В кабміні Азарова є одна людина, чия діяльність викликає неабиякий позитив у більшості громадян, незалежно від політичних переконань і поглядів. Коли ця людина у Львові гнула керівників міста й області в баранячий ріг, знайомі львів’яни ревіли від захвату. «Ну нарешті! Бодай хтось їм чортів насував!» Натомість коли ця сама людина передала «смачний» об’єкт в розробку близькій до себе будівельній фірмі, ніхто навіть не замислився про корупцію. Нехай передає, аби тільки результат був! Ця людина вправно оминає скандальні теми. А прізвисько, яке він дав найбільш скандальному міністрові нинішнього кабміну, полюбилося навіть його політичним противникам.
Борису Колеснікову насправді можна поспівчувати. Обсяг роботи, за який він відповідає, навряд чи назвеш легким. Євро-2012 вимагає не тільки побудови стадіонів. Це – аеропорти, це тисячі кілометрів шляхів, сотні нових готелів, інфраструктура міст. І все це – гроші, гроші і гроші. За 18 років Незалежності, Україна ще ніколи не створювала такого обсягу інфраструктури. Тож, коли вся ця маса будівель, шляхів і техніки буде зроблена і запущена в дію, діяльність Бориса Вікторовича складно буде переоцінити.
Є всі підстави сподіватися, що цей проект буде втіленим. Адже відомо навіть хлопчакам – «донецькі» люблять футбол і для його розвитку не шкодують ані сил, ані засобів. Тим більше, що вони мають і відповідний досвід, і достатній організаторський хист.
Але матчі буде зіграно. Гості роз’їдуться по своїх країнах. Життя повернеться до звичайного ритму. А українські політики раптом усвідомлять, що політична мапа України зазнала суттєвих змін. Останні вибори довели – імідж «сучасного ефективного менеджера» суспільству дуже подобається. Багато хто навіть на Заході країни замислиться. Ну, донецький. Ну, наче з криміналом мав справу. Але ж таку махину запустив! А дати йому всю владу…
Така фігура на наступних президентських виборах стане дуже небезпечним конкурентом.
На цьому тлі кидається в очі один цікавий нюанс. Борис Колесніков – представник групи бізнесмена Рината Ахметова. А ім’я Рината Леонідовича вся країна знає як найбільшого і найдавнішого спонсора політичного проекту під назвою «Партія Регіонів». В останньому складі Кабміну тільки чотири особи представляють групу Ахметова. Це, власне, віце-прем’єр Борис Колесніков, міністр в справа молоді та спорту Равіль Сафіуллін, міністр промислової політики Дмитро Колесніков і міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов. Очевидно, при формуванні Кабміну інтереси Рината Ахметова було дещо утиснуто на користь іншого спонсора останніх виборів, бізнесмена та власника холдингу «Group DF» Дмитра Фірташа. За Фірташем – Глава Адміністрації Президента, голова СБУ, міністр палива і енергетики, голови «Укргазвидобування» та «Укртрансгазу». Додайте до цього, що саме Дмитро Васильович контролює майже 70% українських облгазів і стане зрозуміло – в лавах керівництва ПР Ринат Ахметов отримав вкрай серйозного конкурента.
Минуле обох найпотужніших батьків-утримувачів Партії Регіонів вкрите мороком. Злі язики стверджують, що сходження Рината Ахметова до верхівки українського бізнесу і політики починалося в донецькому кримінальному угрупуванні Ахатя Брагіна. Ймовірно, брешуть злі язики. Так само як брешуть, що на початку свого сходження до панування в газовому бізнесі країни, колишній чернівецький пожежник Дмитро Фірташ був офіційним директором газотрейдерських фірм «Highrock Holding Ltd» та «Eural Trans Gas», які здійснювали посередницькі функції між Росією та Україною і реально контролювалися кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем.
Нерівний розподіл міністерських портфелів і зон впливу у Кабміні між панами Фірташем і Ахметовим, дав підставу для чуток, що Ринат Леонідович стає байдужим до політики і збирається покинути її взагалі. Мовляв, він прагне остаточно легалізувати свій бізнес на Заході і збільшити його за рахунок купівлі численних західних активів. Те, що пан Ахметов сесійну залу ВР ненавидить чистою цнотливою ненавистю, вже давно не секрет. Але політикою він займатися змушений, бо інакше політика займеться ним, не спитавши дозволу. В середовищі українських олігархів є чимало осіб, які залюбки пустили б пана Ахметова по світу з торбою. Про звички цієї «зграї товаришів» Ринат Леонідович обізнаний аж надто добре.
