Що спільного між родинами Рокфеллерів та Ханенків, Третьяковим і Терещенком, окрім створених сімейних промислових «імперій» та багатства?
А поєднує цих осіб та їхні родинні клани колекціонування: їхні колекції утворили основу експозицій великих музеїв та галерей, широко визнаних у світі. І водночас, мимоволі, у процесі збирання колекцій вони дали поштовх до розвитку нелегальної археологічної діяльності – так званої «чорної археології»…
Місце злочину: надра України, в яких сховано велику кількість скарбів та старожитностей, що мають історико-культурну вартість і велике значення для історії українського народу та держави. Склад злочину: незаконні археологічні розкопки, нелегальний продаж знайдених скарбів з метою отримання незаконного прибутку. Покупці – приватні колекціонери в Україні та поза її межами.
Злочинців, які «працюють» у царині історії, науковці та правоохоронці називають «чорними археологами», або «копачами могил». Але насправді, ці люди – звичайні виконавці, які ризикують своїм життям для забезпечення чиїхось потреб у стародавніх антикварних прикрасах або у стародруках. «Щороку, МВС та СБУ заарештовують по кілька десятків «копачів» – одинаків та злочинних груп, які промишляють «чорною археологією». Але я не пригадую, щоб нам вдалось заарештувати замовника – особу, або групу осіб, які замовляють «копачам» певні стародавні речі, і у свою чергу їх перепродають (за значно більшу суму, ніж була сплачена «чорним археологам»!) до приватних колекцій», – зізнається голова слідчого управління СБУ Віталій Маяков: – «Цього року, ми заарештували громадян України, Росії і Болгарії, які намагались вивезти з України контрабанду – військові відзнаки часів російсько-турецької війни 1878 р., доби Першої і Другої світових війн; стародруки, монети ХІ – ХІУ ст., а також велику кількість листівок і журналів початку ХХ ст.. Зрозуміло, що контрабандисти виконували чиєсь доручення, бо ми конфіскували доволі конкретні речі». За словами В. Маякова, подібні історико-культурні цінності мали осісти у приватних колекціях Росії та Болгарії.
За словами історика Віктора Самарського, «в Україні не тільки найродючіші чорноземи в Європі, а і найприбутковіший «археологічний товар»: українські територію споконвіку були перехрестям цивілізацій. Торговельних та культурних шляхів, військових та релігійних воєн. А отже, для археолога тут працювати і працювати, бо ж вистачає старожитностей і скарбів на усі смаки та уподобання. А якщо врахувати, що держава Україна традиційно не має належних коштів на археологічні експедиції та наукові дослідження, – то знайдеться «нелегал», «чорний археолог», який візьме (викопає) те, що під носом у землі лежить, і перепродасть любителю старовини…».
При цьому, такий любитель, як правило, має чимало коштів та інших можливостей для збирання власної колекції, не кажучи вже про респект (на кшталт: «а це моя колекція, панове!», «ось тут у мене трипільський глечик», «я люблю скіфське золото») та бажання продемонструвати таким чином свою вагу у суспільстві… І подібних осіб вистачає і в самій Україні, адже, як стверджує мистецтвознавець Тарас Марусик, «перші приватні колекції старожитностей в Україні почали формуватись із здобуттям Україною незалежності у 1991 р. Зібрали їх навдивовижу швидко, буквально за сім – десять років. Найчастіше, при збиранні не цікавились походженням тієї чи іншої речі…». А це, за словами працівника Інституту археології НАН України Леоніда Залізняка – «справжній злочин! Це не що інше, як пограбування та знищення історичної та археологічної спадщини!Колекціонери люблять розповідати, як вони, скупляючи старожитності й антикваріат на ринку, таким чином рятують ці унікальні речі для України – але це міркування некультурних, неосвічених людей. Адже усі ці речі, «вирвані» з археологічного контексту, втрачають наукову вартість, перетворюються на коштовні «іграшки» для багатих».
До речі, у середовищі українських бізнесменів і політиків існує мода на колекціонування старожитностей. Але лише одиниці з VIP-ів відкрили свої колекції і для науковців, і для публіки, серед них – екс Президент віктор Ющенко та його брат Петро Ющенко, Олексій Шереметьєв, Сергій Тарута, Ігор Понамарчук, Олександр Поліщук; планує відкрити свою колекцію для громадськості Олександр Фельдман. За словами відомого політика, діяча культури Леся Танюка. «варто відрізняти сам факт «чорної археології» від того, що у приватних колекціях накопичились різні предмети, цікаві з точки зору наукової (історичної) та мистецької вартості. Але чинне українське законодавство, ситуація на ринку антикваріату такі, що колекціонер не має змоги перевірити «історію старожитності». Маємо не лише вивчити досвід принаймні Європи у цьому питанні, але і власне законодавство доопрацювати відповідним чином».
