Наразі в онлайн-книгарнях неможливо придбати жодної книжки Левка Лук’яненка. Не через шалену популярність — просто вони видані давно, напівсамвидавним способом і маленькими накладами. Я пам’ятаю, як школяркою і студенткою бачила Левка Григоровича на книжкових ярмарках — тоді ще вони кочували по різних місцях, як-от НСК Олімпійський, КиївЕкспоПлаза, Український дім… Він скромно стояв за столиком і продавав свої книжки. Його мало хто впізнавав. Це було якихось десять років тому.
2020 року, через два роки після смерті дисидента, Віра Курико видала репортажну книжку «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка» — про звичайних радянських людей, яких система використала для повторного засудження дисидента Левка Лук’яненка, коли він мешкав із першою дружиною в Чернігові. «Маленьких людей», з мовчазної згоди яких здійснювалися злочини проти людської гідності і які досі здебільшого не відчувають за це провини.
А цьогоріч напередодні Дня незалежності агенція Gres Todorchuk спільно із «Сільпо» та родиною Левка Лук’яненка відтворила учнівський зошит, у якому він 23 серпня 1991 року створив чернетку Акта проголошення незалежності України. Наступного дня за нього проголосувала Верховна Рада. Символізм проєкту ще й у тому, що весь прибуток від репліки зошита дисидента, який сам провів у таборах і на засланні 27 років, буде переданий ГО «Азов.Супровід» на підтримку звільнених із полону українських військових та їхніх родин.
«Я вірю, що тисячі українців наповнять зошити своїми думками, і серед них будуть і змінотворчі», — прокоментувала дружина дисидента Надія Лук’яненко.
Зошит одразу став хітом і швидко зник із полиць магазинів.
Яніна Соколова прокоментувала: «У моїх руках “Зошит незалежності”. Саме на таких аркушах борець за свободу і народний депутат Левко Лукʼяненко в серпні 1991 року за півтори години написав чернетку Акта проголошення незалежності України. Всього одна сторінка, яка змінила історію».
Ярослав Юрчишин додав: «Майже кожен повнолітній громадянин України, який жив у 91-му дотичний до цього рішення — 90,32% українців підтримали цей документ на референдумі 1 грудня і значно зміцнили його легітимність (як всередині держави, так і за кордоном). Тому я вважаю, що такий зошит має бути в кожній хаті. Як знак поваги до тих, хто боровся за українську державу в часи, коли можливість її здобуття була мізерною».
Світлана Поваляєва написала: «Мені здається, це гарний спосіб популяризації нашої історії та збереження пам’яті — цей зошит з текстом Акту може придбати кожен, навіть ті, хто на уроках історії сидить в Тік-Тоці, а події кількадесятилітньої давності вважає якоюсь нудною сивою давниною… Писатиму в цьому зошиті вірші)»
Олена Рибка наголосила: «Кількадесят тисяч зошитів розлітаються, їх довозять — і вони все ще потрібні. Посилка прийде в понеділок, але я знаю: у нас кожен день — День Незалежності. Бо щодня відчуваємо цінність і ціну, яку платить народ, яку платить держава. Я хочу, щоби цей зошит мала під рукою моя донька, яка переходить до середньої школи. Щоби вона могла нести з собою розповідь про незалежність. І про те, що ми вписуємо в учнівські зошити не лише домашні завдання, а й власну історію».
Тепер в інтернеті можна надибати футболки, піни і намиста з портретами Левка Лук’яненка і В’ячеслава Чорновола.
Те, що «Зошит незалежності» став хітом продажів, засвідчує зміни в українському суспільстві та сприйнятті спадщини. По-перше, історичний документ перетворений на доступний артефакт. На відміну від книжок, виданих маленькими накладами, зошит став масовим продуктом, який можна придбати в найближчому супермаркеті. Після моди на марки Укрпошти з «Русскім кораблем» українці вже звикли колекціонувати такі символічні речі — собі на згадку та іноземцям на подарунок. По-друге, проєкт має потужну символічну цінність. Він пов’язує минуле з сьогоденням, переносячи ідею боротьби за незалежність у сучасний контекст війни і перетворюючи звичайну покупку на акт солідарності та підтримки звільнених з полону. По-третє, сам формат зошита заохочує людей продовжувати історію. Це не просто книжка про чужий досвід, а чистий простір для власних задумів, запрошення стати співтворцями історії. Нарешті, цей успіх відображає зростання поваги до борців за незалежність — тих, хто в дев’яностих і двотисячних вважався аутсайдером. Імена, які ще недавно знали лише одиниці, стають символами, а їхні історії — частиною поп-культури.