собою дитину й почула, як тріскається й сиплеться скло. Під’їзд звучав тупотом десятків ніг. Вони теж вибігли на перший поверх. Анна побачила багатьох поранених склом. Вона телефонувала мамі: «Мамо, у нас влучили».

Квартира після удару. Фото Анни Родіонової

Мама спершу мовчала. Вона хотіла сказати, що в них теж влучили, і в її доньки більше немає дому. Анна ще не знала, що її зачепила лише вибухова хвиля.

— Ви цілі, мамо? — майже кричала в слухавку.

За хвилину до удару чоловік Анни нарешті увійшов до магазину. Перед ним у черзі лишалося п’ятеро.

Анна почала телефонувати йому. Він говорив щось нерозбірливе. Анна не знала, що в дім, під яким стояв чоловік, теж влучила бомба, а на чергу за хлібом посипалися уламки квартир і вікон.

За кілька хвилин чоловік прибіг до Анни, він схопив її та сина й повів у двір. Анна побачила, як двором розгублено ходять безліч людей, тримаючись за поранену руку, голову, звідусіль прохали про допомогу. Рятувальники виставили драбину на верхні поверхи її будинку. Десь чули вибухи, з боку вулиці валив дим.

Фото: ДСНС

Фото: ДСНС

Анна впала на коліна від відчаю. Вона не бачила, що коїться з боку вулиці. Десятки поранених та загиблих. Сергій Шуманський із сусідніх будинків, тої миті біг шукати батьків, і бачив щонайменше шістьох загиблих. Один зі стояків дев’ятиповерхівки обвалився, забравши із собою тих, хто був у кімнатах. Жінка, яка приїхала шукати своїх рідних під завалами, запам’ятала людські кінцівки серед уламків.

Фото: ДСНС

Олександр буквально штовхнув дружину й сина в підвал. Сам він побіг додому: знайти тещу й допомогти іншим.

Фото: ДСНС

Фото: ДСНС

Коли Анна заспокоїлася, вона попросила тата, аби той вивів її на вулицю. «Я хочу подивитися. Я хочу бачити це звірство, я хочу на все життя запам’ятати, що вони зробили». На землі валялися каміння, цегла, плити, вікна, чиїсь папери, фото, дитячі малюнки, іграшки. Анна гадки не мала, де і в якому стані люди, з якими вона жила в одному домі. Анна вдивлялася в діру від бомби в сімнадцятиповерхівці. «Я побачила. Це була діра в “русский мир”».

Фото: Віра Курико

читати ще

показати ще
95