Історик, нині виконавчий директор міжнародного Вишеградського фонду Петер Вагнер про досвід Європи розповідає: «В Євросоюзі ми користуємось Кодексом діяльності Європейської асоціації археологів, а також Кодексом професійної етики Міжнародної ради музеїв. Це означає, що археолог (історик, антиквар) не оцінюватиме знахідки сумнівного походження, а музеї не мають права приймати в експозицію об’єкти сумнівного походження, які могли бути здобутими незаконним шляхом. Окремий випадок – коли власник, передаючи на експертизу або даруючи музеєві якусь старожитність зі своєї колекції, відмовляється повідомити про обставини, за яких знайдено цей предмет: музейний працівник або експерт зобов’язаний повідомити про даний факт поліцію».
У реаліях України поліція, себто міліція, іноді сама «кришує» нелегальний археологічний бізнес: це визнає МВС,а В. Маяков з СБУ пояснює: «Замовники скарбів озброюють мисливців за скарбами сучасним обладнанням, про яке лише можуть мріяти археологи з профільних державних інститутів (НАН України). Місцеві правоохоронці, як і місцеві чиновники, часто виступають у ролі «bodyguards», прикриваючи за немаленькі суми грошей незаконну діяльність. А ми з колегами з МВС у Криму цього літа заарештували «чорних археологів» укупі з міліціонерами, при цьому «копачі», відчувши небезпеку, намагались втекти від нас у патрульній машині… Серед вилучених предметів старовини – речі античного походження: за словами одного зі затриманих злочинців, їх мали переправити до Москви із знайомим провідником потягом «Симферополь – Москва» для приватної колекції одного з російських політиків». Власне, справа СБУ – боротьба з контрабандою старожитностей, перешкоджання їх вивезенню за кордон. Натомість, справа МВС – перешкоджання роботі «чорних археологів», арешт виконавців та замовників історичних дорогоцінностей. Але, яка пояснив мені один з оперативників Київського УВС, який воліє не називати свого імені, це є- серйозна проблема. На заваді діяльності правоохоронців стоять впливові особи, від лідерів кримінальних угруповань, що їх «кришують» чиновники та політики, і аж до самих політиків та чиновників, які збирають приватні колекції, аби «не бути гіршими від інших». Як зазначає згаданий вище правоохоронець, «насправді, і «чорні археологи», і їхній «дах», і ці «шановні пани», що збирають нелегально здобуті старожитності – звичайнісінькі злодії, які розкрадають матеріальні здобутки історії України. Інакшого ставлення до цих людей, як до мародерів та негідників, у суспільстві бути не може!».
Але суспільство мовчить. І закон мовчить, зрідка демонструючи заарештованих «копачів могил» та конфісковані у них та передані музеям і науковим установам артефакти. «Коли я працював у приватній колекції ПЛАТАР, кілька разів спостерігав, як до залу, де розміщалась колекція, якісь люди «з вулиці» приносили уламки давньогрецьких амфор, якісь глиняні черепки – не виключаю, що це були «чорні археологи». А одного разу приніс якийсь дідок старий мальтійський хрест, сказав: «У мене на городі козацька могила, то я там знайшов. А кістки людські перепоховав, аби власник у спокої спочивав!». Тоді дідусю заплатити якусь мізерну суму. Але він щасливий був, пояснив, що то три його пенсії», – згадує В. Самарський.
Л. Залізняк пояснює: «Це теж проблема – люди не вірять державі. Несуть на ринок старожитностей, до приватних колекціонерів знайдені на городах, на берегах річок після весняного паводку старожитності, продають стародруки, знайдені у бабусиній скрині або на горищі старої хати. Вони розуміють, що мали би нести державним інституціям такі артефакти. Але ж – держава надурить! Чиновник прийме скарб, копійки заплатить – а сам перепродасть тому ж приватному колекціонеру за сотні чи тисячі … і не гривень, а доларів!». А допоки людина не вірить державі, і допоки держава не демонструє належного ставлення до національних історико-культурних цінностей, допоки закон не зупиняє нечистих на руку колекціонерів та чиновників – «чорна археологія» розвиватиметься і надалі. При цьому, ми усі разом будемо бідніти, адже наша національна пам’ять не дорахується чергової скіфської пекторалі, трипільського глечика, скіфської збруї, печатки котрогось з князів Київської ручі чи Галицького князівства, козацької шаблі або зброї вояків УПА… Якщо не захистимо минуле – на яке майбутнє маємо розраховувати?
P.S.На фотографіях: вилучена оперативниками СБУ контрабанда (стародруки), передана Національній бібліотеці України. 9 грудня 2010 р.