Якщо для Рината Ахметова участь у політиці – це вимушена необхідність, для Дмитра Фірташа це дуже важлива складова його бізнесу. Закупівля і транзит російського газу – справа політична. Тож аби безболісно займатися цим бізнесом Дмитру Васильовичу вкрай необхідно мати дужий вплив на українську владу. Фірма інтереси якої лобіюють і президент, і прем’єр фактично стає монополістом на газовому ринку України. Менше пана Фірташа вже не цікавить. Подейкують, що одного разу йому вже вдалося схилити на свій бік усі гілки української влади. Якби не діяльність екс-прем’єра Тимошенко, Дмитро Васильович ще довго почувався б «кумом королю, сватом міністру».
Заходи колишнього прем’єра щодо усунення фірташевської РУЕ зі схеми транзиту газу, та боротьба проти монополізації облгазів холдингом «Group DF», ледь не розорили бізнесмена. Саме аби позбутися «клятої Юлі» пан Фірташ як ніхто вклався у фінансування передвиборчої кампанії Віктора Януковича. І не за гарні очі вклався. Умовою, висунутою Фірташем, були дострокові вибори, а на них – 50% фракції ПР у парламенті. Очевидно, що кінцева мета Дмитра Фірташа – остаточне опанування Партії Регіонів. Решту 50% фракції мали розділити всі інші групи впливу ПР і серед них – такий собі Ринат Ахметов. Конфлікт інтересів у ПР двома найбагатшими українськими бізнесменами був закладений задовго до виборів і ще й досі висить над ними мов дамоклів меч.
Відразу після виборів Януковичу вдалося помирити своїх батьків-утримувачів, розділивши між ними найсмачніші місця у Кабміні. Але це аж ніяк не означає що сокира війни між ними зарита на завжди. По перше – миру між олігархами за визначенням не існує. По друге – Фірташ майже монопольно контролює український газовий ринок, а Ахметов – один з найбільших споживачів газу. Ви уявляєте собі мир між продавцем і покупцем?
Прямого зіткнення між Фірташем і Ахметовим зразу після виборів не сталося з кількох причин. По-перше, всі чудово розуміли що таке зіткнення зруйнує Партію Регіонів. По-друге, Ахметову обіцяно зменшення ціни на газ, і він явно дав хлопцям змогу дотримати слова. А по третє, коаліція своїми руками дала Ринату Леонідовичу шанс не просто посунути Фірташа, а посадити згодом у президентське крісло свого давнього соратника, довірену особу і ділового партнера. Для цього треба зробити саме те, що в команди Ахметова виходить найкраще – провести футбольний чемпіонат.
Весною 2005 року мабуть і найзапекліші прибічники Януковича сміялися б з припущень, що прийде час, коли президент Ющенко настільки ворогуватиме з прем’єром Тимошенко, що підтримуватиме Віктора Януковича. Реалії змінилися вже за півроку. Одна з причин відставки Тимошенко – банальна ревність заляпаного кількома брудними і гучними скандалами президента до впевненої в собі наполегливої прем’єрки. Як кажуть: «врятуй мене Боже від таких друзів, а з ворогами я й сам якось».
Відомо також не з чуток, що президент Янукович дуже ревнивий до можливих конкурентів з середовища своєї політсили. Цілком зрозуміло, що досягнення команди Колеснікова у підготовці Євро-2012 будуть змальовувати як досягнення усієї команди ПР. Але Борис Колесніков матиме суттєву перевагу. На нього не валитимуться невдачі й програші Кабміну Азарова в економічній площині. Зробивши безперечно неосяжний обсяг роботи, Колесніков збере на себе увесь позитив від часу знаходження ПР при владі. Негатив же дістанеться усьому іншому складу Кабміну, прем’єр-міністру і … самому президенту Януковичу. То ж який би результат не показала Партія Регіонів на парламентських виборах 2012 року, конфлікт між президентом і віце-прем’єром з підготовки Євро-2012 просто неминучий. Додайте сюди такий самий неминучий конфлікт між Фірташем, який завжди прагнутиме продавати газ дорожче, і Ахметовим, який жадає купувати той самий газ дешевше, і картина стане більш-менш повною.
Уявіть собі протистояння «сучасного ефективного менеджера», підкріпленого грошима Ахметова, який будує стадіони, аеропорти та шляхи, з одного боку. І команди «старіючих совків», які підвищують ціни на газ та ЖКГ і порушують більшість обіцянок, даних виборцям під час виборчих перегонів. Навіть гроші Фірташа не допоможуть. І це – навіть якщо забути про активних прибічників Тимошенко, які так само прагнуть реваншу за програш з 3%-м розривом.
То ж дивлячись репортажі про підготовку до Євро-2012, не забувайте згадувати – це рекламні ролики кандидата Бориса Колеснікова. Є й гарна новина. Якщо ми насправді дожили до часу, коли кандидати за голоси виборця змагаються у будівництві стадіонів, аеропортів та шляхів, певно недарма ми мерзли на Майдані.